Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Ю

Ю. О. Іріоглу

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА В УСНИХ ІСТОРІЯХ БОЛГАР ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я

Події Другої світової війни вже півстоліття залишаються одними з найбільш дискусійніших в історичній науці. За радянської доби набір дослідницьких тематик був доволі широкий, але в основному, розроблявся військово-політичний аспект, в той же час соціальна та культурологічна проблематика залишалася за межами наукових інтересів. За роки незалежності України відбулися певні методологічні вливання із західної історіографічної думки у вітчизняну історичну науку, певною мірою змістилися й дослідницькі орієнтири, все більше охоплюючи соціально-побутові аспекти фронтового життя та стратегії виживання населення під час окупації. Поява нових наукових зацікавлень обумовила появу у джерелознавчому фокусі нових, як за формою так і за змістом, джерел, а саме, усних історій. Даний вид джерел давно відомий науковому загалу, однак його інформативні можливості штучно занижувались і лише зі зміною наукової парадигми, усноісторичні свідчення посіли належне місце в джерелознавчому пантеоні.

В контексті дослідження проблем Другої Світової війни на території України, вбачається необхідною регіоналізація проблем для більш глибокого їх вивчення та осмислення. Так, Південною Україною пронеслись безліч подій втягуючи в свою орбіту маси людей не зважаючи на їх територіальну чи національну приналежність. Заручниками драматичних подій стали й болгарські громади Північного Приазов'я, що уявляли собою ще в 40-х роках ХХ століття доволі замкнену локальну групу. Студіювання інформативного поля болгарського населення було обумовлено, перш за все, специфікою їхнього світосприйняття, а звідси й транслюванням інформації про події з певним емоційним та соціо-культурним наповненням.

Як відомо, протягом кількох років територія України була окупована військами Німеччини та її сателітів, тому найрозповсюдженішим сюжетом усних оповідань відносно Другої Світової війни, є взаємовідносини місцевого населення та окупаційної влади. Відсутність активних військових дій у Північному Приазов'ї відбилася у пам'яті респондентів у вигляді специфічних образів окупантів. Пропаговане радянською ідеологією обличчя загарбників як німецько-нацистських нелюдів, яскраво контрастує із реальними людськими враженнями. В ході інтерв'ювання вимальовувалися два протилежні персонажі - підлеглі румунські солдати та німецький командир. В силу побудови військової адміністрації, всі керівні посади займали офіцери вермахту, а гарнізонна та дозорна служба покладалася на війська союзників, в даному випадку румунські. Обидва ці персонажі в повсякденному спілкуванні сприймалися боларським населенням за простою формулою «я його не чіпаю - і він мене не чіпає», що в переважній більшості випадків призводило до мирного спілкування. Образи румун у спогадах респондентів майже завжди відзначені почуттям жалю або сарказму [1]. Скоріш за все, це пов'язано із недостатнім станом матеріального забезпечення на фоні вишколеного та обмундированого німецького офіцерства. Загалом взаємовідносини між болгарським населення та окупаційними військами грунтувалися на нормах християнської моралі та етики. Не дивлячись на соціально- економічні потрясіння кінця 20-х - початку 30-х років, болгарські громади Північного Приазов'я все ще залишалися анклавами традиційного аграрного суспільства із притаманими йому морально-етичними устоями та значною роллю релігійного аспекта життя. Такі життєві установки передбачали мирне співіснування із оточуючим середовищем та відмову від агресивних дій, тим більше, «нова влада» легалізувала відправлення релігійних обрядів та відвідування церкви, що на фоні радянської антирелігійної кампанії виглядало, в очах болгар, як крок назустріч і визнання даної формули спілкування. Саме завдяки цьому, спогади респондентів щодо періоду окупації не насичені сюжетами звірств та жахів, що охоплювали місця партизанської війни, а виокремлюються лише картини безпідставного насильства на побутовому рівні з боку солдатів як вийнятковість, але одразу ж респонденти наголошують на покаранні їх своїм же командуванням [2]. Причому, так само болгари засуджують недружні акти і з боку своїх односельців, такі як крадіжки чи псування майна окупаційної влади. Так, доволі цікавий факт стався у селі Преслав, куди приїхав офіцер комендатури і на «банкеті» в нього вкрали ром, який він спеціально привіз аби пригостити гостей. Даний факт обурив навіть респондента, по-перше, це порушення найголовніших постулатів християнської моралі, а по-друге, пізніше це стало приводом для насильства над невинною людиною [3]. Прикладом толерантного ставлення обох сторін одне до одного, можуть слугувати також найемоційніші та трагічні сюжети у пам'яті мешканців села Преслав, такі як розстріл дитячого будинку, однак, навіть в цьому разі, вони не позиціонують цю трагедію із окупаційними військами, що були розквартировані безпосередньо в селі, а наголошують на приїзді з міста спеціальних команд [4]. Отже, ілюстраційний матеріал, що подають усні історії, свідчить про багатогранність взаємовідносин між болгарським населенням Північного Приазов'я та німецько-румунськими військами, але майже завжди вони грунтувалися на взаєповазі та визнанні верховенства християнських норм моралі над ідеологічними розбіжностями.

Ще однією темою, що заслуговує уваги, є сприйняття болгарським населенням такого елементу окупації як інститут поліцаїв. Оскільки, практично завжди, представники поліцейського апарату були вихідцями з села в якому вони і представляли окупаційну владу, то коріння цих взаємовідносин треба шукати набагато глибше. Фактично всі респонденти змальовують доволі позитивний образ поліцаїв, констатуючи доброзичливе та гуманне ставлення до населення. Це можна пояснити тим, що в 40-х роках, болгарське селище все ще уявляло собою замкнену структуру із тісними родинними зв'язками, тому для поліцаїв думка їх родичів-односельців була важливіша, іноді, ніж виконання завдання комендатури, що неодноразово виявлялося у інформуванні населення про


Сторінки: 1 2 3 4





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ЗБРОЯ, ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ XVI-XVII СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ ЦДІАУ м. ЛЬВІВ) - Стаття - 9 Стр.
РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА ТЕРИТОРІЇ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМА ІСТОРІОГРАФІЇ - Стаття - 8 Стр.
ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ У РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЯХ 1917 - ПОЧАТКУ 1918 рр. (ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ) - Стаття - 21 Стр.
ДИНАМИКА КАЧЕСТВЕННЫХ ХАРАКТЕРИСТИК АДМИНИСТРАТИВНО-ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЭЛИТЫ СРСР В "ЭПОХУ" Л.И. БРЕЖНЕВА: ИСТОРИКО- ПОЛИТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ - Стаття - 16 Стр.
ГОЛОВА РАДНАРКОМУ УРСР П. П. ЛЮБЧЕНКО: ІСТОРІОГРАФІЯ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Стаття - 8 Стр.
АДОЛЬФ ГІТЛЕР У ВІДОБРАЖЕННІ ЗАХІДНОНІМЕЦЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ 70 - 80-Х РОКІВ ХХ СТ. - Стаття - 7 Стр.
МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО. РОЛЬ ІДЕОЛОГІЇ В ІСТОРИЧНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ - Стаття - 23 Стр.