Я. І. Кіт

ЗБРОЯ, ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ XVI-XVII СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ ЦДІАУ м. ЛЬВІВ)

Історичні дослідження, неможливі без комплексного опрацювання та аналізу джерел. Однак, українське джерелознавство як наука ще будується. Багато аспектів неопрацьовані, що призводить до виникнення білих плям в джерелознавстві для сучасного дослідника. Головне завдання військово- історичного дослідження полягає в тому, щоби дати обґрунтовану відповідь на ще не вирішене військово-історичною наукою те чи інше питання [1, с.11].

Нам видається за доцільне висунути як робочу гіпотезу про те, що зброя є цінним історичним джерелом для української історії XVI-XVII ст., а на прикладі м. Львова можна прослідкувати комплексну картину різносторонності аналізу зброї для дослідження історії.

В українській історичній науці досі небагато досліджень присвячених історії озброєння. Це або роботи з історії війська загалом [2], або окремі, цікаві розвідки призвячені зброї на Україні [3]. На жаль, у багатьох історичних працях помітний брак ґрунтовного вивчення зброї притаманній дані епосі [4, с.161]. Історія зброї досить добре опрацьована в польській історіографії: розроблено наукову термінологію, видано низку праць словникового характеру [5 - 11].

Сучасні дослідники рідко виходять за межі давно прийнятих методологічних доктрин. Спостерігаємо в історіографії нові спроби "загнати" істориків у вузькі рамки "державницької" чи "національної" методологічних доктрин, жорстко підпорядкувавши історичні знання політичній або ідеологічній кон'юнктурі [12, с.7]. Багато військових істориків, що турбуються про свій науковий авторитет, намагаються уникати умоглядних, ірраціоналістичних "пояснень",, у своїй дослідницькій роботі ставлять наголос на ретельне вивчення історичних фактів, їх класифікацію і докладний опис [13, с.68]. На відміну від попередників, ми використаємо деякі інші підходи до пояснення наших думок.

Хоча за твердженням І.Лисяка-Рудницького, наша нація неісторична, але вона змагає до того, щоб зреконструювати перервану тяглість історичної традиції [14, с.24]. Тому спробуємо вивести певну закономірність у тому, чи можемо вважати історичні процеси у Львові - польському місті у період XVI- XVII ст. як такі, які належать до української історії.

В цьому контексті виділимо фактори, які, на нашу думку, можуть бути визначальними. Це: народ що будував місто; автохтонний народ; кількість років яке існує місто; династичні традиції (династія, що будувала і правила у місті); наявність збережених засобів виробництва у місті; наявність джерел про давню історію міста; тяглість релігійних ознак автохтонного народу; боротьба представників автохтонного народу із завойовниками; ідентифікація існуючого (тепер) народу з автохтонним.

Ґрунтуючись на цих чинниках, можемо говорити і про те, що зброя, як історичне джерело займає значну ланку у процесі дослідження нашого минулого.

Військові сили держав Західної Європи пройшли протягом XVI-XVII ст.. кілька значних змін. Так як XVI ст. був часом творення армій чисельних і, значного зросту піхоти на відкритому полі бою, так само вік XVII став часом домінації вогнепальної зброї, особливо артилерії [15, с.80].

Зброя поряд з іншими речовими пам'ятками є важливим джерелом до вивчення соціально- економічної та політичної історії суспільства, племен і народів, починаючи від найдавніших часів до наших днів [16, с.88].

Згідно з прийнятою класифікацією, зброю поділяють на січну, древкову, охоронну і вогнепальну; а також залежно від можливостей використання - легку, ручну, важку [4, с. 161]. На міських вежах Львова впродовж XVI-XVII ст. використовувалася зброя багатьох видів. Найбільш вживаною була січна зброя.

Маємо підстави стверджувати, що у XVI ст. у Львові військовий устрій оборонців поділявся на копійників, стрільців і кушників. Як пише І.Крип'якевич: ".На тілі (воїн) мав мати зброю тяжку або легку, відповідно до того, як йому приписали; до тяжкої зброї зараховували "плати", рід тяжких блях і шоломи, до легкої - панцир. Зачіпна зброя була: коп'я, лук і куша - рід уліпшеного лука. [2, с.139]"

Класифікація є одним з методів пізнання. Без неї неможливо різноманіття існуючих видів документів, систематизувати їх, встановити різницю між видами документів, що виділяються за різними ознаками [17, с.94].

Джерела до історії зброї класифікуємо наступним чином.

Рід (по формі): писемні; речові

Вид: рукописні; ужиткові

Ієрархія: документ, люстрація (облік); оборонна, січна, вогнепальна

Фасетна класифікація: за наявністю у рукописах згадок про зброю, описів зброї, застосування зброї; у речових: ступенем збереженості, можливістю аналізу.

Якщо ми говоримо про чотири групи в комплексі історичних джерел, виокремлених за ознакою способу фіксації інформації у джерелі, то можемо припустити, що зброя як поняття, прослідковується у всіх чотирьох - речових, зображальних, вербальних та поведінкових. У межах кожної групи можемо провести класифікацію за часом та місцем походження, формою і змістом, історичною цінністю та іншими класифікаційними ознаками.

Основну групу використаних в нашій праці джерел становлять неопубліковані актові матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові. Найбагатші матеріали з історії Львова зберігаються у фондах: № 52 — «Міська рада» — з чотирма описами матеріалів, що роками нагромаджувалися в канцеляріях міста („Inducta et protocolla officii consularis, Acta consulatus Leopoliensis"). Особливо цікавими, для нашого дослідження, є описи ревізій оборонних башт львівських цехів у XVI-XVII століттях [18, оп.1, спр.42, 46; оп.2, спр.516, 656, 657, 658 ]. Вони містять багато цінного матеріалу щодо термінології, кількості, різновидів озброєння м. Львова.

Акти люстрацій і переліки зброї цехових башт малодосліджені, що спричинено не лише малою зацікавленістю ними, але й громіздкою роботою по їх