В. П. Ганзуленко

РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА НА ТЕРИТОРІЇ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМА ІСТОРІОГРАФІЇ

Поступове відродження духовності українського народу відзначилося і зацікавленням історією діяльності різних релігійних конфесій, що існують на Україні, серед яких окреме місце займає римо- католицизм.

Під впливом змін у політичному житті України проблема діяльності Римо-католицької Церкви набула актуальності та нового звучання, особливо в південному регіоні. Саме на півдні України в ХІХ - на початку ХХ ст. діяльність католицької громади набула яскраво вираженого регіонального характеру, перш за все завдяки національним меншинам, які мешкали тут численними компактними групами і відзначалися досить великою релігійністю та згуртованістю.

Вивчення наукової літератури з проблеми діяльності РКЦ на півдні України свідчить про відсутність спеціальних робіт не лише з питання історіографічного аналізу функціонування римо- католицьких громад, але й з історії католицизму в південному регіоні в цілому. Проте коло досліджень як вітчизняних так і зарубіжних науковців з історії церкви в цілому є значним. Саме тому основним завданням статті є історіографічне дослідження функціонування РКЦ на півдні України.

Вітчизняну історіографію з проблеми умовно можна розбити на групи за хронологічним принципом:

дореволюційна історіографія (дослідження католицької церкви під зверхністю Російської імперії);

радянська історіографія;

дослідження сучасності.

Першими дослідниками РКЦ в ХІХ - на початку ХХ ст. були самі священики. Становище Католицької церкви в Росії докладно розглядали Тираспольські єпископи Й. Кесслер і А. Церр [1; 2]. Йосиф Кесслер одним з перших спростував твердження про суто польський характер Католицької церкви в Російській імперії, він докладно розглянув джерела й причини національних протиріч у Тираспольській дієцезії й зробив висновок про провідну роль держави в проведенні політики русифікації й насадження православ'я. Однак, незважаючи на достатню кількість фактичного матеріалу, дані роботи не можна назвати повністю об'єктивними, оскільки в них зустрічаються підміна фактів емоційними судженнями, перебільшення гонінь і нещасть, що обрушилися на Католицьку церкву в Російській імперії, а також питання соціальної діяльності РКЦ на землях Південної України в його працях майже не висвітлені.

Тема релігійного життя католиків одержала багатопланове висвітлення в працях професора імператорського Варшавського університету Д. Цвєтаєва [3], який ставився до католиків як до невід'ємного наслідку міждержавного спілкування й розглядав їх у контексті закономірного впливу й дифузії культур у багатонаціональній державі. Проте, такі автори як Д. Толстой, М. Морошкін вважали католицьку місію тільки проявом експансії. Д. Толстой займався вивченням католицизму з метою ведення більш успішної боротьби проти посилення впливу католицтва в Російській імперії й доказу несправедливості докорів на адресу царського уряду в обмеженні католиків [4]. У працях М. Морошкіна [5] зовсім відсутні ті важливі політичні фактори, які впливали на заходи держави стосовно Католицької церкви й визначали розвиток їх взаємозв'язків.

У цілому історія католиків у дореволюційній історіографії була політизованою й традиційно розглядалася дослідниками з погляду завзятого протистояння іноземних сповідань царському уряду. Відсутність релігійної терпимості й негативне ставлення до католицизму привело до появи в історіографії ряду помилкових положень: про польський характер Католицької церкви, про сприйняття католицької місії в Російській імперії тільки як експансії, про провину єзуїтів у гоніннях на Католицьку церкву тощо. Ці праці носять яскраво виражений апологетичний характер і лобіюють інтереси католицизму або православ'я.

Релігіознавчі розвідки радянських авторів вивчали питання релігійного життя, спираючись на пануючу атеїстичну доктрину, що виходила з антицерковної політики держави. Проте, треба відмітити внесок у дослідження католицизму та його історії таких авторів як М. Шейнман, Б. Рамм та І. Григулевич [6; 7; 8]. Незважаючи на політизованість робіт, у них були ґрунтовно проаналізовані питання розвитку католицизму в Російській імперії й взаємин Папського престолу із царським урядом. Питання, пов'язані із становищем РКЦ в Україні, висвітлювалися у цих публікаціях найменше.

Набула популярності та стала відкритою для широкого загалу проблема діяльності РКЦ і в сучасній українській історіографії. Їй присвячена значна кількість дослідницьких робіт, як публіцистичних статей, так і наукових монографій. Вітчизняними дослідниками ретельно вивчалося становлення та поширення римо-католицизму в Україні і, в першу чергу, в західному її регіоні, досліджувалися особливості взаємодії Римо-католицької церкви та урядових структур Австро- Угорської та Російської імперій, а також радянської влади. Так, вагоме місце проблемі взаємин РКЦ та держави відводять у своїх дослідженнях вітчизняні історики А. Ковальчук, Н. Рубльова, Л. Гентош, П. Яроцький та інші [9; 10; 11; 12; 13].

Останнім часом у дослідженнях проблеми діяльності РКЦ намітилася тенденція до вивчення особливостей формування етноконфесійних діаспор (німецької, польської, чеської, литовської та ін.) в історії церкви. Так, українські науковці Т. Єфименко, І. Лісевич, Г. Стронський та інші, досліджуючи історію польської нацменшини в України, торкаються у своїх працях і релігійного чинника, звертаючи свою увагу на життєдіяльність польської католицької громади [11; 14; 15; 16].

Проблема релігійного життя німців-католиків побіжно розглядається в дослідженнях з історії німецької спільноти в Україні таких вітчизняних авторів як А. Безносов, В. Євнух, Б. Чирко, К. Лях, В. Ченцов та інших [17; 18; 19; 20].

Певна група вітчизняних дослідників спеціалізується на вивченні історії окремих парафій РКЦ. Результати їхньої праці з'являються у вигляді статей, опублікованих на шпальтах «Парафіяльної газети», яка видається у Києві Римо-католицькою церквою, та інших видань. Ці розвідки досить часто містять цінну інформацію,