О. М. Петрикевич

ГОЛОВА РАДНАРКОМУ УРСР П. П. ЛЮБЧЕНКО: ІСТОРІОГРАФІЯ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Панас Петрович Любченко [2(14).01.1897 - 30.08.1937] - державний діяч Радянської України, який починав свою політичну кар'єру в лавах партій есерів, українських есерів, боротьбистів (був членом Центральної Ради та виконкому Київської Ради робітничих солдатських депутатів, секретарем Київського губвиконкому, членом Ревтрибуналу), його погляди еволюціонували від націонал- комунізму в бік підтримки комуністичної ідеології. За своє коротке та яскраве життя в лавах КП(б)У пройшов шлях від голови Чернігівського, заступника голови Донецького губвиконкомів, голови правління сільськогосподарської кооперації України, голови міськвиконкому та окрвиконкому Києва до секретаря, члену Політбюро ЦК КП(б)У (з листопада 1927 р.) та Голови Раднаркому України. Делегат IV, V, VII, VIII конференцій, ІХ - ХІІІ з'їздів КП(б)У, обирався членом ВУЦВК. Нагороджений орденом Леніна. Звинувачений у приналежності до "антирадянської буржуазно-націоналістичної організації" з числа бувших боротьбистів. Покінчив життя самогубством 30 серпня 1977 року. Реабілітований у партійному порядку у 1965 році [1, с.219].

Майже тридцять років, починаючи з 1937 року і до його політичної реабілітації, прізвище Панаса Петровича Любченка було викреслено з історії України 20-30-х років. 2 вересня 1937 року в газеті "Правда" було надруковано повідомлення про те, що П.П. Любченко покінчив життя самогубством, "заплутавшись у своїх антирадянських зв'язках та побоюючись відповідальності перед українським народом за зраду інтересів України". Інколи

його згадували в історичних працях, але як "ворога народу" та керівника міфічної антирадянської "організації боротьбистів".

Біографія (як питання еволюції світогляду, так і політичної діяльності) Панаса Петровича - це досить маловивчена сторінка вітчизняної історії. Наявну історіографічну базу можна поділити на три групи за проблемно-тематичним принципом та хронологічними періодами: радянську історіографію, сучасну вітчизняну історіографію, мемуарну літературу та дослідження істориків діаспори.

Перша спроба написання наукової роботи щодо біографії П.П.Любченка була зроблена П. Бачинським. У 1970 році виходить його праця "Панас Петрович Любченко". На той час вивчення цього питання відбувалося в умовах жорстких ідеологічних меж, поза які вчений не мав можливості виходити. Тому методологічною основою дослідження став марксизм-ленінізм, де домінуючими були закономірності перемоги Жовтневої революції, авангардної ролі більшовицької партії та неминучості розгрому "дрібнобуржуазних партій" та "націоналістичних ухилів". Саме з цих позицій і розглядається політична діяльність Любченка. Ця праця містить чимало фактів щодо дитинства та юності Панаса Петровича, його діяльності на посаді голови правління сільськогосподарської кооперації України ("Сільський господар"), зроблена спроба характеристики його діяльності на посаді голови Раднаркому України. Інформація саме з цього дослідження була використана в "Большой Советской Энциклопедии" рядом зі словом "Любченко Панас Петрович". Але в монографії П. Бачинського залишилося багато "білих плям", що вимагали подальшого поглибленого дослідження. Та цього не трапилось, тому що таке дослідження наближало б історика до висновків, які не відповідали офіційній концепції історії КП(б)У та УСРР [2].

Перші наукові публікації, які частково пролили світло на невідомі сторінки життя та діяльності Панаса Петровича, з'явилися у вітчизняній історіографії у 1990 році минулого століття, що було обумовлено проголошенням політики гласності. Внаслідок цього вийшли статті П.П.Бачинського, Д.В.Табачника та Р.Я.Пирога. Це період, коли кардинально переглянуто методологічні основи історичного дослідження, незрівнянно зросли можливості вивчення фактичного матеріалу за рахунок доступу до закритих раніше фондів. Саме тому перші статті про Панаса Петровича були пов'язані із аналізом матеріалів, які ставили під сумнів офіційну версію про його самогубство. "Имеющиеся в нашем распоряжении архивные материалы не позволяют отвергнуть бытующую версию о самоубийстве. Однако есть ряд свидельств и соображений, дающих основание ставить вопрос о возможности и других вариантов смерти Любченко и его жены", - пише Р.Я.Пиріг. В наведених публікаціях аналізуються саме матеріали, які можуть привести до висновку, що Любченко разом із своєю дружиною були розстріляні співробітниками ГПУ в своїй квартирі. У зазначених статтях дослідники також відповідають на питання: якими були причини смерті прем'єра. Звертається увага на той факт, що наприкінці 1936 - на початку 1937 року в республіканському керівництві сильно загострилися відносини у зв'язку із претензіями на посаду голови Раднаркому між П.П.Любченком, з одного боку, та В.Балицьким, П.Постишевим і Н.Н.Поповим - з іншої. А на той час сталінський режим вже перейшов до методу державного тероризму, що і надало можливості сфабрикувати справу проти Панаса Петровича та його прибічників [3]. Цілий ряд важливих історичних фактів постає перед читачем встатті П.П.Бачинського та Д.В.Табачника "Афанасий Петрович Любченко", яка була присвячена аналізу його політичної діяльності [4].

Біографії цього політичного та державного діяча присвячена стаття М.О. Фролова "Панас Петрович Любченко: особливості компартійно-радянської кар'єри колишнього боротьбиста (1917-1937 рр.)" [5]. У названому дослідженні автор вперше робить акцент на період, коли П.П.Любченко входив до складу партії українських есерів, а пізніше до партії "боротьбистів", аналізує витоки політичних поглядів Панаса Петровича та їх подальшу еволюцію від націонал- комунізму до всебічної підтримки комуністичної ідеології. Значна кількість матеріалу про П.П.Любченка міститься у монографіях М.О.Фролова. Автор звертає увагу на той факт, що трагедія світогляду й долі групи вихідців з інших політичних партій на чолі з П.П.Любченком у політичній еліті УСРР полягала в тому, що вони віддали себе служінню партії Леніна-Сталіна, хоча за своїм народженням, походженням, вихованням і