На жаль, у 90-і роки та на початку XXI століття так і не була створена повна й фундаментальна політична біографія одного з ключових представників компартійно-радянської еліти України 2030-х років. Це завдання не змогли вирішити публікації коротких біографій П.П. Любченка, навіть у таких солідних виданнях, як «Уряди України у XX ст. Науково-документальне видання» (2001 р.) чи монографії В.С.Лозицького «Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918 -1991). А у всесвітній мережі Internet інформацію про Панаса Петровича подано однобоко, лише як про "одного з активних провідників імперської політики Москви в Україні", який "відігравав керівну роль у колективізації й конфіскації збіжжя у селян, що призвело до голодомору 1932-1933 рр." [7]. При цьому слід зазначити, що саме цей етап життя Панаса Петровича фактично не досліджено, як і не досліджено питання його особистого ставлення до подій того періоду, що вимагає подальшої розробки цієї проблематики.

Для сучасних дисертаційних досліджень актуальними є проблеми діяльності політичних партій в часи Української революції, формування партійно-радянської номенклатури УРСР у 20-30-ті роки ХХ століття та питання характеристики національно-культурної політики ВКП(б) відносно УСРР. Тому окремі аспекти діяльності Панаса Петровича Любченко відображені у дисертаційних роботах М.С.Дорошка, М.О.Фролова та Г.Г.Єфіменка [8].

Побічно торкались постаті П.П.Любченка у своїх працях науковці, які висвітлювали життя та діяльність В.Балицького, В.М.Молотова. Так, в роботі Ю.І.Шаповалова та В.А.Золотарьова дається характеристика відносин між Балицьким та Любченко. Розкриті причини особистісної ненависті Балицького до Любченка та механізми фабрикації справи проти останнього [9].

Дотичною до даної проблематики є статті Г.Г.Єфіменка [10]. В одній із них, а саме "Зміна векторів у національній політиці Москви в голодоморний 1933 р." Єфименко зазначає, "щоб не допустити впливу національних елементів на формування радянського та партійного апарату в Україні, компартійна верхівка протягом 1923-1932 років періодично проводила в УСРР кампанії боротьби із проявами "місцевого націоналізму". Автор дає характеристику дій П.П.Любченка та його прибічника Андрія Хвилі в лютому 1933 року в боротьбі з "націоналізмом", щоб вивести себе із-під загрози. Також в статті наводяться уривки листа П.Любченка Сталіну та Кагановичу, в якому, "визнаючи деякі власні помилки та недоліки, наголошував на тому, що саме Скрипник винен у всіх негараздах, які були в Україні" [11].

Заслуговують на увагу статті С.Кульчицького, В.Кирилюка та Д.Пристайка, які містять інформацію щодо ролі П.Любченка в процесі "Спілки визволення України", на якому він був громадським обвинувачем [12]. Матеріали Д.Табачника і В.Погребняка в статті "Ворог народу і його компанія" вказують на роль Панаса Петровича в реалізації політики українізації та його реакції на звинувачення А.Хвилі у троцькізмі, дворушництві та націоналізмі [13].

Спогади, свідчення, щоденники, автобіографічні праці, мемуари дають можливість отримати значну кількість інформації щодо

П.П.Любченка, його особистісних рис, відносин з іншими. Особливу цінність мали спогади і мемуари В.М.Сосюри, Г.Костюка, Ю.Самброса тощо [14]. Змолоду П.П. Любченко був талановитим оратором і полемістом. Про це засвідчували Г.Костюк, І.Майстренко, А.Височенко, П.Павлов та інші [15]. Тільки представник дореволюційних елітарних наукових кіл, авторитет у середовищі старої інтелігенції та один із найяскравіших керівників Центральної Ради, а в 1922-1928 рр. віце-президент Української академії наук Сергій Олександрович Єфремов вважав, що Панасу Петровичу Любченку не вистачало справжньої освіти та культури, про що він і занотував у своєму щоденнику. В ньому неодноразово згадується "генерал-губернатор П.Любченко", "превосходительний Любченко", "помпадур" тощо [16].

Особливу увагу істориків діаспори привертали ті постаті, які були вихідцями із інших політичних партій та згодом зайняли високі посади у партійно-державному апараті УРСС, серед яких був і П.П.Любченко. Тому слід відзначити роботи Ф.Пігідо, де автор надає свідчення колишнього консультанта Раднаркому УСРР П.Павлова про Любченка, А.Височенько із описом власних вражень від спілкування з Панасом Петровичем [17]. На увагу заслуговує і робота Григорія Костюка "Сталінізм в Україні (Ґенеза і наслідки)", в якій серед інших аспектів розкривається постать П.Любченка як голови комісії із створення Конституції УСРР у 1937 року [18].

Таким чином, на сьогоднішній день в історичній науці політична діяльність та еволюція поглядів Панаса Петровича Любченка розкрита епізодично і досить не рівномірно. Існують серйозні прогалини у вивченні основних напрямків діяльності П.П.Любченка на посаді голови Раднаркому України, його участі в процесах колективізації та особистого ставлення до голодомору 1932-1933 років, а також його ролі у впровадженні політики українізації в 30-ті роки ХХ століття. Це приводить до висновку про необхідність спеціального історичного дослідження постаті Панаса Петровича Любченка.

Джерела та література

Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918 - 1991) - К., 2005.

Бачинський П. Панас Петрович Любченко. - К., 1971.

Бачинский П.П., Табачник Д.В. Гибель премьера: версии и факты // Радуга. - 1990. - № 2; Пирог Р.Я. Как погиб председатель совнаркома Украинской ССР П.П.Любченко // Известия ЦК КПСС. - 1990. - № 10.

Бачинский П.П., Табачник Д.В. Афанасий Петрович Любченко // Вопросы истории. - 1990. - № 12.

Фролов М.О. Панас Петрович Любченко: особливості компартійно- радянської кар'єри колишнього боротьбиста (1917-1937 рр.) // Культурологічний вісник (науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Випуск 11. - Запоріжжя, 2003.

Фролов М.О.