Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





О

О.М.Ситник Ситник Олександр Миколайович - канд. іст. наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.ОДідоренка.

МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО.

РОЛЬ ІДЕОЛОГІЇ В ІСТОРИЧНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ

У статті розглядається зміст поняття «ідеологія», її місце в історичному процесі та особливості дослідження різного роду ідеологічних форм. Особлива увага приділена методологічним аспектам даної проблеми.

Загальновідомо, що історична наука, як і будь-яка інша, повинна розвиватися незалежно від зовнішніх, зокрема політичних, факторів, що можуть її викривляти, деформувати чи спотворювати. Однак повністю уникнути впливу зазначених чинників на історичну науку неможливо. І подібно, як реалії нашого сьогодення впливають на неї, відповідним чином і історія має давати нам ті знання, котрі б сприяли уникненню помилок минулого. Також досить важливим завданням сучасної історичної науки є творення необхідного підґрунтя, тобто формування ідейно-політичних засад тієї ж політичної діяльності, без яких вона перетворюється на політиканство, демагогію, популізм, політичне шулерство та інші небезпечні для суспільства прояви. Тому значною є роль національної ідеології, що має формувати доктрину й стратегію розвитку суспільства та держави, наближуючи наш соціум до принципів правової держави й громадянського суспільства.

Як зауважив Я.Дашкевич, історія української ідеології ще не написана. Її не можна підмінити історією суспільно-політичної думки, історією філософії, соціології чи політології. Адже політична думка, ідея, погляд - це ще незавершена система, без якої не може бути мови про ідеологію як систему ідей з інтегральним взаємозв'язком і взаємопроникненням1.

При дослідженні політичних явищ методологія, зазвичай, виступає мета наукою, наукою про науку, а знання основ її проблематики корисне як дослідникам цих явищ, так і тим, хто цікавиться особливостями й таємницями політичного життя суспільства2. Значною мірою це стосується і процесу дослідження ідеології, оскільки її наукове осмислення безпосередньо пов'язане з вивченням аналогічних структурних елементів політики.

Термін «ідеологія» («d'idйologie») використав у своїй праці «Елементи ідеології» французький філософ Дестют де Трасі (1754-1836 рр.), який позначив ним нову емпіричну науку про ідеї (словом «ідеї» у той час позначали не тільки розумові побудови, а й будь-які уявлення). «Наука про ідеї», на його думку, має досліджувати виникнення ідей, щоб відділити різного роду упередження та забобони від науково обґрунтованих уявлень. Ця наука базувалася на просвітницькій парадигмі мислення, що продовжувала програму Ф.Бекона - усунути владу «ідолів» («привиди», або «забобони», згідно з К.Мангаймом) над свідомістю з метою створення основи для реформування суспільства на науковому ґрунті3. Ф.Бекон (1561-1626 рр.), асоціюючи «ідолів» із хибними поняттями, стверджував, що вони полонили людський розум і глибоко у ньому закріпилися, таким чином перешкоджаючи сприйняттю істини4. Серед інших Ф.Бекон розглядає й «ідолів» пізнання - як глибинні причини самообману людського розуму (термін «idola» походить від грецького «ейдолон» - «тінь померлого», тобто його оманливе бачення)5. Розглядаючи формування поняття ідеології, К.Мангайм (1893-1947 рр.) ототожнив її з явищем фальшивої омани. З огляду на це, на його думку, учення Ф.Бекона про «ідолів» (як джерело омани і хиб) може певним чином розумітися як передвісник сучасної концепції ідеології. Водночас К.Мангаймом було висловлене застереження, що в контексті розвитку історії ідей не слід ототожнювати вказане явище із сучасним поняттям ідеології6.

Саме ідеологія розглядалась як один із засобів подолання суперечностей і конфліктів між людьми, оскільки релігії в попередній період людської історії виявили свою нездатність бути основою соціального порядку (різного роду конфлікти, релігійні війни тощо). Отже, концепція де Трасі утверджувала такий принцип: розумове обґрунтування має бути основою тих ідей (поглядів і переконань), якими ми повинні керуватися, зокрема в політичних діях. Ця парадигма мислення відбиває загальну віру філософів ХУІІ-ХІХ ст., що розум і наука здатні дати людям основу для примирення й злагоди. Оскільки практичну цінність своєї «науки про ідеї» де Трасі вбачав у реформуванні суспільства (шляхом виховання нової людини, яка керується не упередженнями, а розумом), то ясно, чому слово «ідеологія» і сьогодні часто розуміється передусім, як деяка система політичних ідей7.

Згідно з визначенням Я.Дашкевича, ідеологія - це наука про ідеї. Спочатку цей термін застосовувався навіть із критичним або й саркастичним відтінком, і лише відносно недавно слово «ідеологія» почало означати певну систему суспільно-політичних поглядів - ідей, згідно з якими мало б будуватися суспільне життя нації, держави, або навіть політичних і релігійних груп, об'єднань, з іншого ж боку, союзів націй - держав, імперій, цілого світу. Таке емпіричне визначення суті терміна не збігається (або мало збігається) зі стисло науковими дефініціями, але його вистачає для розуміння значення та ролі ідеології у житті суспільства. Поряд із цим зберігається первісне значення терміна як науки про ідеї8.

У розробці поняття «ідеологія» досить важлива роль належала К.Марксу та Ф.Енґельсу. В їх спільній праці «Німецька ідеологія» цей термін віднесено до сукупності ідей, що виражають інтереси, упередження та ілюзії певної соціальної верстви (класу). Згідно з класовим принципом соціальної філософії, вони твердили, що у класовому суспільстві як гнобителі, так і пригноблені не можуть правдиво осмислювати світ і суспільство: розуміння світу та суспільства в таких утвореннях неминуче є хибним, ілюзорним, отже, і колективна свідомість є хибною свідомістю. Цю ілюзорну свідомість вони позначили терміном «ідеологія»9. Виходячи зі


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8