Подібні тенденції можна простежити при аналізі сучасних досліджень проблеми ліквідації ГКЦ у 1946 р. Головною метою величезного масиву наукових і публіцистичних видань, які містять значний фактологічний матеріал про перебіг «об'єднавчої урядової акції», є намагання довести неправомірність та примусовість цього акту27. Однак «розвінчальний» характер публікацій, їх зорієнто- ваність на політичну складову призвели до нівелювання позиції пересічного гре- ко-католицького священика й вірного, та наводять читача на думку про її однозначність. Лише в останні роки з'явилися наукові розробки, які внаслідок застосування нових методик дозволили в більш ширшому ракурсі розглянути це питання. Свідченням цього є, наприклад, напрацювання співробітників Інституту історії церкви Українського католицького університету (Львів), які для вивчення минулого ГКЦ плідно використовують методи усної історії28. Поєднання джерел різного походження дозволило довести неоднозначність ставлення гре- ко-католицького духівництва й вірних до «об'єднавчої» акції та встановити причини, які вплинули на ухвалення того чи іншого рішення. Серед основних чинників впливу розглядається і позиція РКЦ.

Аналіз низки наукових праць підтверджує, що у сучасній українській історіографії переважає тенденція, пов'язана з вивченням історії церкви періоду Другої світової війни у площині взаємовідносин державних та церковних інституцій. При цьому часто залишається поза увагою головний їх елемент - віруюча людина, що робить такі дослідження вразливими до будь-яких зовнішніх впливів (політичних, конфесійних тощо).

Переважна більшість наукових праць з історії церкви, які були опубліковані в Польщі за останніх два десятиліття, присвячена аналізу становища релігійних інституцій в умовах комуністичного режиму. Однак, на відміну від подібних українських досліджень, основним об'єктом польських студій є РКЦ29. До найвідоміших із них належать статті та монографії ксьондза Р.Дзвонковського30, праці якого вигідно вирізняються на тлі інших досліджень такого характеру завдяки використанню автором численних документів не тільки з польських державних і церковних архівів, а й з архівів Ватикану, Франції, республік колишнього СРСР. Особливий інтерес для вивчення взаємин ГКЦ і РКЦ становлять статті Р.Дзвонковського з історії душпастирської діяльності римо-католицького духівництва у Центральній, Південній та Східній Україні під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки, які містять інформацію про позицію ієрархів обох церков щодо місіонерської праці на цих землях, а також складені науковцем біограми репресованих у 1939-1987 рр. римо-католицьких священиків31.

Варто зазначити, що авторами більшості публікацій, присвячених діяльності РКЦ на українсько-польському порубіжжі, є представники польського духівництва. На противагу світським дослідникам, ці історики мають низку переваг - вільний доступ до архівів католицької церкви, широкі контакти в церковних колах тощо. Польський єпископат усіляко підтримує такі дослідження, якщо вони не суперечать інтересам церкви та сприяють зміцненню її авторитету серед населення. Попри конфесійну заанґажованість деяких узагальнень та висновків, саме такі праці відзначаються найбільшою інформативністю. Так, унікальні матеріали про контакти митрополита А.Шептицького з апостольською столицею упродовж Другої світової війни та роль польського духівництва у трансформації взаємовідносин керівництва ГКЦ та Ватикану містять публікації ксьондза Т.Сліви32. Ці дослідження ґрунтуються на документах ва- тиканських архівів, які хоча і були частково опубліковані в 11-томному виданні «Акти і документи апостольської столиці, що стосуються Другої світової війни»33, однак і на сьогодні невідомі широкому колу читачів. Як українські, так і польські історики рідко звертаються до документів, виданих Ватиканом мовою ориґіналу.

На початку 1990-х рр. Т.Сліва взяв участь у реалізації запропонованого З.Желінським проекту, який передбачав видання колективної монографії про релігійну ситуацію на порубіжних землях ІІ Речіпосполитої під час Другої світової війни34. Кожен розділ монографії, що побачила світ у 1992 р., відображає особливості релігійного життя різних церковно-адміністративних одиниць РКЦ у межах Львівської та Віденської римо-католицьких митрополій протягом 1939-1945 рр. Т.Сліва є автором розділу з історії Перемишльської єпархії. Здійснивши аналіз звітів римо-католицьких священиків про стан своїх парафій у період німецької окупації, історик намагався з'ясувати її наслідки у житті як церкви, так і вірних цієї церковно-адміністративної одиниці. Текст Т.Сліви переповнений різноманітними статистичними даними, широко цитуються церковні документи. Зовсім інший характер має розділ єпископа В.Урбана з історії Львівської архієпархії, основу якого становлять спогади самого автора та інших сучасників подій. Подана єпископом інформація проливає світло на окремі моменти етноконфесійних відносин воєнної доби, які не знайшли свого документального відображення: контакти між керівництвом ГКЦ та РКЦ щодо питань унійної праці на сході, ставлення римо-католицького кліру до ГКЦ, взаємодопомога духівництва різних конфесій та обрядів у роки війни тощо.

Накопичення емпіричного матеріалу впродовж десятків років дало можливість польським історикам деталізувати свої дослідження, здійснювати порівняння, зосередитись