Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Героїчний міф в контексті праць істориків державницької школи: спроба реконструкції образу героя

Героїчний міф в контексті праць істориків державницької школи: спроба реконструкції образу героя

Нікітенко Анастасія

Спосіб тлумачення минулого, як прецедента для підтвердження тих чи інших достоїнств українського народу - явище безумовно притаманне для національного історіописання, особливо історикам державницької школи, які виходили з фундаментального принципу служіння історії національним потребам. Подібні підходи обумовили певну зміну акцентів, а романтичний стиль викладу подій минулого обумовив певну його глорифікацію, про яку доцільно вести мову з огляду на аналіз творчого доробку В. Липинського, Д. Донцова, Н. Полонської- Василенко, Д. Дорошенка. Дана розвідка пов'язана з такими науковими завданнями, як переосмислення історичної спадщини державницької

школи в контексті як української, так і світової історіографії; виділення героїчного образу як складової модерністичної історичної думки; дослідження важливості даного образу на сторінках української історії; визначення можливих причин його виникнення.Джерельною базою розвідки стали твори В. Липинського («Україна на переломі») та його листування, Д. Донцова («Туга за героїчним» та «Дух нашої давнини»),

H. Полонської-Василенко («Історія України»), Д. Дорошенка («Нарис з історії України» та «Історія України») [6, с. 960]. Історіографічний аспект даної проблематики має двовимірний характер. З одного боку, в ранній пострадянський час їх доробок вважався чимось на кшталт «нового прочитання» історії, тому сучасних праць, присвячених елітаристам, досить багато. З іншого боку, проблематика героїчності не здобула на їх сторінках належного висвітлення і не вилилась в повноцінне дослідження. У рамках свого дослідження дану проблематику порушує В. Масненко у монографії «Історичні концепції М. С. Грушевського і В. К. Липинського», де виокремлює питання формування ідеалів елітаристів [1, с. 31-40]. До розробки системи поглядів В. Липинського прилучилися М. Попович, В. Ульяновський,

I. Верба. Так, останній відмітив ідеалізацію Н. Полонською-Василенко особи Б. Хмельницького [2, с. 191]. А про створення нею «галереї героїчних жіночих портретів» згадав В. Ульяновський [12, с. 18-20]. У статті Н. Яковенко «Кілька спостережень над модифікаціями українського національного міфу» вперше наголошується на його виховній функції [14]. Але питання героїчності не було виокремлене в самостійне питання. Не було зроблено спроб реконструкції як сукупного, так і окремого героїчного образу на тлі епохи. По за увагою дослідників залишився вплив цих образів на «уми і душі» людей, тобто їх життєвість.Тому метою даної розвідки є виділення специфіки глорифікації у істориків державників, реконструкція сукупного образу героя, виділення його критеріїв і характеристик. Щоб краще усвідомити специфіку поглядів і переконань державників, особливості їх історичних інтерпретацій, не можна оминути наступні моменти. Ера позитивізму в європейському і українському історіописанні закінчилася на зламі ХІХ - ХХ ст. Впевненість у об'єктивній відстороненості людини-історика була піддана сумніву, а методичне переоснащення історичної науки викликало роздуми над тим, яку роль в описанні минулого відіграє особисте світосприйняття історика [15, с. 185-189].Такі тенденції не могли не вплинути на формування підростаючого покоління фахівців (в т. ч. і зазначених істориків), які формувалися як спеціалісти на початку ХХ ст., що прямо чи опосередковано використовували постулат Бенедетто Кроче про те, що будь-яка історія є сучасною її творцю і повинна «бриніти у нього в душі». Подібний підхід унаслідок плеяди потрясінь того часу актуалізувався і дав життя «неоромантичному» напряму в історіографії, який взяв за прапор громадянський обов'язок історика творити «символи нації» для виховання людей, просякнутих жагою подвигу, через возвеличення жертовних вчинків на благо Батьківщини і через творення культу національних героїв. Ці твори з побудовами простих конструкцій і виголошенням простих істин стали доволі актуальними. Автори їх апелювали до читацького співчуття шляхом образно-драматичного передання фактів. Такі інтерпретації несли виховну місію, а героїчний пафос мурував підвалини для формування обрядового патріотизму [14].

Цей неоромантичний струмінь особливо яскраво проявився в історіографії «скривджених народів», за влучним визначенням Н. Яковенко [15, с. 190-194] - польського, румунського і, власне, - українського.

Тому, на нашу думку, тенденції науки, відсутність власної державності, а відтак, брак повноцінного національно-культурного буття були об'єктивними фактором формування поглядів істориків- державників. Долю суб'єктивного (особистого) визначити набагато складніше, це царина скоріше психобіографії. Але, спираючись на факти, приведені Л. Біласом, можна зробити певні припущення. Цей дослідник називав В. Липинського «спадковим шляхтичем» та наголошував на «прагненні до соціальної справедливості» останнього, приводячи приклад про популяризацію ним думки про існування національно- свідомої шляхти Правобережжя [1, с. 37-38]. Щодо Н. Полонської- Василенко, то їй могли бути притаманними подібні тенденції, оскільки вона походила з русифікованого козацького старшинського роду, але не підкріплюється відомими нам джерелами і літературою.

Окресливши основні віхи формування державницької або елітаристичної історичної візії, одразу виділимо своєрідність героїчних міфологем. На нашу думку, чільною відмінністю від попередників було не стільки перенесення акцентів героїки з етно- соціальної спільноти на націю та державу, скільки зміни в інтерпретації, яка стала більш опуклою і яскравою. Якщо порівнювати з певною відстороненістю позиції і обережністю у висновках істориків недалекого минулого, то твори державників стилістично оформлені в образно- драматичних тонах, часто з апологетизацією. Їх піднесений тон мав не стільки розповісти про конкретну подію, скільки викликати у читача співпереживання, захоплення звитягою, актом самопожертви, надзвичайною постаттю.

Сукупна реконструкція образу героя передбачає визначення його соціально-політичного, історичного портрету,


Сторінки: 1 2 3