переліку особистих якостей. Спочатку розглянемо середовище, з якого повинен був виходити герой. Це українська еліта, яку Д. Донцов у «Дусі нашої давнини» визначав як «необхідну умову буття нації і держави» [3, с. 6365]. В. Липинський у монографії «С. Кричевський» [13, с. 116] акцентував на великій ролі українсько-польської шляхти у державному будівництві. Д. Дорошенко у «Нарисі історії України» пише: «багато великих виходило з української еліти» [4, с. 151]. Щодо людей простого походження - то вони не мали шансу стати героями, оскільки походили не з «провідної касти». Д. Донцов відверто зазначав, «що провідна каста сміється з черні, яка будучи черепахами заботались літати, будучи зайцями пнулись у козаки, будучи Шельменками пхались у Хмельницькі». Та й сам «батько елітаристів» в «Україні на переломі» засуджує дестабілізаційні покозачення селянства [7, с. 85]. Порушимо ще одне питання: як можна дізнатися, що історична постать герой, які вона має специфічні ознаки? Державники досить категоричні в цьому питанні. Д. Донцов наголошує на месіанстві, стверджуючи, що «месія ... є вольовим рушієм історії» [3, с. 273]. В. Липинський лаконічно визначає, що «така особа родиться раз на п'ятдесят або сто літ» [7, с. 128].
Яке ж місце в суспільстві займав герой? Як правило, у працях державників це плеяда правителів (від князів Київської Русі до державотворців другої половини XVH ст.) та полководці (той же М. - С. Кричевський). Але на сторінках праць В. Липинського і Д. Донцова фігурує образ героя-поета -Т. Шевченка (у останнього це, напевно, пов'язане з літературною діяльністю). Т. Шевченко оспівував героїку минулого і тому заслужив схвальної оцінки «козака з мільйона свинопасів» [3, с. 110-111]. Н. Полонська звернула увагу на тендерний аспект, змалювавши цілу плеяду визначних українок, які «палали найвищою в світі красою - патріотизмом» [8, с. 512].
Особливості характеру героя були найбільш конкретно означені Д. Донцовим: «безстрашність, мужество, хоробрість, кріпость духа, серце царське, орле око... , повинен мати систему, план, задум цілого суспільного механізму, думку володаря - тверду і непохитну», [3, с. 185- 190].В. Липинський додає сюди шляхетність, Н. Полонська-Василенко - патріотизм.
Проте герой не малюється лише білими фарбами. В. Липинський і Д. Дорошенко вказували на «макіавелізм» Б. Хмельницького, а перший також на моральність негативного вчинку на благо нації і держави [7, с. 181]. Метою діяльності героя є загальне народне благо. Та його дії більше скеровує «суха огненна душа формотворця». «Він чинив так, бо просто б не зумів інакше»: аналізуючи дії Б. Хмельницького, зазначає В. Липинський [7, с. 193]. Д. Донцов відгукується більш прямо: «настрої юрби, перед якими учиняється позбавлена шляхетності думка людини з низів, ні обставини не впливають на думку цього провідного члена касти» [3, с. 193].
Прикметними моментами є акти жертви і самопожертви, оскільки герой заради своїх ідеалів жертвує всім, аж до власного життя. Роль людини в історії розцінюється відповідно до того, скільки вона спроможна кинути на «вівтар держави», адже через свої пориви герой здобуває право не тільки бути вписаним в історію, а й ставати символом епохи і каталізатором важливих подій. Так В. Липинський характеризує Б. Хмельницького: «ця людина своїм вольовим порухом тягнула історичний процес, вся сучасна Україна постала через революцію 1648 р.» [7. с. 211].
Висвітливши головні, на нашу думку, риси образу героя в державницькій інтерпритації, варто зазначити, що він носив досить утопічний характер. Можна провести паралель із прикладом з літератури, а саме ситуацію суперечки Дон-Кіхота з сарагоськими купцями, в якій він вимагає від них визнання Дульсінеї Тобоської найгарнішою в світі. Купці погоджуються це зробити, навіть лицемірно, та вимагають портрету дами серця, щоб порівняти ідею з дійсністю. Це є блюзнірським з погляду Дон-Кіхота, оскільки для лицаря ідея безвідносна до дійсності і правильність полягає у точності самої конструкції. Подібні уподобання можна побачити і в державників, що проявляється в полум'яній вірі в певні чесноти.
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що особливостями героїчного міфу державників були яскраві інтерпретації, служіння героїчних образів потребам розбудови нації і держави, а особа героя наділялася багатьма якостями і здібностями. Діяльність його відбувалась на благо нації і держави, та й у центрконцепції було поставлено епічні та державобудовчі сюжети, а засобом їх реалізації став вольовий порух месії [3, с. 118]. Таким чином вироблялись підставини обрядового патріотизму, що робилось мало не свідомо. Мотивація державників була обумовлена як особистісними, так і суспільними потребами. Вивищення минулого заради майбутнього є типовим для їх позиції, так само як і бажання втілити героїзм в життя. З одного боку, це притаманно для тогочасного історичного процесу, оскільки подібні тенденції бачимо у Краківській історичній школі, представник якої Ш. Аскеназі взяв за кредо, що «герої-символи сильніші і правдивіші ніж правда» [15, c. 191]. З іншого боку - героїчний образ у творчому доробку державників має яскраву самобутність, що полягає в його державотворчому та націотворчому значенні. Основні засади цієї героїки, а саме - «жертовність» і «все на благо нації», було піднято на стяги українськими націоналістами у роки Другої світової війни. Твори В. Липинського, Д. Донцова і інших визначили кредо цілого покоління, втіленого у вірші «Присвята» О. Ольжича, який