організацій, діяльність яких була пов'язана з певною галуззю господарства (масштаби функціонування таких бон поширювались на всі території охоплені сферою діяльності емітенту, виходячи за межі міста, губернії). Третя частина бон випускалась в обіг місцевими органами влади і управління за підтримки центральних органів влади (зазвичай такі емісії знаходились в обігу в межах адміністративно- територіальної одиниці, влада якої проводила емісію, але іноді територія обігу збільшувалась внаслідок підписання угод з органами влади інших адміністративно-територіальних одиниць).
Текстова інформація бон стала відображенням мовної різноманітності необов'язкових грошових випусків.
У джерелознавчій критиці російськомовних бон істотну роль зіграла орфографія.
Використання тієї чи іншої мови і правопису в значній мірі пов'язане з емітентом. Організації, підпорядковані державним відомствам, і місцеві органи влади, які були емітентами, виділяються більшою залежністю від центральних органів влади, а тому переважно використовували ту мову і правопис, які відповідали статусу країни в певний проміжок часу (наприклад, у роки громадянської війни на територіях, підпорядкованих радянській владі - російську мову і новий правопис). Інші емітенти, зазвичай, спирались на діловодну звичку і мовні пріоритети членів організацій. Ідейна і політична непевність часів громадянської війни знайшли відображення у мовному і орфографічному консерватизмі більшості емітентів, а стабілізація післявоєнних років - в беззаперечній підпорядкованості законам радянської влади.
Сфрагістичні дані які разом з неографічними (підписи та серійні номери) є найголовнішими ознаками знаходження бон в обігу і гарантіями їх цінності (остання залежить від авторитету організації- емітенту). На відміну від обов'язкових грошей на бонах рідко використовуються факсиміле. Підписи ставляться ручкою чи олівцем різних кольорів, серійні номери часто проставляються нумератором [4; 12; 13; 14; 17, с.163-165]. Отже, загальною ознакою обігу, як для грошових знаків, так і для бон, є наявність на них печаток, підписів і номерів. Втім, ці атрибути не однакові для обов'язкових і необов'язкових грошових емісій. Вони відрізняються тим, що обмежена, зазвичай невелика кількість бон і заздалегідь невідома організаціям-емітентам територія, а іноді навіть строки і умови обігу грошей, дозволяють і роблять типовим те, що підписи і номери часто проставляються власноруч, що неможливо під час випуску загальнообов'язкових грошей. Що ж стосується печаток, то вони є визначальними рисами бон, адже грошові знаки містили печатки вкрай рідко через неможливість штемпелювання всього об'єму державних грошових випусків.
Особливо важливою для дослідження є хронологічна ознака. Бони є тимчасовими грошима, отже з'ясування періоду їх випуску і вилучення з обігу вкрай необхідне для розуміння багатьох інших факторів. Якщо для обов'язкових грошей хронологічні дані, в основному, не можуть бути ознакою строку їх знаходження в обігу (вони є лише свідченням моменту випуску), для необов'язкових бон характерним є не тільки рік випуску, але й строк обігу, а іноді навіть тільки термін, коли бони будуть вилучені з обігу [12; 13; 14; 17, с.163-165].
Метрологічна ознака є яскравим свідченням розмінної кризи і грошової інфляції. Номінали бон, якщо їх порівнювати з номіналами грошових знаків, що були паралельно з ними в обігу, набагато дрібніші. Це говорить про відмінності у функціях перших і других - бони явно виконували, в основному, функцію розмінної монети в протилежність грошовим знакам. Різко відрізняються і назви обов'язкових і необов'язкових грошей. Для перших, здебільшого характерні назви, які показують загальнодержавний характер емісії («державний кредитовий білет», «білет державної скарбниці», «державний грошовий знак», «державний казначейський білет», «знак державної скарбниці»). Назви бон часто навіть «не грошові». Багато з них запозичені з господарчої, бухгалтерської, продовольчої та інших сфер («ордер», «чек», «талон», тощо) [8, с.57-59, 68-69, 74-75, 84-85,172-173,257-261, 272-279, 306-324]. Це яскраво відображає сурогатну, тимчасову роль даних грошей - з одного боку, і створює проблеми з встановленням реального їх статусу (чи це дійсно гроші) - з іншого. Отже, до метрологічних ознак необов'язкових грошей треба відноситись дуже уважно, необхідно пам'ятати про можливість помилки зі встановленням ролі таких документів, намагатись з'ясувати причини появи тієї чи іншої назви, опираючись на особливості часу і місця випуску бон, не забуваючи, звичайно, і про роль емітенту.
Слабо представлено на бонах філігранну ознаку. [4] Емітенти часто навіть не намагались якимось чином захистити свої гроші (все одно бони мають дрібні номінали, невелику територію обігу і скоро будуть вилучені з обігу), до того ж лише декотрі з них мали такі можливості (технічні, матеріальні, професійні). Отже, філігранна ознака не є характерним атрибутом необов'язкових грошових знаків, внаслідок чого треба уважно відноситись до встановлення (якщо це можливо) оригінальності бон, старанно виявляючи підробки як тих часів, так і сучасні (фальшиві гроші для колекціонерів) за іншими ознаками.
Зображення історичних постатей на тимчасових, хоча і грошових, документах не мають сенсу, оскільки вони не виконують тієї функції, яку мають такі малюнки на обов'язкових грошах - виховувати почуття патріотизму, поваги до «героїв» своєї держави (відомих людей: державних діячів, письменників, поетів, художників, тощо). Тож, іконографічні ознаки не характерні для бон, на відміну від грошових знаків.
Взагалі необов'язкові гроші в меншій мірі проникнуті державною ідеологією ніж обов'язкові. Використання старої чи нової
орфографії, юліанського чи григоріанського календаря в даному
1
випадку не завжди є показником «класової» приналежності. Організації-емітенти часто просто не встигали реагувати на такі зміни, за старою звичкою або малодосвідченістю продовжували користуватись старою орфографією чи календарем. Просте