Речові джерела:Архітектурні пам'ятки

У комплексі речових джерел вагому частку складають архітектурні пам'ятники. Вони відносяться до інформаційно складних джерел, які зберігають відомості щодо різних аспектів людської діяльності у галузі виробництва як матеріальних, так і духовних цінностей. Спорудження тих чи інших архітектурних пам'яток завжди пов'язане з конкретними історичними подіями, духовними процесами, з практичними потребами суспільства в цілому, або окремих груп людей, певних осіб. Архітектурні пам'ятки містять цінну інформацію історико-краєзнавчого і культурного характеру, є органічною складовою джерельної бази з історії українських старовинних міст та містечок, монастирських комплексів, дворянських маєтків тощо.

Пам'ятки архітектури прийнято класифікувати за різними ознаками. Так, за призначенням вони поділяються на житлові, культові, господарські, оборонні та поховальні споруди. Нерідко певна пам'ятка виконувала одночасно декілька функцій, зокрема, храми використовувалися як культові і оборонні споруди, замки — як оборонні й житлові. Багатофункціональність притаманна й іншим різновидам джерел, однак, тільки визначивши основне призначення джерела, можна всебічно проаналізувати історично важливу інформацію, що міститься у ньому. Архітектурні пам'ятки, так само як і інші групи джерел, прийнято поділяти за часом та місцем походження, за технікою створення, за матеріалом, з якого вони споруджені тощо. Історики, що вивчають архітектурні споруди як історичне джерело, обов'язково мають розумітися на стильових особливостях їх окремих груп. У цьому дослідникам допомагають методи, розроблені в мистецтвознавстві, історії архітектури та інших науках. Пам'яткам архітектури України присвячено значне коло наукових досліджень3.

Як уже зазначалося, найдавніші залишки житлових споруд на території України відносяться до епохи середнього палеоліту.

Під час археологічних досліджень у с. Молодове на Дністрі на глибині понад 10 м було виявлено залишки стаціонарного житла круглої форми діаметром 5—8 м. Крім основної житлової камери, воно мало ще дві бокові прибудови. Подібні споруди типу яранги набули поширення у пізньому палеоліті у зв'язку з похолоданням. Житлові споруди кроманьйонців представлені двома типами — зимовими і літніми. Зимові житла — це досить складні споруди, розраховані на довготривале використання. Для спорудження каркасу використовувалися дерево, кістки мамута, північного оленя. Каркас покривався шкурами тварин. У покрівлі залишався отвір для виходу диму. Всередині житла розмішувалися одне-два вогнища, які топилися деревом. Світло й тепло давали жирники — видовбані камені або кістки, заповнені жиром. Вхід до житла завішували шкурами. В цілому ці житлові споруди мали круглу або овальну форму і півсферичну об'ємність, чим нагадували яранги, поширені серед північних народів. З реконструкцією подібних пам'яток можна ознайомитись у Київському природничому та інших музеях.

Неподалік від зимових жител археологи виявили залишки літніх споруд, від яких збереглися вогнища. Можливо, це були житлові майданчики із легким покриттям. Поруч із житловими спорудами виявлено місця, де виготовлялися знаряддя праці, прикраси тощо. Входили до житлового комплексу і спеціальні ями, де зберігалися кістки та бивні мамутів.

До періоду пізнього палеоліту відноситься поява на території України перших споруд, що мали суспільне, обрядове призначення. Зокрема, вивчаючи найбільшу споруду Мізинського поселення на Чернігівщині, вчені дійшли висновку, що кроманьйонці використовували його як "будинок обрядів". Згодом він обвалився, сховавши під товстим шаром будівельних кісток предмети, що використовувались під час стародавніх обрядів і свят, у тому числі й унікальний набір ударних інструментів, виготовлених із кісток мамута й північного оленя.

З епохою мезоліту вчені пов'язують появу нової техніки будівництва житлових споруд.

Поблизу села Осокорівка (Надпоріжжя) археологи виявили залишки п'яти жител, що мали прямокутну форму й були розташовані по колу. В центрі одного з них, площею 30 м2, розмішувалося вогнище. Такі будови мали опорні дерев'яні стовпи, їхні стіни обпліталися лозою і обмазувалися глиною. Легкий дах перекривався гілками або шкурами. Такі житла можна вважати прообразом майбутніх житлових споруд різних землеробських осілих племен, що заселяли територію України в давнину.

З ускладненням поховальних обрядів в епоху неоліту з'являються перші спеціально влаштовані могильники. Поступово вони перетворюються на досить складні споруди, для будівництва яких використовували дерево й камінь. Наприклад, кемиобпнські племена, що розселилися у Приазов'ї, Нижньому Подніпров'ї та Криму в період енеоліту (IV— III тис. до н.е.), для поховальної камери викопували чотирикутну яму, стіни якої обкладали добре обробленими й підігнаними одна до одної кам'яними або дерев'яними плитами. Внутрішні стіни нерідко розписувалися фарбами, які, можливо, імітували різнокольорові килими. Дно камери посилалося дрібною галькою, морськими мушлями або подрібненим вапном. Зверху камера перекривалася дерев'яними або кам'яними плитами і обмазувалася глиною. Над похованням робився земляний насип — курган, інколи над курганом встановлювали кам'яну антропоморфну стелу або неотесаний продовгуватий камінь — менгир. Традиція спорудження поховальних курганів була притаманна численним кочовим племенам і зберігалася на землях України упродовж майже трьох тисячоліть. Найвідомішими є скіфські кургани Солоха, Чортомлик, Куль-Оба, датовані кінцем V—IV ст. до н. е.

В епоху енеоліту з'являються й перші протоміста на території України — найбільші поселення трипільців, виявлені вченими поблизу сіл Володимирівка, Доброводи, Майденецьке та ін. Деякі з них (с. Усатово) були оточені ровами, інколи в кілька рядів, усередині укріплень розташовувалися різноманітні господарські, житлові та культові споруди. Трипільці, що заселяли південні, степові землі України, як будівельний матеріал використовували каміння.

Однією із найдавніших оборонних споруд на теренах України є унікальне укріплене поселення племен ямної культури (бронзовий вік) поблизу с. Михайлівка на Херсонщині. Воно розташоване на двох пагорбах із крутими схилами та частині плато, що примикає до них. Загальна площа поселення сягала близько 1,5 га. Оборонні споруди, що його оточували, складалися із цілої системи стін та ровів. Із боку плато по схилу пагорба було споруджено стіну довжиною 60 м. Перед головною лінією укріплень було збудовано ще декілька стін для додаткового захисту від можливих нападників. Оборонна система була замкнутою, кам'яні стіни й рови перемежовувалися із дерев'яним частоколом. Місцями висота залишків стін перевищує 2 м. Вони були складені з великих плит вапняку різного розміру, переважно необроблених. Залишки таких складних і великих оборонних споруд свідчать про досить високий рівень тогочасної будівельної справи на півдні України.

Таким чином, ретельне дослідження залишків давніх будівель дає підстави стверджувати, що до початку грецької колонізації Північного Причорномор'я населення, що проживало у різних регіонах сучасної території України, володіло навичками спорудження різноманітних об'єктів житлового, господарського, культового та оборонного призначення, використовуючи при цьому такі поширені матеріали, як дерево, глина, камінь тощо. Проте справжні архітектурні пам'ятки, що споруджувалися за певними проектами, з дотриманням відповідних технологій, з'явилися на півдні нашої держави лише у грецьких містах-колоніях Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї та ін.

Північнопричорноморські греки наслідували традиції античного містобудування. У більшості міст використовувався принцип прямокутного регулярного планування в межах як окремих районів, так і всього міста (Херсонес). В архітектурі (особливо храмів та громадських споруд) також в основному дотримувались античних зразків. Однак поступово у типах, конструкції та декорі будинків з'явилися певні місцеві мотиви, оригінальні елементи, нові художні образи. Різноплемінний вплив, якого зазнала культура північнопричорноморських полісів, найбільш яскраво проявився в архітектурі та мистецтві Боспора.

Архітектурні пам'ятки грецьких міст дійшли до нашого часу у вигляді фрагментів. Від споруд культового призначення залишились тільки вівтарі, залишки фундаментів і окремі ордерні деталі — бази, барабани, капітелі колон тощо. Це дало змогу вченим здійснити науково обґрунтовані графічні реконструкції храмів у Ольвії (актовий храм іонічного ордера V ст. до н. е., присвячений Аполлону Дельфінію), Пантікапеї (іонічний периптер початку V ст. до н. е.) та ін. Серед інших реконструйованих графічно монументальних споруд можна назвати пританейон у Пантікапеї (II ст. до н. е.), подвір'я якого оточене доричними портиками. На архітектурних деталях цієї споруди залишились сліди поліхромії. Досить поширеним був також аттичний ордер, який використовувався при будівництві невеликих споруд громадського призначення (наприклад, гімнасій в Ольвії) та житлових будинків. У плануванні та конструктивних особливостях останніх (наприклад, існування підвальних поверхів) найбільш повно відображені місцеві особливості. Високого рівня в Північному Причорномор'ї досягло також будівництво і декоративне оздоблення поховальних споруд — склепів. Найвідоміші пам'ятки такого типу відкриті на Боспорі. Це склепи Царського та Золотого курганів IV ст. до н. е., Васюринської гори — III ст. до н. е., пантікапейські — II ст. до н. е. В одному з останніх зображено сцену битви пігмеїв з журавлями. Цікавими є також зображення вершника і жінки, що сидить біля юрти, у склепі Анфестерія (II ст. до н. е.). Пам'ятки монументального живопису були невід'ємним атрибутом не лише поховальних, а й житлових і громадських споруд.

Джерельне значення мають споруди господарського й оборонного характеру. Серед херсонеських пам'яток слід згадати унікальну пам'ятку стародавнього землеробства — розмежування території на Гераклейському півострові. В першій половині IV ст. до н. е. там було збудовано декілька військово-господарських комплексів, під захистом яких і відбувалося освоєння