Одяг представників різних станів України XVI—XVIII ст. Реконструкція

На думку української дослідниці Т. Ніколаєвої, саме тими територіями, де в пізніші часи збереглися жіночий поясний одяг з одного або декількох шматків саморобної тканини, тунікоподібні сорочки, складні жорсткі форми жіночих головних уборів — очіпки тощо (Наддністрянщина, Наддніпрянщина, південь Поділля), проходила межа, по якій на зламі двох епох відбувалися взаємопроникнення античної і давньослов'янської культур, етнокультурні контакти наших предків із цивілізаціями Давнього світу.

Побутування в Україні різновидів одягу східного зразка — широких чоловічих штанів, золототканих чоловічих поясів, жіночого халатоподібного осінньо-зимового одягу — свідчить про давні й тривалі етнокультурні зв'язки з іншими народами. Глухі зшиті форми убрання, саморобне плетене взуття українців мають чимало спільних рис із білоруським, азіатським, російським і балтським одягом, свідчать про їх спілкування в минулому з північними сусідами. Водночас поєднання усіх елементів у костюмний комплекс, використання оригінальних технологій виготовлення та опорядження одягу дає можливість дослідникам безпомилково ідентифікувати комплекси вбрання, що побутували в Україні протягом століть.

Таким чином, предмети одягу разом з іншими джерельними комплексами складають вагому частку речових джерел, що містять цінну інформацію про історичне минуле українського народу, інших етносів, які населяли землі України в різні епохи, дають змогу уточнювати й доповнювати відомості щодо етногенезу української нації, історії окремих етнографічно-регіональних, соціальних, професійних та вікових груп, розвитку культури, побуту, духовності.

Речові джерела разом з іншими джерельними комплексами становлять джерельну базу досліджень історичних фактів, подій та явищ.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику речових джерел та їх інформативних властивостей для історії України.

2. Назвіть основні групи речових джерел.

3. У чому, на вашу думку, полягає специфіка і джерельна цінність пам'яток архітектури? Назвіть їх основні групи.

4. Чим визначається джерельна цінність нумізматичних пам'яток?

5. Назвіть основні етапи функціонування монетних систем на теренах сучасної України у різні історичні епохи.

6. Охарактеризуйте роль предметів зброї у вивченні української історії.

7. Розкрийте джерельне значення предметів одягу.

Бібліографічні посилання

1. Див. : Баран В. Д. Давні слов'яни. Серія "Україна крізь віки". Київ, 1998. T. 3.

2. Анохин В. А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. Киев, 1989; Белая О. Історія Києва у монетних скарбах // Українська нумізматика і сфрагістика. 1999. N9 2; Зварич В. В. Нумизматический словарь. Львов, 1974; Зубко А. М. Загадка виникнення київської гривні //Українська нумізматика і боністика. 1999. № 2; Козубовський Г. Грошовий обіг в Україні XVI ст. //Українська нумізматика і боністика. 1999. № І; Котляр М. Ф. Нариси історії лічби и обігу монет на Україні XIV—XVII ст. Київ, 1981; Котляр Н. Ф. Кладоискательство и нумизматика. Киев, 1974; Котляр Н. Ф. О технике чеканки монет в Червоной Руси XIV—XV вв. // Труды Гос. Эрмитажа. Т. IX. Ленинград, 1967; Тхоржевський Р. Й. Нариси історії грошей в Україні. Тернопіль, 1999.

3. Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. Киев, 1982; Висоцький С. О. Золоті Ворота в Києві. Київ, 2000; Віроцький В. Д. Храми Чернігова. Київ, 1998; Віроцький В. Д., Карнабіда А. А., Киркевич В. Г. Монастирі та храми землі Сіверської. Київ, 1999; Геврик Т. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва. Київ, 1991; Дегтярьов М. Г., Реутов А. В. Михайлівський Золотоверхий монастир. Київ, 1999; Ернст Ф. Київська архітектура XVII віку //Київ та його околиця в історії та пам'ятках Київ, 1926; Кам'янець-Подільський. Державний історико-архітектурний заповідник. Київ, 1990; Киркевич В. Г. Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Київ, 1999; Кілессо С. К. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. Київ, 2000; Кілессо Т. С. Видубицький монастир. Київ, 1999; Кілессо Т. С. Кирилівський монастир. Київ, 1999-Комсч А. И. Древнерусское зодчество конца X — начала XII в.: Византийское наследие и становление самостоятельной традиции. Москва 1987; Лазарев В. Н. Михайловские мозаики. Москва, 1966; Лукомский Г. К. Киев. Церковная архитектура XI — XIX века. Византийское зодчество. Украинское барокко. Киев, 1999 (Репр. 1923 г.)- Мацюк Орест. Замки і фортеці Західної України. Львів, 1997; Нікітченко Н. М. Собор Святої Софії в Києві. Київ, 2000; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Киев, 1983— 1986. Т. 1—4; Січииський В. Українська архітектура //Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. Київ, 1993; Тарапушенко С. А. Дерев'яна монументальна архітектура Лівобережної України. Київ, 1976; Тропи А/. В. Мукачевский замок. Ужгород, 1982; Фіголь М. Мистецтво стародавнього Галича. Альбом. Київ, 1997; Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII—XVIII веков. Москва, 1967.

4. Винклер фон П. Руководство к истории, описанию и изображению ручного оружия с древнейших времен до начала XIX в. Москва, 1992; Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська: від княжих часів до 20-х pp. XX ст. Львів, 1992; Палієнко В. Київська артилерія в національно-визвольній боротьбі українського народу: друга половина XIV — початок XVIII ст. //Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Київ, 1991; Панібудьласка А., Канцелярук Б. Історія української зброї. Словник військових термінів. Київ, 1993.

5. Карпинець И. Кептари украинского населения Карпат //Карпатский сборник. Москва, 1976; Маслова Г. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах XIX — начала XX вв. Москва, 1994; Матейко К. Український народний одяг. Київ, 1997; Ніколаеєа Т. Історія українського костюма. Київ, 1996. 

ЗОБРАЖАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА

Зображальні джерела на відміну від інших видів джерел містять інформацію, закодовану в певних зорових образах. Вона є так само складною, як і будь-яка інша джерельна інформація (може бути відкритою, закритою, прихованою тощо). Комплексне дослідження, вилучення та використання інформації зображальних джерел дає змогу історикові не лише доповнити та проілюструвати певні історичні факти, що також є важливим для наукового дослідження, а й поглянути на них у буквальному розумінні цього слова.

Згадаймо народну мудрість: "Краще один раз побачити, аніж сто разів почути". У ній зафіксовано один із основних постулатів будь-якого пізнання, адже зоровий ряд сприйняття інформації є так само важливим, як і слуховий, дотиковий, інтелектуальний. Він відіграє важливу роль у процесі не лише науково-пізнавальної, а й виховної, освітянської, державотворчої діяльності. Дійсно, вивчаючи, наприклад, трагічну історію українського народу першої половини XX ст., необхідно вивчити та проаналізувати тисячі писемних документів, спогадів учасників подій, періодичних видань, навести сотні цифр, проте лише в кадрах кінохроніки, на фото світлинах, малюнках минуле ніби оживає, втілюється у реальних особах — учасниках або свідках подій.

Таким чином, однією з основних якісних властивостей переважної більшості різновидів зображальних джерел є безпосередня фіксація історичної інформації у той момент, коли подія відбувається. Проте це не означає, що автоматично вся інформація зображального джерела стає абсолютно об'єктивною і достовірною. Адже автором його виступає певна особа із власним баченням подій, метою, намірами, ступенем обдарованості тощо. Тому, вивчаючи зображальні джерела, слід так само дотримуватися основних засад та принципів джерелознавчої критики, як і в процесі роботи з іншими типами історичних джерел.

Різні види і групи зображальних джерел були предметом дослідження таких українських істориків та мистецтвознавців, як М. Грушевський, Я. Запаско, Я. Ісаєвич, М. Дмитрієнко, Л. Маркітан, Д. Степовик, Р. Тхоржевський, С. Хведченя, С. Висоцький, С. Кілессо та ін.1 Для того щоб вивчати різноманітні історично важливі зображення, історикам, джерелознавцям доводиться користуватися, окрім оригінальних творів, численними їх публікаціями у вигляді художніх альбомів, каталогів виставок, комплектів художніх листівок тощо2.

Величезний масив зображальної інформації з історії України містять твори образотворчого мистецтва зарубіжних авторів. Підтвердженням цього можуть служити рукописні альбоми французького дослідника і художника середини XIX ст. Де ля Фліза, два томи яких уже видані Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. У першому з них уміщено портрети Б. Хмельницького та І. Мазепи, зображення київських храмів, селянські будівлі на Полтавщині, Чернігівщині, зразки костьолів тощо3.

При вивченні зображальних джерел історики користуються не лише загальноісторичними та джерелознавчими методами, а й методами, що розроблені мистецтвознавцями. Зокрема, поділ зображальних джерел на графічні, скульптурні, малярські, твори прикладного мистецтва має мистецтвознавче походження. Ця класифікація враховує водночас спосіб створення джерела, його форму, особливості використання і може застосовуватись у джерелознавстві.

Поширена також класифікація зображальних джерел за іншою формальною ознакою — за розміром: великі (монументальні), середні та малі (мініатюрні) твори. Монументальна форма, що характерна лише для скульптури та живопису, пов'язана здебільшого з архітектурою, окремі різновиди якої відносять до зображальних джерел. Серед монументальних зображень важливе місце займають фрески, мозаїки, рельєфи, вітражі. Прообразом монументального живопису умовно можна вважати первісні наскельні малюнки — петрогліфи.

Зображальні джерела середніх розмірів, або, як їх ще прийнято називати, станкові твори, на відміну від монументальних, не пов'язані зі спорудами чи природними об'єктами. Вони об'ємні, створені на верстаті у майстерні митця або