Великий пласт відомостей залишила відомча статистика. Найбільш вивчена та її частина, що створена фабрично-заводською інспекцією, яка до 1905 р. працювала при Міністерстві фінансів, а пізніше — при Міністерстві торгівлі та промисловості. Менше історики використовують статистичні дані, які збирали представницькі органи буржуазії, хоча вони є цінним джерелом з багатьох проблем. Наприклад, багатий статистичний матеріал про розвиток вугільної промисловості Донбасу вміщений у "Трудах горнопромышленников Юга России".

З сільськогосподарських переписів новітнього часу найбільш повним є проведений у 1905 р. земельний перепис у губерніях європейської частини Росії. Його матеріали видані у 50 томах. Кожній губернії присвячений окремий том, а заключний вміщує узагальнюючі матеріали. Для вивчення аграрної історії України матеріали цього перепису мають особливе значення, адже наступний перепис проводився в Росії лише у 1916 р. під час Першої світової війни, і деякі регіони України він не охопив, оскільки вони були театром воєнних дій.

В окремих губерніях практикувалося обстеження приватних господарств за ініціативою місцевих властей. У 1910 р. такий перепис був здійснений у Полтавській губернії; у 1910—1912 pp. проведено вибіркове обстеження господарств Київської, Подільської та Волинської губерній. Матеріали цих переписів опубліковані61.

Велике значення для істориків мають джерела демографічної статистики, що утворилися внаслідок проведення 28 січня 1897 р. першого загального перепису населення Росії. У 1899 — 1905 pp. матеріали перепису були видані. Кожній губернії, а також деяким великим містам (в Україні — Одесі) присвячено окремий том. Останні два томи містять узагальнені відомості про наслідки перепису62.

У дореволюційній Росії статистичні джерела друкувалися і в численних періодичних та продовжуваних виданнях Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ. У 1866 — 1890 pp. видавався у трьох серіях "Статистический временник Российской империи". Тут уміщені відомості про територію, населення, землеволодіння, промисловість як у цілому по Росії, так і по окремих губерніях. У 1880 — 1885 pp. було видано вісім випусків збірника "Статистика поземельной собственности и населенных пунктов"; у 1861 — 1885 pp. — 43 випуски видання "Списки населенных мест Российской империи" (кожній губернії присвячений окремий том). У 1882 — 1904 pp. видавалися "Сборники сведений по России", а з 1888 р. — "Временник Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел".

Великий масив статистичних даних уміщений у 110 випусках збірника "Статистика Российской империи", який виходив з 1887 по 1914 р. Це універсальне видання вміщувало поточну статистику з досить широкого кола проблем. Його випуски будувалися за тематичною ознакою, що полегшує користування ними. З 1906 по 1911 р. Центральний статистичний комітет видавав "Ежегодник России". Статистичні джерела друкувалися також в "Ежегоднике Министерства финансов", інших виданнях. Чимало статистичних джерел видавалося на місцях, зокрема в Полтавській, Чернігівській, Київській губерніях.

Специфічна система статистичної інформації склалася й на території українських земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії. її здійснювала Центральна статистична комісія у Відні. У Львові діяло Статистичне бюро Галицького крайового відділу. Воно видавало часопис "Wiadomosci statystyczne ostosnukach krajowych" та довідник "Podrechnik statystyki Galicyi" ("Статистичний щорічник Галичини"). Це видання було досить ґрунтовним. Так, у 16 розділах щорічника, виданого у 1887 p., вміщені відомості про склад населення, розвиток різних галузей народного господарства, бюджетний стан Галичини тощо. На території Австро-Угорської імперії регулярно (один раз на 10 років) проводилися переписи населення (1870, 1880, 1890, 1900), матеріали яких публікувалися.

З метою обробки статистичних джерел, що стосувалися українських земель, у 1908 р. при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові була створена статистична комісія. Наслідки її роботи представлені у "Студіях з поля суспільних наук і статистики", перший том яких вийшов у 1909 р.

Статистичні джерела Закарпаття збиралися і публікувалися з 1874 р. Угорським статистичним відомством (м. Будапешт).

Доба визвольних змагань українського народу 1917 — 1920 pp. залишила мало статистичних джерел, хоча уряд Української Народної Республіки робив певні кроки для організації збору статистичної інформації на місцях. Такого роду заходи здійснювалися і за часів Гетьманату та Директорії, але вони мали спорадичний характер.

Статистичні джерела радянських часів відкладалися і друкувалися в різний час неоднаково. Порівняно активно статистика розвивалася у 20-ті роки. Держава, зосередивши у своїх руках всі економічні важелі, була зацікавлена в отриманні повної статистичної інформації, тому вона всіляко заохочувала збирання статистичних відомостей.

На підприємствах були запроваджені річні статистичні звіти, що збільшило обсяг статистичної інформації. У 20-ті роки на території, де була встановлена радянська влада, було проведено два суцільні переписи промисловості (1920, 1923). Щоправда, перепис 1920 р. не охопив двох українських губерній (Волинську та Подільську), де ще продовжувалися воєнні дії. Промислові переписи проводилися й пізніше (1938, 1939, 1943). У 1932-1934, 1936 pp. були здійснені переписи промислового обладнання. У 1920 р. проведено сільськогосподарський перепис, а зі створенням колгоспів кілька разів практикувалося їх суцільне обстеження (1928, 1929, 1930).

Кілька разів проводилися переписи населення. В Україні перший із них було організовано у 1920 р.; в 1923 р. здійснено перепис міського населення. В межах усього Радянського Союзу переписи проводилися у 1926, 1939, 1959, 1970 pp. (більшість матеріалів перепису 1939 р. знищені).

У 20-ті роки було налагоджено масове видання статистичних джерел. Засноване у 1921 р. Центральне статистичне управління України видавало в 1922—1932 pp. у 17 серіях статистичний збірник "Статистика України". Окремі серії присвячувалися промисловості, сільському господарству, транспорту, торгівлі, праці, народній освіті, охороні здоров'я тощо. Всього вийшло понад 200 випусків збірника, які містять досить цінну статистичну інформацію про розвиток України до початку 30-х років.

З 1923 р. видавалися статистичні збірники "Народне господарство УСРР" (містили матеріали з 1921 р.). На жаль, вони охоплюють не всі роки, оскільки деякий час не публікувалися (1936 - 1939, 1941 — 1956). У 1926 р. був заснований статистичний щорічник "Україна", хоча виходив він нерегулярно (виданий у 1926, 1928, 1929, 1935, 1940 pp.). Іншою вадою цього видання було те, що в кожному наступному випуску вміщувалися статистичні матеріали, які не завжди можна було порівняти зданими, вміщеними у попередніх випусках. До того ж обсяг інформації з кожним випуском зменшувався. У 1927 — 1932 pp. досить повно (у 56 томах, 7 відділах) були видані матеріали перепису населення Радянського Союзу, проведеного у 1926 р. Окремий том був присвячений УСРР. Видавалися й тематичні статистичні збірники 63. Досить різнобічна статистична інформація друкувалася на місцях — в округах, у містах64. Значний обсяг статистичної інформації по республіці вміщувався у загальносоюзних виданнях, як правило, у порівнянні з аналогічними даними по інших союзних республіках.

З 30-х років кількість статистичних публікацій значно зменшилася, вони зосереджувалися в основному в Москві. Саме там були видані збірники "Социалистическое строительство СССР" (1934, 1935, 1936), "20 лет советской власти в цифрах" (1937), "Колхозы СССР", у яких уміщені статистичні дані й по Українській РСР. У 30-ті роки значно погіршився і якісний стан статистичних публікацій. Вміщувані в них дані подавалися у препарованому вигляді, охоплюючи лише ті галузі господарства та культури, цифрові показники яких засвідчували "переваги" соціалізму. Статистичні публікації 30 — 70-х років65 уміщували жорстко регламентовану інформацію, яка утруднює аналітичну роботу дослідника. До того ж деякі статистичні дані сфальсифіковані, особливо це стосується стану сільського господарства. Наприклад, у 30 — 50-х роках підрахунок урожаю проводився не на основі фактично зібраного зерна, а на основі т. зв. "видової урожайності", або "бункерного врожаю". Хоч ця практика була засуджена на пленумі ЦК КПРС у вересні 1953 р., на практиці вона продовжувалася.

Щоб приховати наслідки масових репресій у країні, фальсифікувалися дані й демографічної статистики: з трибуни XVII з'їзду ВКП(б) (1934) Сталін навів завищені дані про чисельність населення СРСР. Всесоюзний перепис, проведений у 1937 p., показав брехливість наведених Сталіним цифр. Більш того, дані перепису засвідчили, що населення країни внаслідок голодоморів та репресій значно скоротилося. В Україні, наприклад, з 1926 по 1937 р. воно зменшилося з 28,9 до 28 млн. осіб, тобто на 3,2 %, а в Київській, Чернігівській, Харківській, Донецькій, Одеській областях — навіть на 10—13 %66. Не випадково на матеріали перепису було накладено арешт, а самі вони офіційно проголошувалися "дефектними", багатьох працівників статистичних органів, які намагалися подавати об'єктивну інформацію, було репресовано за "недооблік". Матеріали цього перепису частково опубліковані лише в 1991 pp. Таким чином, адміністративно-командна система не була зацікавлена у забезпеченні вчених об'єктивною, неупередженою статистичною інформацією, що значно ускладнює використання статистичних джерел того часу.

Що ж до західноукраїнських земель, які входили тоді до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, Угорщини, то статистичні матеріали по цих землях подавалися у виданнях відповідних держав. У Варшаві, приміром,