До ПСЗ увійшли й сумнозвісні укази Катерини II. згідно з якими було остаточно знищене гетьманське правління. Ліквідувавши у листопаді 1754 р. гетьманство, цариця доручила управління Україною Малоросійській колегії (ПСЗ. Т. 16. С. 901). Наступні акти російського уряду призвели до повної ліквідації гетьманського устрою в Україні. Це підтверджують такі законодавчі акти, як "Манифест об уничтожении Запорожской Сечи и о причислении оной к Новороссийской губернии", від 3 серпня 1775 р. (ПСЗ. Т. 20. С. 190—193), укази про ліквідацію з 16 вересня 1781 р. полків в Україні як адміністративних одиниць і створення замість них намісництв (ПСЗ. Т. 21. С. 216, 217), про скасування у 1783 р. козацького війська і перетворення українських полків на звичайні драгунські полки (ПСЗ. Т. 22. С. 677), про запровадження в Україні з 1795 р. рекрутських наборів (ПСЗ. Т. 23. С. 804) тощо.

Залучення корпусу законодавчих джерел Російської імперії при дослідженні історії України значно полегшують довідкові видання, найповнішими з яких є покажчик указів та урядових розпоряджень по українських губерніях за період з 1652 по 1892 p., складений С. Рубінштейном Західноукраїнські землі після поділів Польщі у 1772 і 1795 pp. увійшли до Австрії і на них поширилися патенти (закони), що видавалися цісарем Австрії, а після утворення Австро-Угорщини (1867) — імператором цієї держави.

Надзвичайно цінним джерелом з історії України є законодавчі акти доби визвольних змагань українського народу 1917—1920 pp. Утворена в березні 1917 р. Центральна рада, очолювана М. Грушевським, розгорнула активну діяльність по відновленню інститутів української державності. Вона видала чотири Універсали, в яких намічалися послідовні заходи по здійсненню державного будівництва — від автономії до незалежності України, підготувала текст Конституції Української Народної Республіки ("Статут про державний устрій, права і вільності УНР"). Конституція проголошувала Україну суверенною, самостійною, незалежною державою. Детальне вивчення цього документа, а також інших законодавчих актів того часу — Статуту Української Народної Ради, Декларації Української Директори, Основного державного Закону Української Народної Республіки, Закону про Тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР, законодавчих актів ЗУ HP — дає змогу простежити тернистий шлях українського народу до суверенної соборної держави 19.

Перемога більшовиків у Петрограді, їх збройна експансія в Україну призвели до утвердження на більшій частині її території радянської державності, закріпленої у відповідних законодавчих актах Всеукраїнських з'їздів Рад та Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК). В УСРР була встановлена не представницька, а класова система влади, так звана диктатура пролетаріату, закріплена в Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки (1919). В основу управління господарством був покладений принцип централізму, приватна власність на знаряддя та засоби виробництва ліквідовувалась. Усі, хто використовував найману працю, а також служителі церкви, релігійних культів, були позбавлені виборчого права.

Правові акти, ухвалені після утворення Радянського Союзу (1922), звели нанівець суверенітет УСРР, про що наочно свідчать Конституції СРСР (1929, 1937, 1978), хоча в них на словах декларувалися демократичні права союзних республік та окремих громадян.

Неупереджений аналіз текстів опублікованих радянських Конституцій (СРСР, УРСР), їх зіставлення з реаліями дає можливість наочно з'ясувати справжню суть радянської "демократії" 20. У цьому можна переконатися й звернувшись до текстів інших радянських законів, повний звід яких виданий у 1980—1986 pp. 21 До речі, це видання підтверджує, що законодавчі акти, прийняті Верховною Радою СРСР, нерідко підмінювалися підзаконними актами — спільними постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, постановами уряду, які на правах законів увійшли до цього видання.

Звичайно, не можна однобічно підходити до оцінки радянських законів та їх впливу на долю українського народу. Чимало з них сприяли розвитку економіки, освіти та інших сфер життя. Деякі з прийнятих за роки радянської влади законів, незалежно від волі їх творців, збігалися із віковічними прагненнями українського народу до об'єднання в єдиній українській державі. Серед них прийняті Верховною Радою СРСР закони "Про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік" (1939), "Про включення північної Буковини та Хотинського, Акерманського і Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР" (1940) та ін.

Закони УРСР в перші роки радянської влади вмішувалися у періодичній пресі. Пізніше законодавчі акти друкувалися у спеціальних виданнях 22. Цінним для аналізу законодавчої діяльності радянської держави є видане у 1988 р. зведення законів Української РСР, до якого увійшли закони, прийняті з 1919 по 1987 р. Це видання завершується довідковим томом23.

Другий універсал Центральної Ради

Законодавчі акти кінця 80 — 90-х років дають можливість простежити становлення та розвиток України як суверенної незалежної держави. Вирішальні кроки до суверенізації української держави пов'язані з такими конституційними актами, як "Декларація про державний суверенітет України" (1990), "Акт проголошення незалежності України" (24 серпня 1991 p.), "Конституція України" (прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 p.).

Конституція суверенної України забезпечила м прорив у цивілізований світ, приєднання нашої держави до основних стандартів сучасного конституційного права. Відповідно до Конституції Україна є президентсько-парламентською республікою з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову. Главою держави, гарантом її суверенності і територіальної цілісності є Президент України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада.

За десять років після проголошення незалежності України виший законодавчий орган країни ухвалив понад тисячу законів, які сформували законодавче поле держави. Звернення до цього масиву законодавчих джерел є запорукою фунтовного вивчення історії утвердження суверенної України. Закони, ухвалені Верховною Радою з 1990 p., зосереджені у багатотомному виданні "Закони України"24, що видається з 1996 р. Інститутом законодавства Верховної Ради України. У ньому послідовно в хронологічному порядку мовою документів висвітлюється законодавча діяльність вищого органу законодавчої влади в Україні з усіх проблем внутрішньої політики. В окремому томі (14-му) уміщені міжнародні договори України. До кожного тому додаються алфавітно-предметний покажчик, перелік законів за галузями та інститутами законодавства. До перших 11-ти томів видання вже є довідковий том25.

Поточна законодавча діяльність Верховної Ради України оперативно відображається у періодичних виданнях. Це, насамперед, часопис "Відомості Верховної Ради України", друкований орган Верховної Ради, газета "Голос України"; щотижневий збірник актів законодавства усіх рівнів "Офіційний вісник" (видається з 1997 p.).

Акт проголошення незалежності України

Крім законодавчих актів, є багато інших різновидів актових джерел. Це нормативні документи органів влади усіх рівнів. Вони з'явилися ще за княжої доби, хоча за період від зародження Київської держави до першої половини XIV ст. таких документів збереглося небагато. їх обсяг почав помітно зростати лише з другої половини

XIV — початку XV ст. Актові джерела тих часів неодноразово друкувалися у тематичних збірниках, добірках26.

Величезний масив актових джерел зберігся від литовсько-польської доби в історії України. Вони представлені у Литовській та Польській (Коронній) метриках. З XV ст. вони велися при дворах великого князя литовського і короля польського. Це унікальне зібрання документальних джерел, частина яких присвячена історії українських земель за період їх входження до Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, тобто з першої половини XV ст. до кінця XVIII ст.

Метрики включали різного роду книги записів документів, які юридично оформляли стосунки між державою і різними установами та фізичними особами. До записів за традицією додавалися на їх підтвердження численні документи. У складі Литовської метрики збереглися також документи, що вийшли з канцелярії великого князя литовського або, навпаки, надійшли до неї з місць. Є тут і грамоти великих князів литовських та польських королів, всілякі пожалування, заставні листи, грамоти до іноземних урядів, документи сейму та сеймиків, акти судово-адміністративних органів, приватноправові акти тощо. Ґрунтовний аналіз цього комплексу джерел та оцінку їх значення для вітчизняного джерелознавства здійснив М. Ковальський27.

Багато матеріалів з Литовської метрики опубліковано в XIX ст. Археографічними комісіями (Петербурзькою, Київською, Віденською) та окремими істориками (І. Даниловичем, М. Довнар-Запольським, В. Антоновичем, В. Козловським та ін.). Згідно з угодою, укладеною між СРСР і Польщею (1979), передбачалося здійснити повне видання документів Литовської метрики. На жаль, пункти цієї угоди не було виконано, хоча дев'ять томів метрики у 1993 — 1998 pp. були видані у Литві (книги 1, 5, 8, 10, 11, 25, 224, 225, 564). Видавнича робота у цьому напрямі здійснюється і в Україні28.

В численних актових джерелах відображені історія козацтва, Визвольної війни українського народу XVII ст., козацько-гетьманської держави XVII—XVIII ст. Це, насамперед, універсали та накази козацького уряду, що стосувалися усіх сторін життя українського народу. Важливе місце серед них займають акти адміністративно-військового характеру: військові універсали, проїжджі (глейти) про вільний проїзд в Україну, акти про стан міст, торгово-ремісничого населення (митні, універсали-купчі тощо), документи про взаємовідносини власників землі і селян (привілеї,