Загальний огляд речових джерел із української історії

Важливе місце у джерельній базі історії України посідають речові джерела, тобто ті, що зберігають історичну інформацію про минуле у предметній формі і відображають передусім виробничу і творчу діяльність людей. До речових джерел часто застосовують й іншу назву — пам'ятки матеріальної культури.

Речові джерела є найдавнішими у складі джерельної бази історичної науки. Окремий комплекс серед них становлять викопні пам'ятки, що досліджуються насамперед археологією. Унаслідок цього деякі історики називають речові джерела археологічними, хоча цей термін значно вужчий і може застосовуватися лише до джерел, які вивчає археологія.

Речові джерела надзвичайно різноманітні й численні. Для їх групування застосовуються загальні й спеціальні класифікаційні ознаки: за часом та місцем походження, за призначенням, за формою і змістом, за науковою або художньою цінністю, за способом виготовлення, за стилем тощо. За цими ознаками виділяють основні роди, види, різновиди речових джерел, що важливо як у загальнонауковому аспекті, так і в кожному конкретному випадку вивчення та використання речових джерел в історичному дослідженні. До речових джерел застосовують загальні принципи джерелознавчої критики, а також розробляють спеціальні методи їх дослідження, які враховують специфіку даного типу історичних пам'яток.

Найбільш поширеним є поділ речових джерел за їх функціональним призначенням на два роди — засоби виробництва (від найдавніших знарядь праці до сучасних технологічних засобів) і результати виробництва (побутові речі, споруди, предмети озброєння, одягу, медичні та музичні інструменти тощо). Ці два роди поділяються на відповідні види. Основними видами засобів виробництва є певні групи предметів (інструментів), що використовувалися для оброблення тих чи інших природних матеріалів і виготовлення із них необхідних людині предметів та речей. До цього ж роду належать і перші примітивні кам'яні знаряддя праці, що використовувалися протягом тисячоліть. Камінь, кістка, дерево були тими природними матеріалами, які людина найперше навчилася обробляти і виготовляти із них досконалі як на той час засоби виробництва. Вивчення цих джерел дає змогу простежити, як із розвитком виробництва вдосконалювалися і його засоби. З часом склалися такі види речових джерел, як металообробні знаряддя, будівельна техніка, механічні пристрої тощо. Кожен вид у свою чергу поділяється на підвиди, різновиди. Наприклад, металообробні знаряддя складаються із пристроїв та інструментів відливання, виплавки, ковки, чеканки тощо. Так само поділяються на види та різновиди продукти виробництва, тобто безліч предметів, що оточують людину протягом усього життя й виконують найрізноманітніші функції. Наприклад, побутові речі складаються із меблів, посуду, білизни, одягу тощо. Вони можуть бути повсякденними і святковими, простими і вишуканими, дорогими і дешевими, унікальними і масовими.

Речові джерела класифікують також за характером матеріалу, з якого їх виготовлено, наприклад, кам'яні знаряддя праці, дерев'яні споруди, глиняний посуд. Металеві вироби, як правило, розрізняють за металом — мідні, бронзові, залізні, срібні, золоті тощо. Встановлення та вивчення матеріалу, з якого виготовлено джерело, є обов'язковим у процесі джерелознавчої критики не лише речових, а й усіх інших типів джерел.

Речові джерела розрізняють за походженням. Це насамперед вироби місцевого (автохтони) та іноземного (алохтони) походження, особового або колективного, певного культурно-етнічного походження.

Так само як і. інші типи, пам'ятки матеріальної культури класифікують за хронологічною ознакою, зокрема джерела епохи палеоліту, середніх віків, нового часу тощо. При цьому часто використовуються комбіновані класифікаційні схеми (українська зброя доби козаччини тощо).

Нерідко в пам'ятках матеріальної культури органічно поєднуються ознаки декількох джерельних тилів: власне речових, вербальних, зображальних. Наприклад, існує значний комплекс епіграфічних джерел, тобто написів на твердих предметах — кам'яних, металевих, скляних, глиняних тощо. На природних скелях, каменях, стінах монументальних споруд зберігаються написи, зображення, які є органічними елементами монет, медалей, печаток тощо. Унікальним джерелом з історії людської діяльності є книга, яка виступає не лише носієм інформації, зафіксованої у словесній формі, а й результатом виробництва, тобто досліджується як пам'ятка не тільки духовної, а й матеріальної культури. Поєднують у собі вищезгадані типові ознаки й так звані вироби прикладного мистецтва: ювелірні прикраси, високохудожній посуд, різьблення по каменю, дереву, гаптований золотом та сріблом одяг, дорогоцінна зброя тощо. Звичайно, вивчаючи той чи інший різновид речових джерел, дослідник повинен ураховувати їх синтетичність. Водночас слід пам'ятати, що типову їх приналежність визначають за домінуючою ознакою. Наприклад, у музеях Києво-Печерської лаври зберігаються чудові зразки шиття перлами, золотого та срібного церковного посуду (дарохранительниці, потири, чарки тощо), іншого церковного начиння, домінуючою ознакою якого є те, що це предмети християнського богослужіння, тобто один із різновидів речових джерел.

Загальний огляд речових джерел із української історії

Найдавніші відомості про заселення і життя на українських землях містять пам'ятки первісної матеріальної культури. Перші люди на території України з'явилися приблизно 1 млн років тому. Про це свідчать виявлені археологами найпростіші знаряддя праці ударної та ударно-ріжучої дії — рубила із кременю, скребла із сланців. Епоха кам'яного віку продовжувалася приблизно до ІІІ тис. до н. е. За цей час людина навчилася не лише полювати та збирати плоди, а й виробляти необхідні їй продукти та речі. Неандертальці, що жили в період вал дамського зледеніння, будували житла, використовуючи для цього кістки мамута, інших тварин, дерево, шкіру. В період пізнього палеоліту, близько 40 тис. років тому, з'явився кроманьйонець (гомо сапієнс), що був порівняно високою на зріст, прямоходячою людиною з досить розвинутими розумовими можливостями. Про це свідчить удосконалена кроманьйонцями обробка кременю та кістки, з яких виготовляли скребки, різці, проколки, свердла, наконечники списів, дротиків, голки, лопатки тощо. Кістки використовувалися також для виготовлення музичних інструментів (барабанів, флейт, "шумлячих" браслетів).

Кам'яні знаряддя праці

Значні зміни у побуті давньої людини, що населяла територію України, відбулися в епоху мезоліту, коли закінчився період останнього зледеніння (10—8 тис. років тому). Полювання на копитних тварин — биків, оленів, кабанів — вимагало удосконалення мисливських знарядь. Було винайдено лук і стріли, удосконалювалася техніка виготовлення знарядь із кременю, кістки та дерева. Мисливець міг носити з собою постійний запас деталей для оснащення метальних або ріжучих знарядь. Такими деталями слугували так звані мікроліти — дуже дрібні, прекрасно оброблені кремінці у вигляді сегментів, трапецій, ромбів.

Стародавнє житло із кісток мамута

Кістяні предмети доби палеоліту

Вони використовувалися як вставки до дерев'яних і кістяних стержнів наконечників стріл або дротиків. Тонкі, прозорі пластинки кременю, формою схожі на рибку-малька, використовувалися під час риболовлі. Тоді ж уперше почали використовувати тенета. В мезоліті люди навчилися виготовляти примітивний глиняний посуд.

Про зміни в господарстві кам'яного віку в епоху неоліту свідчать пам'ятки землеробства та скотарства. Серед знарядь праці звичними стають сокири, мотиги, тесла, долота, ножі. З'явилися нові способи обробки каменю — шліфування, свердління, розпилювання, починається виробництво керамічного вогнетривкого посуду, перших човнів. Групи стоянок, поселень, могильників, що мають спільні типи речових залишків, були виділені вченими в археологічні культури.

На зламі двох епох — каменю і міді — з'явилася загадкова її унікальна трипільська культура (IV— III тис. до н. е.), яка була першою протоміською культурою на території України. Джерела свідчать, що трипільці жили великими поселеннями по 600 -700 чол. Площа деяких із них сягала 200 — 400 га. В таких поселеннях налічувалося 1—1,5 тис. житлових споруд. Вони, як правило, розмішувалися на зручних для оборони місцях, придатних для землеробства та скотарства. Глинобитні будинки були різними за розмірами (багатосімейними або ж односімейними). Кожне приміщення для окремої сім'ї мало піч, необхідний господарський та побутовий реманент. В окремих спорудах із обпаленої глини споруджувались жертовники, розписані, як і обрядовий посуд, різнобарвними орнаментами, що мали релігійно-магічний зміст. Найвідоміші "міста" трипільців виявлені поблизу сіл Доброводи, Тальне, Майдансцьке, Володимирівка.

Основу господарства трипільців становили землеробство і скотарство. Велике значення мали впровадження дерев'яного плуга, винайдення першого в Україні механічного пристрою — ручної дрелі. Трипільці першими почали використовувати мідні знаряддя, завезені з Балкан. Проте найбільшої слави зажила трипільська кераміка, виготовлення якої досягло високого художнього й технічного рівня. Керамічне виробництво у трипільців було спеціалізованим ремеслом, яким займалися професійні гончарі. Посуд поділявся на побутовий і обрядовий. Чудові зразки трипільських виробів зберігаються в музеях, зокрема у спеціалізованому музеї трипільської культури в місті Тальному на Черкащині.

Трипільський посуд. ІІІ тис. років до н. е.

Речові пам'ятки степової та лісостепової зони України свідчать про перебування тут величезної кількості кочових племен і народів, основним заняттям яких було скотарство. В період бронзового віку (ІІІ — початок І тис. до н. е.) це були племена ямної, катакомбної та інших культур. Назви їх походять від характеру поховань. До середини III тис. до и. е. в басейні Сіверського Дінця жили численні племена середньостогівської культури, основою господарства яких було розведення коней, кіз, овець. Це були вершники, озброєні списами та луками.