Поширеними у стародруках були гравюри повчального, моралізаторського змісту. В "Євангелії учительному" (1637) вміщено гравюру "Притча про багатія і смерть", на якій зображено пихатого пана, що спостерігає за тим, як працюють на нього селяни — віють жито, засипають хліб до комори. А за спиною у нього вже стоїть смерть із косою.

Євангеліст Лука. Гравюра з "Апостола" Івана Федорова. Львів

Наявність великої кількості сюжетних гравюр в українських друках XVII ст. свідчить, що в такий спосіб підвищувався попит на ілюстровані книги, які несли в народні маси знання, розширювали їхній кругозір, впливали на естетичні уявлення. Не випадково уже в першій половині XVII ст. з'явилася гравійована книга без тексту, з одними лише сюжетними зображеннями. Києво-Печерська друкарня, яка вперше у практиці східнослов'янського друкарства почала видавати гравійовані книги (ініціатором їх випуску був Памво Беринда), публікувала також окремі гравійовані аркуші з нескладними для розуміння сюжетами. Видатними майстрами ілюстрованої гравюри були Ілля, Никодим Зубрицький, Інокентій Щирський, Олександр і Леонтій Тарасевичі та ін.

Л. Тарасевич. Гравюри з Патерика. Київ. 1702

І. Филипович. Гравюри з курсу архітектури і військової справи. Львів 1647

Стародруки свідчать, що українські майстри були добре обізнані із друкарською справою Західної Європи. Приклад творчого освоєння західного мистецтва показав Іван Федоров. Прототипами деяких його фігурних і орнаментально-декоративних прикрас були гравюри західноєвропейських митців Ергарда Шона, Ганса Зебільда Бехама, Гейнріха Альдегревера та ін. Створюючи "Лицьову Біблію" (1645—1649), талановитий український гравер Ілля вміло використав гравюри голландського майстра Фішера (Піскатора). Трапляються в українських друках відбитки безпосередньо з оригінальних дощок, які раніше використовувалися в польських і німецьких виданнях. Водночас дослідники українського друкарства встановили, що деякі дошки українських друкарень перевозились у друкарні Варшави, Познаня, Ясс. Це свідчить про співпрацю українських друкарів із європейськими майстрами.

Українська гравюра XVIII ст. засвідчувала вагомі здобутки українських майстрів у жанрі не лише книжкової гравюри, а й верстатної. Порівняно проста і дешева у виготовленні гравюра мала велике значення в культурному житті українського народу. Основними місцями підготовки граверів були Київська академія, колегіуми в Переяславі, Чернігові, Харкові. Крім того, навчання граверів велося також у Києво-Печерській і Почаївській лаврах. Деякі майстри продовжували навчання за кордоном (Польща, Німеччина).

Серед книжкових гравюр привертають увагу оригінальні ілюстрації Л. Тарасевича до "Києво-Печерського патерика" (1702), на яких зображено, зокрема, побут києво-печерських монахів, господарські приміщення монастиря (гравюра "Проскурники печерські" та ін.). Ці традиції продовжували І. ІДирський, Н. Зубицький, Г. Левицький, брати Гочемські та інші видатні майстри граверної справи.

У 1847 р. в Москві вийшла друком книга О. Рігельмана "Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі", яка була чудово ілюстрована малюнками Т. Калинського та інших художників. Серед малюнків особливо цінними є зображення шляхетних українських жінок і дівчат, полковників, сотників, шляхтичів, писарів, козаків, селян тощо. Майстерно виконані кольорові малюнки так званих "малоросійських типів" згодом неодноразово передруковувалися в різних ілюстрованих виданнях, зокрема в альбомі "З української старовини" (Київ, 1991), і не втратили свого джерельного значення до нашого часу.

Таким чином, пам'ятки книжкової графіки — мініатюри і гравюри — складають цінний джерельний комплекс української історії. У зв'язку з тим, що кириличні рукописні та друковані книги до кінця XVIII ст. здебільшого мали культове призначення, тематичний простір мініатюри і сюжетної гравюри був дещо обмеженим, проте це не принижує їхньої джерельної цінності. Ілюструючи богослужебну книгу, художники нерідко прагнули передати свої життєві враження, суспільні ідеали та настрої. Велику мистецьку й історичну цінність мають сюжетні зображення, в яких правдиво відтворено елементи побуту, хатньої обстановки, господарських занять, військової справи, розваг, архітектури, символіки того часу. Книжкова графіка дістала подальший розвиток у книгодрукуванні XIX—XX ст., що дає можливість простежити удосконалення техніки, збагачення форм і змісту зображень.

Література

1. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С. 117.

2. Див.: Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Київ, 1963.

3. Див.: Стрельський В. І. Джерелознавство історії СРСР періоду імперіалізму. Київ, 1957; Його ж. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. Киев, 1961; Його ж. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1968; Борщевекий В. Я. Источниковедение истории СССР. Киев, 1985; Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС. Киев, 1989; Санцевич А. В. Джерелознавство з історії Української РСР післявоєнного періоду. Київ, 1972; Його ж. Методика исторического исследования. Киев, 1984 та ін.

4. Оглоблин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. С. 33.

5. Филюшкин О. Какими глазами смотреть на историю Древней Руси?//УГО. Киев, 2001. Вып. 5. С. 113.

6. Див.: Данилевский И. М. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Курс лекций. Москва, 1998.

7. Див. : Джерелознавство історії України. Довідник. Київ, 1998; Архівознавство. Підручник. Київ, 1998 та ін.

8. Див.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ, 1996 та ін.

9. Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII ст.: аналіз джерел. Київ, 2000. С. 241, 246.