Українські паперові грошові знаки доби визвольних змагань 1917— 1920 pp. Паперові грошові купюри незалежної України

Водночас Центральна Рада планувала випуск основної грошової одиниці — гривні, друкування якої вона замовила у Німеччині. Проте ці гроші з Берліна отримав уже уряд Павла Скоропадського. Це були державні кредитні білети вартістю 2, 10, 100 і 500 гривень. їх художній рівень був досить високим завдяки таланту виконавців еталонів — В. Кричевського та Г. Нарбута. Дослідники зазначають, що саме на купюрі номіналом 10 гривень уперше з'являються характерні елементи нарбутовського стилю, де всі написи зроблено під впливом кращих графічних зображень українських старовинних книг, особливо "Пересопницького Євангелія" — видатної пам'ятки староукраїнської мови й мистецтва. Виконання цифр і букв нагадувало стиль нарбутовської "Української Абетки", а купюра номіналом 100 гривень, синього кольору, містила ініціали та підпис художника. Це рідкісний випадок у емісіях на території колишньої імперії, а пізніше Радянського Союзу, коли художник залишив на банкноті своє повне ім'я.

Купюра є унікальною і за комплексом зображень. У центрі малюнка аверса вміщено овальної форми вінок із квітів та плодів. У середині його тризуб, зліва від нього — зображення селянки в українському національному одязі, у вінку, з намистом на шиї. Правою рукою вона притискає до грудей сніп пшениці й серп. Праворуч — фігура робітника, який лівою рукою спирається на стилізований молот, обвитий по топорищу лавром. Цікаво, що обличчя робітника — це портрет видатного українського мандрівного філософа XVIII ст. Григорія Сковороди. Вчені припускають, що тим самим художник прагнув в одному образі передати дві характерні риси свого народу — любов до праці й мудрість.

Реверс купюри прикрашають дві колони, орнаментовані дрібними трикутниками. З капітелей колон виростають стилізовані квіти, з'єднані з розкішною гірляндою у центрі. Вгорі розміщено лавровий вінок, усередині якого — герб.

Кредитний білет номіналом у 100 гривень — справжній шедевр нової української графіки. Багатство сюжетного ряду, модернізація традиційних форм ставлять цей грошовий знак на перше місце серед банкнот усіх українських державних емісій періоду визвольних змагань. Завдяки нестандартному, новаторському ставленню до створення цінних державних паперів, високохудожньому втіленню складних символів ім'я Г. Нарбута, як видатного творця еталонів паперових грошей, стало відомим серед мистецьких кіл Франції та Німеччини.

Важке політичне та економічне становище країни в період правління гетьмана П. Скоропадського спричинило неухильне падіння вартості паперових грошей. Це призвело до введення в обіг купюр великих номіналів — 1000 і 2000 гривень. На відміну від попередніх, які були замовлені ще Центральною Радою і містили назву держави "Українська Народна Республіка", на нових випусках була вже вміщена назва "Українська Держава". Художнє оформлення нових банкнот також мало певні особливості, їх автором був художник І. Модзалевський. Оздоблення купюр у цілому вирішено в стилі італійського ренесансу, однак автор широко використав для декору купюр національні елементи — лук-самостріл (куша), тризуб, фриз Братської церкви у Львові, орнаменти тощо.

Уряд П. Скоропадського розгорнув також активну діяльність по випуску знаків Державної Скарбниці. Різні їх номінали мали один малюнок — тризуб на фігурному щиті в оточенні клейнодів гетьманської влади — булави, пернача і двох бунчуків. На купюрах, автором малюнка яких був художник Г. Зотов, розміщено такі художні елементи: фігура "козака з рушницею" (елемент герба Української козацької держави XVII—XVIII ст.), дві жіночі фігури, одяг яких прикрашено чудовим гаптуванням рослинного орнаменту у стилі бароко, гірлянди із плодів, листя, квітів, що нагадують оздоблення Софійського собору в Києві тощо. Ці купюри перебували в обігу до 1920 p., поки не були вилучені радянським урядом.

Джерельне значення мають і зображення так званих грошей-пародій, що випускалися підпільно, найімовірніше в Москві. Вони мали підривати довіру населення до нових українських грошей. Прототипом цих фальсифікатів стала купюра номіналом 100 карбованців, що змусило гетьмана видати 27 вересня 1918 р. наказ про вилучення її з обігу. На аверсі купюр-па-родій були надруковані написи: "Сто карбованців ходять по світу нарівні з м'якеньким папером", "За фальшування — всім тюрма, а чорній сотні — самостійність", "Розмін цих карбованців забезпечується усім добром Державної Скоропаді і пана гетьмана, брехнею, німецьким штиком та гайдамацьким нагаєм". Серед зображень на купюрах присутні "символи" влади — великий кулак, два щурі та свиня, зубата морда із чаркою в руці, яку охороняє німецький вояк. На реверсі підпис: "За сто карбованців у Державній Скарбниці видається одна або дві дулі". Безперечно, поява грошей-пародій завдала чималої шкоди функціонуванню української грошової системи, підірвала довіру до неї і до гетьманського уряду.

Серед купюр, випущених у Кам'янецький період Директорії, увагу дослідників привертає насамперед банкнота номіналом 100 карбованців, виконана за малюнком Г. Нарбута. Вона відрізняється від інших знаків наявністю маргінесу — чистого бокового поля, у центрі якого розміщено виконаний тисненням (конгрев) дуже виразний портрет Богдана Хмельницького з булавою в руці. Це най унікальніший білет з усіх емісій національних урядів 1917—1920 pp. Звідси й народна назва купюри — "богданівка", "гетьманка".

Вивчення зображень національної валюти як початку, так і кінця XX ст. , має велике значення для дослідження історії політичного, економічного та культурного розвитку нашої держави. Аналіз зображень, розміщених на купюрах, дає можливість з'ясувати основні зміни, що відбувалися в політичному й економічному житті держави, процес формування передумов подальшого розвитку української державної символіки.

Література

1. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С. 117.

2. Див.: Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Київ, 1963.

3. Див.: Стрельський В. І. Джерелознавство історії СРСР періоду імперіалізму. Київ, 1957; Його ж. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. Киев, 1961; Його ж. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1968; Борщевекий В. Я. Источниковедение истории СССР. Киев, 1985; Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС. Киев, 1989; Санцевич А. В. Джерелознавство з історії Української РСР післявоєнного періоду. Київ, 1972; Його ж. Методика исторического исследования. Киев, 1984 та ін.

4. Оглоблин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. С. 33.

5. Филюшкин О. Какими глазами смотреть на историю Древней Руси?//УГО. Киев, 2001. Вып. 5. С. 113.

6. Див.: Данилевский И. М. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Курс лекций. Москва, 1998.

7. Див. : Джерелознавство історії України. Довідник. Київ, 1998; Архівознавство. Підручник. Київ, 1998 та ін.

8. Див.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ, 1996 та ін.

9. Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII ст.: аналіз джерел. Київ, 2000. С. 241, 246.