Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Класифікація історичних джерел

Класифікація історичних джерел

План

1. Поняття класифікації джерел, її завдання і значення 

2. Класифікаційні ознаки і критерії класифікації джерел 

Поняття класифікації джерел, її завдання і значення

Класифікація джерел об'єктивно зумовлюється двома головними функціями джерелознавства: евристичною й аналітичною. Евристична функція забезпечує пошук, виявлення джерел, орієнтацію в них (що особливо важливо, зважаючи на їхню різноманітність), вивчення сукупності певних груп історичних пам'яток, що стосуються окремих країн, регіонів або епох. Аналітична функція полягає у розробці методів аналізу історичних джерел, виявлення в них необхідної інформації, перевірки її достовірності.

Якщо розглядати джерельну базу історичного дослідження як систему носіїв інформації, сукупність об'єктів пізнання, то очевидною є необхідність поділу їх на певні класи і підкласи як неодмінної умови наукового аналізу кожного з них. У наукознавстві під "класом" розуміють певний ряд об'єктів чи явищ, що характеризуються спільними ознаками. Групування об'єктів за найбільш суттєвими ознаками або їх сукупністю називають природними класифікаціями. Цим вони відрізняються від "штучних" класифікацій, за основу яких беруться інші ознаки, зумовлені насамперед практичними цілями. Природні класифікації відносять до схем порівняно тривалого застосування в науці чи практичній діяльності.

Стосовно історичних джерел природні класифікації ґрунтуються на виявленні внутрішніх споріднених ознак, що утворюються в результаті дії закономірностей виникнення джерельних об'єктів. Штучні класифікації здійснюються за зовнішніми ознаками, що не відбивають якості об'єктів, але допомагають логічно впорядкувати ці об'єкти (папір, книги за алфавітом у бібліотеках, архівні фонди за номерами тощо).

На перший погляд може видатися, ніби класифікація зводиться до механічного групування джерел і що вона не має суттєвого значення для історика. Насправді, це винятково важлива і відповідальна процедура теоретико-методологічного і логічного характеру, один з дослідницьких методів, що має велике значення як для виявлення, вивчення і використання джерел, так і для організації наступної пізнавальної діяльності дослідника, опанування джерельною інформацією. Отже, особливість класифікації джерел як наукового методу полягає в тому, що вона стосується теорії і практики джерелознавства, охоплює основні етапи роботи з джерелами, ґрунтується на самій природі й характері джерел.

Сучасне джерелознавство розглядає класифікацію джерел як поділ всієї їх маси на групи за певною суттєвою спільною ознакою, характерною для кожної групи. Класифікаційна робота допомагає виявити в джерелах найбільш характерні ознаки, їх повторюваність, встановити певні закономірності й особливості утворення джерел і на цій основі обґрунтувати вибір методів їх опрацювання та використання.

Завдання класифікації джерел полягає в тому, щоб, по-перше, виробити загальні принципи їх розподілу на класи, типи, роди, види, різновиди; по-друге, виявити специфічні ознаки джерел як критерії їх спорідненості; по-третє, виходячи з цих ознак, звести джерела в певні групи і в такий спосіб забезпечити диференційований підхід до кожної з них, відбір відповідних методів і прийомів опрацювання різних джерел. Виявлення найбільш характерних і повторюваних ознак джерел дає змогу пізнати і встановити закономірності їх утворення.

Основними принципами класифікації джерел є об'єктивність, історизм, науковість, зв'язок з дослідницькою та педагогічною практикою.

Іншими словами, класифікація джерел — невід'ємний елемент їх наукового пошуку і вивчення, який суттєво впливає на повноту джерельної бази, об'єктивність і глибину почерпнутої інформації, її всебічність і достовірність. Водночас вона має прикладне призначення і зрештою не ускладнює, а полегшує роботу дослідника з джерелами, підвищує її ефективність і результативність. Формування джерельної бази кожного конкретного дослідження супроводжується вибором відповідної класифікаційної схеми, яка завжди має ґрунтуватися на загальних принципах класифікації.

У дослідницькій роботі історик повинен уникати спрощених підходів до класифікації, коли за основу беруться другорядні ознаки джерел, часом суто зовнішнього характеру. Нерідко й досі в бакалаврських, дипломних, магістерських, а інколи й у дисертаційних роботах трапляється поділ джерел на архівні й бібліотечні, рукописні, друковані, автохтонні-алахтонні або на вітчизняні і зарубіжні. Така класифікація вказує лише на місце походження або зберігання джерела, на його зовнішній вигляд і не може істотно вплинути на глибину дослідження, здобуття оптимальної інформації, хоча походження інколи суттєво впливає на тенденції формування джерельної бази. Не витримують критики ті з класифікаційних підходів у радянському джерелознавстві, які виходили з поділу джерел за так званим класовим принципом, партійною спрямованістю. Вони створювали штучний водорозділ між джерелами, що відображали події з позицій партії більшовиків й інших політичних сил, абсолютизовували значення праць класиків марксизму-ленінізму.

Таким чином, класифікація джерел є важливим інструментом їх систематизації, внутрішнього поділу за певними ознаками, вона є методом поглиблення їх пізнання, засобом підвищення інформативних можливостей джерел. Класифікація допомагає встановити місце джерела в суспільному житті, з'ясувати, так би мовити, його доджерельний, тобто службовий або функціональний статус. Наприклад, Універсали Директорії УНР перш ніж стати дослідницьким джерелом виконували розпорядчі або нормативно-правові функції в Українській Народній Республіці. Ця обставина (функціональне призначення документів) завжди має враховуватись істориком. Значення класифікації зумовлюється тим, що вона дає можливість утворювати групи споріднених джерел за спільними ознаками і відповідно добирати до них оптимальні методи використання і дослідження.

Класифікаційні ознаки і критерії класифікації джерел

Поняття класифікаційної ознаки пов'язане з виявленням найбільш суттєвої, основної риси джерела. Якщо взяти всю сукупність історичних джерел, весь їх корпус, то можна виявити ряд спільних, споріднених або схожих рис усіх джерел, більшості з них або окремої частини. Такими загальними рисами є природно-історичне походження джерел, їх суб'єктивно-об'єктивний характер, спільні форми кодування інформації. З'ясовуючи домінуючі ознаки, що можуть бути покладені в основу класифікації, слід висловити кілька попередніх застережень. Ідеться насамперед про відхід від звуженого трактування історичних джерел, віднесення до них не лише тих, що є результатом людської діяльності і найповніше відображають історичний процес (пам'ятки матеріальної і духовної культури), а й тих, що існували або існують незалежно від цілеспрямованої діяльності людини і зумовлюють розвиток суспільного життя, впливають на хід історичного процесу і без урахування яких не можна реконструювати цей процес у повному обсязі. Це природно-географічне середовище, клімат, корисні копалини, екологія, природні катаклізми (повені, зсуви, землетруси), техногенні катастрофи тощо. Отже, ці, здавалося б поза-історичні, явища в умовах інтеграції наук про природу і суспільство набувають історичного характеру і потребують для дослідження відповідних джерел.

Якщо взяти за критерій вплив людини на природне середовище і навпаки, то коло джерел природно-географічного середовища можна поділити на дві групи: ті, що впливали і впливають на суспільство, але самі не зазнали впливу людини, і ті, які відбивають сліди людської діяльності (штучні водоймища, канали, нові русла рік, нові сорти рослин і породи тварин тощо). Без дослідження природних чинників не можна з'ясувати біофізичний і біопсихічний розвиток людини, еволюцію людських спільнот, простежити вплив природи на соціальне життя людини, взаємовплив природи і суспільства.

І все ж домінуюче місце у джерельній базі історичної науки займають джерела історичного походження, тобто створені у процесі людської діяльності в минулому, які тому й називають історичними. Вони представлені у вигляді пам'яток матеріальної і духовної культури, залишків минулого життя, документальних свідчень сучасності. Для цього основного класу джерел характерним є ряд ознак, на основі яких можна виділити споріднені групи і відповідно досліджувати їх. Ці споріднені ознаки стосуються таких критеріїв, як походження джерела, його авторство, вигляд, внутрішня організація, структура, зміст, спосіб кодування інформації. Вибір одного або кількох критеріїв і відповідних ознак джерел має визначальне значення для характеристики класифікаційної схеми і залежить від мети і завдань того чи іншого дослідження, від онтологічного вивчення джерел.

На думку І. Ковальченка, вся сукупність історичних джерел може бути класифікована, тобто поділена за таким критерієм, як спосіб фіксації інформації про дійсність, на чотири групи або категорії: речові, писемні, зображальні (зображально-графічні), фонічні1. Отже, за основну ознаку тут взято саме спосіб відображення інформації. Як класифікаційна ознака можуть використовуватись засіб передачі відомостей, зовнішні і внутрішні характеристики джерела.

Оскільки кожне історичне джерело характеризується рядом ознак, то як основні беруться ті, що найповніше віддзеркалюють мету його створення і найбільше відбивають мету дослідження. Вибір цих домінуючих ознак завжди є певною мірою умовним, а тому й будь-яка класифікаційна система є також умовною. Наука не виробила універсальних систем і моделей класифікації джерел, проте обґрунтувала ряд підходів до їх формування і вибору в залежності від дослідницьких завдань і особливостей самих джерел. Якщо розглядати сукупність джерел системно, то, як і кожна система, вони піддаються класифікації, аналізу в різних "зрізах" (аспектах) залежно від цілей дослідження, але обов'язково з урахуванням тих чи інших ознак, об'єктивно притаманних джерелам. Ось чому саме цілі, завдання дослідження висувають на чільне місце ту чи іншу ознаку джерела, а значить і вибір класифікаційної схеми.

Література

1. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С. 117.

2. Див.: Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Київ, 1963.

3. Див.: Стрельський В. І. Джерелознавство історії СРСР періоду імперіалізму. Київ, 1957; Його ж.


Сторінки: 1 2