Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Класифікація історичних джерел Основні схеми і моделі класифікації джерел

Класифікація історичних джерел Основні схеми і моделі класифікації джерел

Цінність наукової схеми класифікації полягає в тому, що виявлення основних, не другорядних, ознак схожості, спорідненості та зведення на їх основі джерел у певні групи дає змогу застосувати до них однакові або близькі дослідницькі методи і прийоми. Слід лише мати на увазі, що одні й ті ж ознаки при одних дослідницьких завданнях відіграють роль основних, а при інших — другорядних.

Під поняттям класифікаційної схеми чи моделі розуміють сукупність тих чи інших параметрів групування джерел за обраними домінуючими ознаками з метою ґрунтовного їх дослідження і здобуття найповнішої і найдостовірнішої інформації.

Як уже зазначалося, наукознавство розрізняє два основних види класифікації — природну і "штучну", або допоміжну. У джерелознавстві ширше застосовується природна класифікація джерел, яка ґрунтується на відпрацьованих джерелознавчою наукою і практикою принципах і критеріях.

Незважаючи на те, що будь-який поділ джерел на класи, типи, роди, види, різновиди і т. ін. має базуватися на споріднених ознаках їх схожості, це не означає, що наука виробила універсальну схему класифікації.

Усі існуючі в сучасному джерелознавстві моделі групування джерел є умовними, гнучкими і залежать від предмета дослідження, його мети, завдань, характеру й особливостей самої джерельної бази. Разом з тим джерелознавство на основі теорії і практики класифікації виробило загальні вимоги, яким має відповідати будь-яка класифікаційна схема:*

вона має визначатися характером джерельної бази, зумовленої особливостями історичної епохи, елементами якої є ті чи інші пам'ятки, і таким чином сприяти виявленню нових груп джерел і включенню їх у загальну схему;*

органічно випливати з мети і завдань дослідження, його тематики, зі специфіки науково-дослідної, навчальної чи науково-просвітницької роботи;*

сприяти здобуттю якомога повнішої і достовірнішої джерельної інформації;*

враховувати джерелознавчий досвід дослідника і рівень підготовки тих осіб, що опановують історичні знання.

Виходячи з цих вимог, можна запропонувати такі різновиди класифікації джерел.

Різновиди класифікації джерел

Типологія | Типи джерел

За способом кодування та відтворення інформації | Речові

Словесні (усні та писемні)

Зображальні

Звукові (фонічні)

Поведінкові

Конвенціональні та ін.

Закінчення табл.

За змістом | Соціально-економічні (господарські)

Політичні

Правничі

Культурологічні

Релігійні та ін.

За походженням | Особові

Колективні

За фондоутворювачем і т. ін.

Типологія | Типи джерел

За хронологічно географічною ознакою | Історичні епохи, періоди

Регіони, країни і т. ін.

За формою | Будівлі

Літописи

Картини

Кінофільми і т. ін.

Перед тим як перейти до докладнішого з'ясування цих та інших класифікаційних схем, ще раз нагадаємо, що історичні джерела поділяються на два основних класи, які уособлюють нерозривний зв'язок історії людства й історії природи та навколишнього світу. Перший із них охоплює найбільш уживані в історичних дослідженнях джерела, що є результатом цілеспрямованої діяльності людей. Це пам'ятки матеріальної і духовної культури, залишки минулого, документальні свідчення сучасності, які найповніше відображають історичний процес, розвиток людських цивілізацій. Другий включає ті джерела, що існують здебільшого незалежно від людської діяльності, проте впливають на суспільний розвиток та екологію людини, сприяють з'ясуванню наслідків впливу природи на суспільство і суспільства на навколишнє середовище. Йдеться про чинники природничо-географічного та біологічного характеру, не перетворене людиною природне середовище, а також про антропогенні й техногенні фактори, без урахування яких неможливо досліджувати соціально-економічну історію, технічний прогрес, науково-екологічні проблеми, побут, обряди, звичаї, культурні традиції, ментальність. Сюди відносять також антропологічні пам'ятки, що характеризують одночасно природничо-біологічну і соціальну сутність людини, а також природничо-наукові джерела (палеонтологічні, палеографічні, геологічні). Іншими словами, за сучасних умов, коли відбувається інтеграція знань і глобалізація науки, історик у своїй практичній діяльності спирається насамперед на завершені наукові дослідження із спеціальних галузей знань і в такий спосіб інтегруються гуманітарні і природничі науки. Водночас ми є свідками того, що так звані "неісторичні" джерела дедалі частіше набувають характеру історичних, особливо в дослідженні соціально-економічної історії, а також давньої історії, де найбільше відчувається брак писемних і речових пам'яток.

Слід також зазначити, що природничо-географічні явища і об'єкти найчастіше можуть виступати як джерела пізнання історії людського суспільства, коли вони уособлюють результат діяльності людини. Мається на увазі, зокрема, освоєння нових земель, космосу, океану, спорудження штучних морів, ландшафтних парків, зникнення окремих видів тварин і рослин, здобутки селекції, екологічні катастрофи тощо.

Українське і зарубіжне джерелознавство традиційно бере за основу групування джерел такий критерій, як рівень їх наближеності до подій і фактів, котрі вони відображають. За цією ознакою джерела ділять на історичні залишки (рештки) та історичні традиції (оповідні, наративні джерела). Проте слід мати на увазі, що майже кожна пам'ятка водночас є і залишком, і традицією.

І все ж історичні залишки (рештки) — це пам'ятки матеріальної і духовної культури, що виникли у процесі розвитку самих подій. Вони ніби були "учасниками" цих подій. Це різноманітні законодавчі документи, акти, грамоти, універсали, службове листування, інформаційні матеріали, що були певною базою ухвалення урядових рішень, реалізації законів, які свого часу відігравали функціональну правову роль, впливали на хід подій. Здебільшого історичні залишки не створювались спеціально як джерела для використання їх у майбутньому в науковій роботі, а були предметом службової або приватної діяльності людей.

Історичні традиції — це пам'ятки минулого, що склалися на основі вражень їх авторів від подій, прямого впливу на ці події вони, як правило, не мали. Йдеться про безпосереднє відображення подій їх учасником або свідком, до того ж дуже наближене у часі. Це спогади, щоденники, дорожні нотатки, інформаційні жанри періодики тощо. Нерідко одна й та ж пам'ятка може виступати і в ролі залишків, і в ролі традицій. Наприклад, спомини М. Грушевського про події доби Української революції, на перший погляд, — історична традиція, оскільки вони віддалені в часі від реальних подій і самі по собі реального впливу на ці події не мали. Водночас не можна ігнорувати роль їх автора, як голови Української Центральної Ради, в революційних і державотворчих процесах, його професіоналізм як історика у висвітленні подій, учасником і свідком яких він був. До традицій відносять також історичні твори, побудовані на документах або наративних джерелах, що збереглися. Мемуари є традицією (оскільки вони описують події через певний проміжок часу) і водночас залишками, оскільки вони відображають дійсність на момент свого створення. Оповідні джерела, на відміну від залишків, створюються здебільшого свідомо для історії, їх автори спеціально якомога детальніше намагаються висвітлити події, викласти своє бачення, дати власну оцінку фактам, задіяним особам, показати й себе в контексті описуваних подій.

Цілком природно постає запитання: навіщо історику відрізняти історичні залишки й історичні традиції, якщо ті й інші є носіями інформації? Відповідь на це запитання дає джерелознавча практика. Вона засвідчує, що історичні залишки, більшість із яких складають документи, меншою мірою зазнавали суб'єктивних впливів. І хоча історичні залишки теж створювалися людьми і несуть на собі відбиток особистих підходів, у тому, що стосується конкретних проблем, вони можуть містити достовірніші відомості, аніж оповідні. До речі, нерідко правдивість інформації оповідних джерел перевіряють документами, хоча й до них слід ставитися критично.

Поділ джерел на залишки і традиції має умовний характер, оскільки обидві ці групи є носіями первинної інформації про події і їх відображення у свідомості і в пам'яті людей. У кожному конкретному випадку історик має з'ясувати, по відношенню до яких конкретних явищ, подій джерело виступає як залишок, а до яких як традиція.

Виходячи з цих загальних застережень щодо умовності поділу джерел на історичні рештки й історичну традицію, розглянемо існуючі класифікаційні схеми. Основними з них є класифікація за типами, родами і видами джерел. У типологічній класифікації головним критерієм і визначальними ознаками поділу джерел є спосіб кодування в них інформації, засіб її фіксації та відтворення, а також за походженням, за хронологічно-географічними ознаками, за формою та змістом.

Типами історичних джерел називають ті їх групи, що мають споріднений спосіб передачі відомостей або близькі за змістом, формою і походженням.

Виділяють такі типи джерел: а) речові; б) словесні (вербальні); в) зображальні; г) звукові(фонічні); д) поведінкові. Враховуючи специфіку кодування інформації ряд дослідників виділяє як окремий тип джерел кіновідеофотодокументи.

Проте неважко помітити, що ця класифікація теж досить умовно відбиває специфіку фіксації джерельної інформації в межах виділених типів джерел, методи і форми відображення в них дійсності, оскільки поняття "спосіб" підмінюється таким поняттям, як "матеріал", що служить носієм інформації. Наприклад, фотодокументи є різновидом зображальних джерел, а фонічні записи здійснюються на різних матеріалах і виступають специфічними носіями словесної, поведінкової або знакової інформації. Своєю чергою, словесні джерела — це і жива мова, і писемні тексти: рукописні, машинописні, друкарські, комп'ютерні тощо. Усі джерельні матеріали зображального типу є здебільшого речовими і можуть розглядатися як підтип останніх. І все ж виділення зображальних джерел в окремий тип виправдано, оскільки вони, на відміну від речових джерел, містять, як правило, оригінальну історико-культурну інформацію про ту чи іншу епоху в формі образів, про її духовні і художні


Сторінки: 1 2 3