З XIX ст. відклалися свідчення про численні політичні процеси в Росії, що торкнулися багатьох політичних партій, громадських організацій та окремих осіб із України. Великий резонанс у суспільстві мали, зокрема, судові процеси над декабристами (1825), членами Кирило-Мефодіївського братства (1847), Південноросійського союзу (1875). Унаслідок секретності судово-слідчі матеріали за цими та іншими процесами довго не видавалися, хоча в архівах їх збереглася величезна кількість. Лише по справі декабриста П. Пестеля вони складають, наприклад, 72 томи, С. Муравйова-Апостола — 63 томи.

Судочинні матеріали у справах декабристів почали друкуватися лише у 80-ті роки XIX ст., а в більш повному обсязі побачили світ ще пізніше. Починаючи з 1925 р. Центрархів (Москва) розгорнув видання матеріалів Верховного кримінального суду і слідчої комісії у справі декабристів у вигляді серії збірників документів. За п'ять років було видано сім томів, один із яких (шостий) містить матеріали, пов'язані із повстанням Чернігівського полку. З 1950 р. видання серії відновлено. Всього вийшло 18 томів75 (видання буде продовжено). У видання вміщено матеріали попередніх допитів (так звані Допитні пункти і відповіді на них), протоколи очних ставок, витяги із показань інших осіб, листи до слідчих і органів державної влади, документи, виявлені під час обшуків, донесення агентів поліції, протоколи слідства та суду тощо. Особливо цінним для істориків є 16-й том, випущений у 1985 р. У ньому вперше опубліковано журнали Слідчого комітету у справі декабристів і доповідні записки його голови А. Татіщева Миколі І. Ці документи дають можливість прослідкувати усі перипетії справи декабристів й орієнтуватися у всіх інших томах серії.

Чимало цінних свідчень про піднесення національно-визвольного руху в Україні у XIX ст. містять матеріали судового процесу над членами Кирило-Мефодіївського товариства, першої в Росії політичної організації національного характеру. їх удалося оприлюднити лише у 1990 р. в серії "Джерела з історії суспільно-політичного руху на Україні XIX — початку XX ст."76 До трьох томів документів увійшли журнал слідства, загальні матеріали, а також судові справи на 17 членів товариства — Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова, М. Гулака, В. Білозерського, О. Навроцького, Г. Андрузького та ін.

Велика кількість судочинних джерел залишилася віл радянської доби історії України. В адміністративно-командній системі радянської влади карально-репресивні органи відігравали домінуючу роль, вони були головним знаряддям політики придушення інакомислення. Більшовики ще в лютому 1918 р. створили комісію по боротьбі з контрреволюцією. З кінця 1918 р. на підконтрольній їм території почала діяти Надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією та посадовими злочинами. Пізніше (з 1922 р.) ці функції були передані створеному НКВС Державному політичному управлінню УСРР, а згодом — Народному комісаріату внутрішніх справ та Комітету державної безпеки. Таким чином, у Радянському Союзі та його республіках, зокрема в УРСР, карально-репресивні органи із надзвичайних поступово перетворилися на невід'ємну складову каральної системи держави. Спираючись на ці органи, власті проводили масові репресії, депортації населення. В умовах масового терору в СРСР відбувалося безпрецедентне зростання судово-слідчих справ, що супроводжувалося фальсифікаціями з метою штучної організації на догоду властям голосних справ, процесів. Ініціатором такої політики нерідко виступали центральні та місцеві органи Комуністичної партії. Наприклад, 3 серпня 1937 р. Секретар ЦК ВКП(б) Й. Сталін надіслав секретарям ЦК нацкомпартій та обкомів партії шифрограму, в якій давалася вказівка організувати "...в кожній області по районах 2-3 відкритих показових процесів над ворогами народу — шкідниками сільського господарства, які пробралися до районних партійних, радянських і земельних органів". Місцевій пресі було доручено широко висвітлювати ці процеси з метою мобілізації колгоспників "на боротьбу з шкідництвом та його носіями"77.

До 1991 р. документи радянських карально-репресивних органів залишалися недоступними для дослідників. Після проголошення незалежності України частина з них була розсекречена і передана до державних архівів. Наприклад, до Центрального державного архіву громадських об'єднань України передано понад 34 тис. справ репресованих по м. Києву та Київській області за період з 1919 по 1950 р., у тому числі слідчі справи О. Грушевського, А. Кримського, В. Липківського, В. Симиренка та ін. Ці матеріали дають можливість не лише простежити долю конкретних людей, а й реально уявити масштаби репресій, оцінити загальну політичну обстановку в Україні в той час.

За останні роки розгорнулася велика робота щодо публікації судово-слідчих джерел. Одними із перших опубліковані матеріали сфальсифікованого владою судового процесу "Спілки визволення України", що відбувся 9 березня — 19 квітня 1930 р. в м. Харкові і став прологом великого терору в Україні. У ході процесу були засуджені 45 представників української інтелігенції. На роль керівника неіснуючої організації було "обрано" видатного вченого-українознавця С. О. Єфремова. Згодом було заарештовано ще 700 осіб, а всього після процесу, на думку дослідників, було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб. Лише в 1995 р. вперше були опубліковані документи, присвячені цьому процесу (56 документів) — протоколи допитів, свідчення, доповідні записки працівників ДПУ України, протоколи очних ставок, листи, заяви, обвинувальний вирок, витяги із протоколів судової "трійки", акти про виконання смертних вироків78. Завісу над діяльністю каральних органів радянської влади відкриває також збірник документів, присвячений діяльності цих органів79. До 60-річчя Соловецької трагедії був виданий двотомник документів, у якому вміщено матеріали про розстріл на Соловках у 1937 р. 1111 в'язнів. Тут уміщені також протоколи допитів, анкети звинувачених, ордери на арешти, матеріали оперативної розробки в'язнів, акти про виконання вироків тощо80.

Великий масив судочинних документів пов'язаний із репресіями в Західній Україні. У 1939 — 1940 pp. тут почали здійснюватися масові репресії та депортації населення. Усього за політичними ознаками було репресовано до початку війни 1 173 170 осіб (понад 10% населення регіону). Цій зловісній події присвячені судочинні документи та інші матеріали збірників, виданих у 1996— 1998 pp.81 Наприкінці 90-х років почалася підготовка спільного українсько-польського видання "Польща та Україна у 30 — 40-х роках XX ст.: Невідомі документи з архівів спецслужб". До збірників увійдуть матеріали про репресії у Західній Україні в 1939—1941 pp., а також польсько-українські насильственні переселення 1944— 1947 pp.

Публікація джерел про репресії радянських часів здійснюється у щоквартальнику "З архівів ВУЧК—ГПУ— НКВД—КГБ", який виходить із серпня 1994 р. У розділі "З літопису колишніх спецслужб" тут друкуються численні судово-слідчі документи. Аналогічні документи уміщуються і в книгах серії "Реабілітовані історією", що видаються у регіонах України.

Київське наукове товариство ім. Петра Могили започаткувало серію документальних видань "Україна у XX ст.", в якій поставило за мету розкрити різні вияви масового терору в Україні у 1917 — 1945 pp. Серію відкрила монографія С. Білоконя, присвячена проблемам терору в Радянському Союзі82. Наступні шість томів уміщують тематичні підбірки документів (діяльність органів ЧК— ОГПУ—НКВД; "Спілка визволення України"; переслідування церкви; цензура в Україні; українські діячі 1917 — 1945 pp. ; масони в Україні тощо). Значну частину документів складатимуть судово-слідчі матеріали, використання яких допоможе історикам об'єктивно відтворювати трагічні сторінки історії України.

Оскільки за радянських часів на органи ВЧК—ОГПУ— КДБ покладався не лише політичний розшук, а й стеження за настроями людей, інтерес для істориків представляють інформаційні та агентурні матеріали цих органів про становище на місцях. На жаль, публікація таких матеріалів лише починається. Одне із значних видань такого роду започатковане в Росії. Воно присвячене становищу на селі в різних регіонах СРСР, у тому числі в Україні. У першому томі видання уміщені вельми красномовні матеріали про становище в українському селі, про повстанський рух у сільській місцевості в перші роки радянської влади83.

Література

1. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С. 117.

2. Див.: Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Київ, 1963.

3. Див.: Стрельський В. І. Джерелознавство історії СРСР періоду імперіалізму. Київ, 1957; Його ж. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. Киев, 1961; Його ж. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1968; Борщевекий В. Я. Источниковедение истории СССР. Киев, 1985; Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС. Киев, 1989; Санцевич А. В. Джерелознавство з історії Української РСР післявоєнного періоду. Київ, 1972; Його ж. Методика исторического исследования. Киев, 1984 та ін.

4. Оглоблин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. С. 33.

5. Филюшкин О. Какими глазами смотреть на историю Древней Руси?//УГО. Киев, 2001. Вып. 5. С. 113.

6. Див.: Данилевский И. М. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Курс лекций. Москва, 1998.

7. Див. : Джерелознавство історії України. Довідник. Київ, 1998; Архівознавство. Підручник. Київ, 1998 та ін.

8. Див.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ, 1996 та ін.

9. Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII ст.: аналіз джерел. Київ, 2000. С. 241, 246.