Періодична преса як історичне джерело

У джерельній базі нової та новітньої історії України провідне місце займають періодичні видання, основними різновидами яких є газети і журнали. їх специфічною рисою, як джерела, є комплексний, синтетичний характер: у них представлено багато форм інформації (документальна, поточно-хронікальна, особового характеру тощо). Преса характеризується також оперативністю подання інформації про події, безпосередністю відображення останніх, що підвищує її джерельну цінність. Практика публікації на сторінках газет і журналів офіційних матеріалів — постанов органів державної влади, документів політичних партій та громадських організацій — перетворює пресу на своєрідну скарбницю джерел епохи, які різнопланово висвітлюють події.

Перші друковані газети виникли ще на початку XVII ст. у Бельгії та Франції. Історія преси в Україні сягає 9 липня 1749 p., коли у Львові вийшов друком листок "Кур'єр львівський" (польською мовою), що містив відомості про релігійне та світське життя міста. Більшість дослідників першою газетою в Україні вважають львівський щотижневик "Gazette de Leopol", що вийшов І січня 1776 р. французькою мовою (до нашого часу зберігся лише один номер цієї газети). Наприкінці XVIII ст. у Львові з'явилося ще кілька газет польською та німецькою мовами. Першим львівським щоденним виданням була газета "Dziennik patryjotycznych politykow", що виходила польською мовою у 1792—1798 pp. (з перервами).

Перша газета українською мовою "Зоря Галицька" вийшла в Галичині 15 травня 1848 р. Вона видавалася до квітня 1857 р. як орган Головної Української Ради. В 1849 р. у Львові засновано урядовий часопис "Галицько-Руський вісник". Він виходив тричі на тиждень і друкував головним чином офіційні матеріали. Напівофіційним органом, що видавався в Австро-Угорщині для українців, був "Вісник для русинів в Австрійській державі" (1850— 1856).

На Буковині перша газета румунською і німецькою мовами вийшла у 1848 р., а в Закарпатті першою була "Церковна газета" ("Церковний вісник"), що видавалася у 1856—1858 pp. у Будапешті.

На Наддніпрянській Україні розвиток періодики зумовлювався політикою російського царизму. Перші газети та журнали на підросійській Україні почали видаватися на початку XIX ст. У Харкові були започатковані такі видання, як "Харьковский еженедельник" (1812), гумористичний журнал "Харьковский Демокрит" (1816), громадсько-політичний журнал "Украинский вестник" (1816—1819), "Украинский журнал" (1824 —1825), "Украинский альманах" (1831), "Запорожская старина". Особливої уваги заслуговує "Украинский вестник" — один із перших краєзнавчих журналів, який уміщував багато матеріалів з історії, географії, етнографії України. В його роботі брали участь Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, декабрист О. Раєвський, В. Каразін та ін. У 1817—1823 pp. видавалися "Харьковские известия", частина матеріалів у яких друкувалася українською мовою.

В Одесі з 1828 р. почала виходити щоденна газета "Одесский вестник", яка видавалася протягом 65 років. У Києві першою газетою були "Киевские объявления" (1835—1839). У 1837 р. тут засновано газету "Воскресное чтение", яка проіснувала майже до кінця століття. У 1840 p. М. Максимович розпочав видання альманаху "Киевлянин", всього вийшло у світ три числа цього збірника.

Принципове значення для становлення преси як історичного джерела мала поява у 1838 р. в усіх губернських центрах України губернських відомостей (у їх назві відтворювалася назва відповідної губернії, наприклад, "Киевские губернские ведомости"). Відомості були друкованим органом губернських властей і відображали офіційну точку зору на ті чи інші події. Проте вони мали суттєву перевагу над іншими виданнями: їх матеріали не підлягали цензурі (за винятком 1863 — 1881 pp.). Мабуть, цим пояснювався той факт, що багато хто з учених охоче друкував у них матеріали з місцевого краєзнавства.

Губернські відомості видавалися російською мовою і мали дві частини: офіційну і неофіційну, причому іноді кожна з них виходила окремими випусками. В офіційній частині друкувалися постанови, розпорядження центральних та місцевих властей. Для істориків неабияку цінність мають матеріали неофіційної частини, де уміщувалися історичні есе, спогади, огляди літератури, бібліографічні покажчики з історії краю тощо. Деякі "Ведомости" (Полтавські, Чернігівські) завдяки активній участі в них відомих громадських діячів перетворилися на своєрідні центри історико-краєзнавчої роботи і відповідних публікацій за участю відомих учених-українознавців.

У 60-ті роки XIX ст. кількість газет та журналів значно збільшилася. З'явилися газети, розраховані на ширші кола читачів: "Киевлянин" (Київ, 1864), "День" (Одеса, 1869), "Новороссийский телеграф" (Одеса, 1869) та ін. В умовах піднесення українського національного руху, в Петербурзі було засновано журнал "Основа" (1861—1862), за участю Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова, О. Кістяківського, О. Лазаревського та інших діячів української науки і культури. Частина матеріалів журналу друкувалася українською мовою. Проте вже у 1863 р. вийшов сумнозвісний Валуєвський циркуляр, згідно з яким друкування книг та газет українською мовою заборонялося. Тому в наступні роки видання періодики українською мовою в Росії було припинено аж до революції 1905— 1907 років.

Наприкінці XIX ст. кількість періодичних видань помітно зросла. У багатьох містах почали виходити масові щоденні газети, значення яких, як історичного джерела, важко переоцінити. У Західній Україні першою щоденною газетою (з 1888 р.) стала львівська газета "Діло" (1880—1916). На той час у Львові видавалося чимало журналів народно-демократичного і радикального спрямування ("Друг", "Світ", "Громадський друг", "Народ", "Житє і слово"), у становленні й діяльності яких активну участь брав І. Франко. Деякі з цих видань, зокрема "Громадський друг" (1878—1879), уміщували матеріали з Наддніпрянщини і загальноукраїнську інформацію.

У 1882 р. у Києві був заснований журнал "Киевская старина", який перетворився на головний друкований орган Київської Громади. Протягом 25 років на його сторінках друкувалися численні історичні джерела, наукові праці з українознавства, книжкові огляди тощо.

Наприкінці XIX ст. українські часописи виникли й поза межами України. Най відоміший із них — "Громаду" (1878—1882) — заснував у Женеві М. Драгоманов. Завдяки участі в ньому І. Франка, М. Павлика, С. Подолинського та інших відомих діячів це видання набуло великої популярності.

З появою в Україні політичних партій та рухів виникла партійна преса. Оскільки діяльність політичних партій у Росії тривалий час була заборонена, партійна преса мала нелегальний характер. Першим соціал-демократичним друкованим органом була газета "Вперед", заснована 6 січня 1897 р. Починаючи з третього номера вона стала органом Київського Союзу боротьби за визволення робітничого класу. У серпні 1897 р. в Києві почала виходити "Рабочая газета". На І з'їзді РСДРП її було проголошено друкованим органом партії.

У період революції 1905—1907 pp. на короткий час склалися умови для видання опозиційних газет та журналів. У листопаді 1905 р. була скасована попередня цензура періодичних, а з квітня 1906 р. й неперіодичних видань. Це сприяло появі нових численних видань. В Україні почали виходити 16 україномовних газет і журналів. Щоправда, вже наприкінці 1906 р. завдяки репресивним діям властей їх кількість скоротилася до чотирьох. Як згадував Є. Чикаленко, періодичні видання "виникали і щезали, як бульки на воді"100. Багато які з видань закривалися вже після виходу у світ першого номера. Так було з газетами "Народное дело" (Одеса, 1906), "Народна справа" (Одеса, 1906), "Запоріжжя" (1906) та іншими. Типовим звинуваченням на адресу українських газет була пропаганда сепаратизму. Лише з грудня 1905 по 21 січня 1906 р. в Києві, наприклад, було порушено 74 карні справи проти редакторів місцевих газет101.

Перша українська газета на Наддніпрянщині — "Хлібороб"— була заснована у місті Лубни Полтавської губернії в листопаді 1905 р. Вона виходила за редакцією В. Шемета. До заборони вдалося випустити п'ять номерів, які мали велику популярність серед населення, особливо селян. З кінця 1905 р. у Полтаві видавалася газета "Рідний край", у Могилеві-Подільському з 1906 р. — "Світова зірниця". 1 січня 1906 р. у Києві за участю С. Єфремова та В. Чикаленка була заснована газета "Громадська думка". Заборонена владою, вона почала виходити у вересні 1906 р. лід назвою "Рада". Газета перетворилася на координаційний центр українського національно-визвольного руху Наддніпрянщини.

У 1907 — 1909 pp. за участю М. Порша, В. Садовського, Я. Міхура, С. Петлюри виходив щотижневик "Слово". Значний резонанс серед громадськості країни мали публікації літературно-наукового і політичного щомісячника соціал-демократичного напряму "Дзвін", який видавався у Києві в 1913—1914 pp. за участю Д. Антоновича, В. Левинського та інших відомих українських діячів.

Всього в Україні до 1917 р. видавалося 1200 назв газет. На жаль, не всі з них збереглися. Найповніша колекція тогочасної періодики представлена в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського (320 назв).

Значна кількість українських часописів на початку XX ст. виходила за межами України. У Петербурзі з березня 1907 р. видавалася за редакцією Д. Донцова газета "Наша Дума" — орган української фракції II Державної Думи. Після її заборони до червня 1907 р. раз на тиждень виходила газета "Рідна справа — Думські вісті". У Москві в 1912 — 1913 pp. видавався журнал "Украинская жизнь" за редакцією