Поняття історичного джерела: джерельна інформація

План

1. Джерельна інформація 

2. Джерельна база історичних досліджень

Одним із найскладніших понять сучасності є поняття "інформації". У побутовому вжитку під ним розуміється будь-яке повідомлення. Тривалий час у людському суспільстві побутувало уявлення, що тільки людина здатна створювати, приймати, усвідомлювати й переробляти інформацію, тобто представляти її у вигляді знань. Однак з часом з'ясувалося, що інформація буває не лише соціальною (тобто такою, що створена людиною і побутує у людському суспільстві), а й біологічною (наприклад, рух біострумів у нервовій системі людини) і технічною (наприклад, рух електронів у електронно-променевій трубці телевізора)2.

Одним із важливих різновидів соціальної інформації є та, якою оперує історик, яка міститься в різного роду історичних джерелах і добувається з них. Кожне історичне джерело містить у собі декілька пластів інформації, що відкладаються на різних етапах його існування й мають об'єктивно-суб'єктивну природу. Складність структури, різнохарактерність інформації джерела зумовили розробку сучасних методів її класифікації та вивчення з точки зору соціально-філософського вчення про соціальну інформацію, під якою розуміють ту сукупність знань, яка використовується суспільством для свого функціонування і розвитку (її можна розглядати як сукупність задіяних знань).

Джерельна інформація, за визначенням М. Варшавчика, — це сукупність наявних у джерелі типів інформації та стійких зв'язків між ними, які забезпечують його цілісність і здатність слугувати основою для отримання наукового фактичного знання3.

Будь-яке джерело містить у собі певний обсяг соціальної інформації, оскільки на першому етапі існування воно було елементом інформаційних процесів, що відбувалися у суспільстві. На другому етапі, будучи об'єктом історичного дослідження, джерело виступає носієм історичної інформації, що дає відомості про зміст і характер соціально-інформаційних процесів минулого.

Уже те, що джерело відображає рівень інформаційного оснащення людей — суспільних груп, колективів, осіб, діяльність яких вивчається, свідчить про його наукову цінність. Пізнання ступеня інформованості авторів джерел, їх здатності створювати й використовувати інформацію дає можливість дослідникові розкрити мотиви та передумови поведінки людей, їхніх учинків, рішень тощо.

Джерельна інформація складається з різних видів — економічної, наукової, технічної, політичної, культурної, релігійної і т. ін. Істориків цікавлять усі вади інформації. Проте, в залежності від мети конкретного історичного дослідження, кожен історик вирішує, який вид інформації є для нього основним і відповідно до цього відбирає саме ті джерела, або ту їх частину, які містять потрібні йому відомості. Так, історики, що вивчають політичну історію України, основну увагу приділяють дослідженню документів державних інститутів, політичних партій, рухів, об'єднань, творів політичних діячів тощо. Історики, що спеціалізуються в галузі економічної історії, перш за все вивчають документи статистичного характеру, матеріали з історії окремих підприємств, господарств, банків. Вивчаючи історію освіти, історикові необхідно звертатися до документів відповідних міністерств, педагогічних товариств, освітніх закладів, творів видатних педагогів і т. ін. Водночас історики вивчають і ті джерела, в яких потрібний їм вид інформації не є основним. Наприклад, досліджуючи будь-яку проблему з історії України радянського часу, історик не зможе проігнорувати документи КПРС, яка присвоїла собі функції державного управління й втручалася в усі сфери суспільного життя. Крім того, існують комплексні різновиди джерел, зокрема періодична преса, які містять інформацію різних видів.

Для підвищення інформативної віддачі джерела та інтенсифікації наукових досліджень важливе значення має аналіз структури інформації джерела. Існує декілька основних різновидів джерельної інформації — відкрита і закрита (латентна), прихована, пряма інепряма, актуалізована і потенційна.

Відкрита інформація дає змогу дослідникові відразу з'ясувати, з чим саме він працює — це форма і зміст джерела. Щодо писемних джерел відкритою є інформація, що стосується мови і виду джерела, способу Його створення, призначення тощо. Кожна освічена людина може відрізнити законодавчий акт від листа, рукопис віл друкованого тексту, українську мову від латини. Це — формальні ознаки відкритої інформації. Те ж саме стосується і змісту: його буквальне значення полягає в тому, про що йдеться у документі, про що веде мову автор — це змістові ознаки відкритої інформації. Відкрита інформація має надзвичайно важливе значення у процесі класифікації історичних джерел, у реалізації завдань конкретного дослідження.

Водночас кожне історичне джерело містить значний пласт закритої (латентної) інформації, яка іноді може дати дослідникові набагато більше цінних у науковому плані відомостей, аніж інформація відкрита. Нерідко автори тих чи інших публіцистичних, мемуарних, епістолярних творів ігнорували реалії, перекручували або замовчували окремі факти, а нерідко вигадували те, чого насправді не було, і т. ін. У такому випадку для істориків важливим є встановлення причин і мотивів, що спонукали авторів до такого відтворення фактів, тобто вилучення закритої інформації джерела. Закрита інформація може відображати усвідомлені наміри, концепцію автора, його Ідеологічну або політичну орієнтацію, а також його неусвідомлені уявлення, психологічний стан. Виявлення цієї інформації — не тільки важлива умова перевірки й оцінки відкритої інформації джерела, а й засіб встановлення ЇЇ вірогідності. Вона має самостійне наукове значення для з'ясування мотивів створення джерела.

Нерідко дослідникам доводиться мати справу із прихованою інформацією історичних джерел. Вона могла виникнути навмисно, коли автор джерела свідомо намагався приховати через різні обставини суспільного або приватного життя достовірні свідчення. Автори політичних, публіцистичних, сатиричних та інших творів у минулому часто приховували свої справжні імена за псевдонімами. Взагалі псевдоніми були надзвичайно поширеним явищем серед представників творчої інтелігенції усіх часів і народів, тому сьогодні існує багато словників псевдонімів, які можуть допомогти дослідникові встановити автора джерела. Для приховування інформації застосовувалися різні системи тайнописів, умовних знаків, шифрів, необхідних для передачі таємної інформації: певних відомостей, обрядів, дій тощо. Своя система кодів існувала в кожній родині — прізвиська, скорочення імен, що значною мірою утруднює розуміння сучасними дослідниками змісту особистих листів тощо. Нарешті, необхідно згадати досить поширену в умовах цензурних утисків "езопову мову", яка давала змогу авторам говорити те, що вони вважали за потрібне, й водночас уникнути переслідувань.

"Езопова мова" була зрозумілою сучасникам, але незрозуміла сьогодні. Наприклад, у період першої революції в Російській імперії поширювався анекдот: "Застрайкували немовлята, кричать: "Геть ромашку!". За нього не можна було відправити до в'язниці, але всі розуміли, що йдеться про Миколу Романова.

Прихована інформація може виникати у джерелі й ненавмисно, в результаті помилок у процесі копіювання, переписування. Це так звані технічні помилки, унаслідок яких можуть бути втрачені частини тексту або змінені дати, імена, географічні назви тощо. Крім того, для сучасних істориків ненавмисне прихованою інформацією є вживання у джерелах застарілих, тих, що вийшли з ужитку й сьогодні забуті, термінів, професійних, виробничих, господарських, географічних назв тощо. Яскравим прикладом цього є дискусії стосовно того, як розуміти термін "мостники", що вживається у "Руській Правді". Вчені сходяться на тому, що це одна з будівельно-ремонтних професій часів Київської Русі, але яка саме, й досі не можуть з'ясувати.

До інформаційного потенціалу джерела входять і такі різновиди інформації, як пряма і непряма, або побічна. Пряма інформація у джерелі — це ті відомості, які безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми, говорять про неї прямо. Побічна, непряма інформація вказує історикові шлях пошуку інших джерел, в яких побічно відображені у першому джерелі події та явища висвітлювалися б прямо, більш повно. Побічна інформація спонукає дослідника до пошукової роботи, до створення комплексів джерел, необхідних для вирішення відповідних пізнавальних завдань, реалізації системного підходу до джерел. У разі виявлення прогалин у джерелах побічна інформація набуває особливої цінності, оскільки може бути єдиною, що засвідчить ті чи інші факти минулого.

Можна навести чимало прикладів, коли побічна інформація приводила до значних наукових відкриттів. Так, вивчаючи історію Великого князівства Литовського, історики XIX ст. звернули увагу на те, що в польських хроніках, зокрема у хроніці М. Стрийковського, згадуються литовські літописи, написані "руською" (церковнослов'янською) мовою. Зацікавившись цією побічною інформацією, професор Віденського університету І. Данилович у 20-х роках XIX ст. розпочав пошук старовинних рукописів у колишніх православних монастирях Білорусі, де згодом виявив знаменитий "Супрасльський літопис", а також три списки Литовського Статуту.

Нарешті, важливими різновидами джерельної інформації є актуалізована тапотенційна інформація джерела. Щоб зрозуміти їх сутність, необхідно збагнути, наскільки складними за змістом можуть бути історичні джерела. Одне джерело може містити найрізноманітніші відомості, що стосуються багатьох аспектів людської діяльності. Згадаймо для прикладу літописи — невичерпне джерело знань про середньовічну історію України в усіх її сферах: політичній, соціальній, економічній, культурній, релігійній протягом кількох століть (скажімо, "Літопис Руський" охоплює події VI—XIII ст.). Безперечно, жоден дослідник, що вивчає ту чи іншу проблему цього періоду, не ставить собі за мету проаналізувати усі відомості давньоукраїнських літописів. Він вибирає лише ті з них, що дають йому можливість всебічно розкрити те наукове питання, яке його цікавить (наприклад, ґенезу князівської влади, систему землеволодіння, генеалогію Рюриковичів, соціальний та етнічний склад населення, становлення християнства тощо).

Конкретна інформація джерела, що дає змогу з'ясувати якесь певне питання, яку безпосередньо вилучає, аналізує та використовує