Поняття історичного джерела: визначення історичного джерела

План

1. Визначення історичного джерела 

2. Основні етапи існування історичного джерела

3. Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела 

Сучасне українське джерелознавство спираючись на здобутки світової науки і національні джерелознавчі традиції1 подає таке визначення історичного джерела:

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.

З огляду на специфіку історичної науки, яка не має змоги досліджувати свій об'єкт безпосередньо, оскільки минуле неможливо повторити або відтворити лабораторним шляхом, джерело виступає по суті єдиним носієм відомостей про минуле людства, про різні аспекти людської діяльності в усіх сферах суспільного та приватного життя.

Традиційне визначення історичного джерела зводилося до трактування його як будь-якої пам'ятки минулого, що виникла у процесі людської діяльності. Але таке трактування поняття обмежувало джерельну базу історичної науки, залишаючи поза увагою історика такі важливі джерела, як органічні рештки (тобто залишки самої людини, тварин, рослин тощо), природні об'єкти, що зазнали впливу людини (скажімо, печери, водоймища, кургани, ландшафти) та інші історично цінні об'єкти дослідження, які не були створені безпосередньо людиною, проте впливали на неї й зазнали видозмін у зв'язку з її діяльністю.

Навчальний посібник Л. О. Зашкільняка Методологія історії. Від давнини до сучасності. Львів, 1999

Водночас слід пам'ятати, що джерельна інформація — невід'ємна ознака джерела, яка фіксується на певному носії: камені, глині, кістці, папері, дискеті, кіноплівці, магнітній стрічці тощо або передається усно. Історик у науковому дослідженні не може використати ніким і ніде не зафіксовану інформацію. Навіть усні джерела, що функціонують у народній традиції, до того як їх використати, мають бути зафіксовані з допомогою звукозапису або письма. Незафіксована інформація, наприклад, творіння людської думки, розмови, ідеї, спогади, навіть плітки та всілякі вигадки, може бути назавжди втраченою для майбутніх поколінь. Тому кожна освічена людина, не кажучи вже про професійних істориків, має сприяти збереженню і збагаченню джерельної бази, залученню нової інформації до наукового та суспільного вжитку, вести щоденники, фіксувати унікальні події, цікаві природні, архітектурні та художні пам'ятки, щоб зберегти важливі відомості про сьогодення для нащадків.

Основні етапи існування історичного джерела

У сучасному джерелознавстві сформувалося поняття про два етапи існування історичного джерела — доджерельний і власне джерельний.

На першому етапі існування всі джерела виконують свої природні, або службові функції: культові споруди використовуються для поклоніння богам, повчальні твори — для виховання, закони — для утвердження певних суспільних взаємин, картини — для задоволення естетичних потреб тощо. Крім того, на цьому етапі існування пам'ятки минулого можуть не лише виконувати свої безпосередні функції, а й зазнавати значних зовнішніх впливів: переписувань, перебудов, реконструкції, руйнувань, реставрацій, фальсифікацій тощо. Все, що відбувається з пам'ятками на першому етапі, має надзвичайно важливе значення для їхнього подальшого існування і функціонування як власне джерела, тобто на другому етапі, коли вони потрапляють у поле зору істориків і вводяться до наукового обігу, стають частиною джерельної бази історичної науки. Чітке розуміння цього має значення у декількох аспектах.

По-перше, те, що джерело свого часу було доджерелом, дає змогу розглядати його як реальне явище, як феномен історичного процесу, як продукт культури. По-друге, в залежності від ролі, яку воно відігравало в минулому, значною мірою визначається його місце в джерельній базі. Чим суттєвішою була первинна соціальна функція джерела (вплив на подальші історичні події, процеси, явища, широта сфери дії тощо), тим вагомішим буде значення джерела як носія певних відомостей.

Надзвичайно важливим є розуміння того, що між до-джерельним і джерельним етапами існування джерела може проходити чимало часу. Наприклад, знаряддя праці первісної людини втратили своє первинне функціональне призначення із закінченням періоду кам'яного чи бронзового віку, а функцію історичного джерела почали виконувати лише у XVIII — XIX ст., коли почався інтенсивний розвиток історичної науки в цілому й археології зокрема, коли посилився суспільний інтерес до найдавніших періодів історії людства. Така категорія історичних решток, що вже втратили свою первинну функцію, але з різних причин не виявлені або не використовуються істориками в наукових дослідженнях, складає великий пласт потенційної джерельної інформації. її значення важко переоцінити, оскільки саме завдяки залученню ще не досліджених пам'яток минулого відбувається постійне поповнення джерельної бази історичної науки, а вона, своєю чергою, збагачується новими знаннями. Водночас існує значне коло пам'яток, які не втратили свого первинного призначення, але вже вивчаються і використовуються істориками з науковою метою. Наприклад, храми, монастирі, мистецькі та літературні твори за невеликим винятком продовжують виконувати своє первісне призначення. Чи, скажімо, Конституція України 1996 p., яка є діючим Основним законом незалежної Української держави, стала вже об'єктом дослідження істориків права, політологів, джерелознавців, тобто використовується як історичне джерело. Джерельна база поповнюється й за рахунок тих пам'яток, які народжуються сьогодні, на наших очах, у створенні яких наші сучасники беруть безпосередню участь.

На другому етапі існування пам'яток минулого, — як суто історичних джерел, поєднання об'єктивних і суб'єктивних факторів значною мірою впливає на рівень вивченості їх певних груп, окремих документів, на тлумачення змісту джерел тощо. Оскільки історія — суспільна наука, на її розвиток справляють неабиякий вплив пануюча у той чи інший історичний період суспільна ідеологія, рівень розвитку політичної системи, її демократизму або реакційності. В історії України відомо чимало періодів, коли історики були змушені вивчати різні групи джерел лише у межах великодержавної або комуністичної ідеології, що призводило до однобокого, спотвореного тлумачення відомостей, які містилися в джерелах, обмеження джерельної бази тощо. В періоди демократизації на істориків також можуть впливати різноманітні суспільно-політичні фактори. Цікаве спостереження про методику інтерпретації історичних джерел зробив відомий англійський історик початку XX ст. Т. Маколій, який справедливо зауважував, що кожен історик-віг намагався довести, начебто давнє англійське правління було майже республіканським, а кожен торі — що воно було майже деспотичним. При цьому вони доходили таких висновків, спираючись на одні й ті ж самі середньовічні хроніки. Це, так би мовити, суспільні (об'єктивні) обставини вивчення та використання історичних джерел.

Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела

Протиставлення "об'єктивного" і "суб'єктивного" є однією із найбільш складних і суперечливих проблем сучасної історичної науки . Досить часто побутує дум ка п ро те, що "об'єктивність" — неодмінно позитивна ознака будь-якого дослідження, а значить й історичного джерела, а "суб'єктивність" — якість негативна, оскільки виражає погляди й уявлення окремої особи — автора або дослідника історичного джерела. Насправді ж історичне джерело є носієм різнопланової інформації, що органічно поєднує у собі обидві якості. Вміння розрізняти їх, встановлювати взаємодії між ними, є однією з важливих складових процесу вивчення та використання джерел.

Об'єктивно-суб'єктивна природа історичного джерела є важливою не лише для джерелознавства, а й для історичної науки в цілому. Це зумовлено своєрідністю історичного пізнання, яке полягає в тому, що між об'єктом дослідження (історичною дійсністю) і суб'єктом дослідження (істориком) міститься історичне джерело — своєрідний банк даних про минуле.

Основною сутнісною ознакою історичного джерела є його здатність відображати реальні історичні події, явища і процеси. При цьому надзвичайно важливо з'ясувати взаємодію об'єктивного і суб'єктивного чинників формування історичних джерел. Кожне джерело суб'єктивне, оскільки воно є продуктом діяльності людини. З іншого боку, історичне джерело об'єктивне, оскільки воно здатне об'єктивно відображати історичну дійсність. Водночас джерело не тільки відображає факти минулого, а й само по собі є історичним фактом, частиною історичної дійсності.

Таке трактування природи історичного джерела дає можливість зрозуміти декілька важливих аспектів його сутності. Зміст джерела нерозривно пов'язаний з історичною дійсністю, діями людей. Джерело виникає у процесі реальної людської діяльності, яка формує певні уявлення, ідеї, судження, цінності тощо. Людська свідомість, культура, психіка є обов'язковими елементами творення джерела. Тому сучасне джерелознавство приділяє значну увагу виявленню й вивченню процесів взаємодії та взаємовпливу об'єктивних і суб'єктивних чинників, суспільних та особистих потреб, що проявляються у створенні й функціонуванні окремих джерел та їх комплексів у реальному історичному процесі.

Здатність історичного джерела відображати минуле не означає, що це відображення завжди достовірне, адекватне реальним подіям. Адже на авторів джерел значною мірою впливають різноманітні чинники суспільного й приватного життя, певна ідеологія та власний світогляд, особисте розуміння того, що відбувається. Крім того, окрема людина неспроможна охопити всі аспекти сучасних їй історичних реалій. Тому джерела можуть відображати ті чи інші події неповно, недостовірно, неправдиво. Проте це не зменшує значення джерел, оскільки для істориків важливим є встановлення причин саме такого відображення історичних подій, адже дійсність у джерелах відбивається через призму індивідуальної свідомості, людських почуттів. У цьому розумінні історичне джерело є втіленням реально існуючої єдності об'єктивного і суб'єктивного, суспільного і особистого.

Органічне поєднання об'єктивно-суб'єктивних чинників у історичному джерелі проявляється на всіх етапах його існування — у процесі