Предмет і завдання історичного джерелознавства: предмет та методологічні засади історичного джерелознавства

План

1. Завдання та функції історичного джерелознавства

2. Джерелознавча термінологія

3. Джерелознавчі проблеми історії україни

Предмет історичного джерелознавства складають: закономірності формування джерельної бази історичної науки в цілому та окремих груп джерел і відображення в них процесу історичного розвитку, їх функціонування в історичному дослідженні, функціонування джерелознавства в системі історичної науки.

Можна виділити декілька основних груп закономірностей, що складають предмет історичного джерелознавства. Перша група охоплює закономірності виникнення джерел та відображення ними явищ реального історичного процесу. До них можна віднести такі закономірності:

· зв'язок змісту історичної інформації джерела зі змістом його соціального призначення. Тобто джерельне значення тієї чи іншої пам'ятки минулого безпосередньо залежить від соціальної функції, яку виконувало джерело у процесі свого первинного функціонування. Наприклад, "Руська Правда" містить надзвичайно багатий шар соціальної інформації, закладеної у статтях, що виконували законодавчі функції за часів українського середньовіччя. Безперечно, цей рівень соціально-правового призначення закономірно вплинув на сутність та обсяг історичної інформації, носієм якої виступають різні редакції "Руської Правди";

· відображення джерелом громадянської позиції автора і її вплив на зміст джерела. Прикладом існування такої закономірності можуть слугувати наративні джерела, зокрема мемуарні, епістолярні, політично-публіцистичні та інші твори. Одні й ті ж події відображені у творах різних авторів не однаково, а в залежності від їхньої громадянської позиції. Наприклад, революційні події, війни, політичні перевороти тощо у спогадах різних авторів описуються зовсім по-різному, в залежності від їхніх політичних уподобань. Тому історик, який вивчає джерела такого плану, має пам'ятати про те, що зміст джерела залежить від громадянської позиції автора;

· вплив спонукальних мотивів створення джерела на його зміст і форму. Спонукальні мотиви можуть мати як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, про що йтиметься далі. Проте історик має пам'ятати, що вони завжди впливають на зміст джерела, адже метою створення тих чи інших джерел можуть бути службові обов'язки, пропагандистські завдання, прагнення донести правду до широкого загалу або навпаки, намагання видати брехню за істину. Безперечно, спонукальні мотиви завжди слід ураховувати, аналізуючи зміст і форму історичних джерел;

· відповідність достовірності та повноти відомостей про події, про які йдеться у джерелі, об'єктивним і суб'єктивним можливостям його автора з достатньою повнотою і вірогідністю відобразити ці події. Тут мається на увазі те, що автор джерела не завжди мав змогу бути обізнаним із подією в усій її багатоманітності, а тому міг відобразити її лише тією мірою, в якій він сам з нею ознайомився. Тобто на зміст джерела закономірно впливає рівень поінформованості автора, його здатність осягнути та відобразити ті чи інші відомості.

Названі закономірності виражають відношення "реальність-джерело".

Друга група закономірностей характеризує відношення "джерело-наукове історичне знання". Це закономірності функціонування джерел у процесі історичного пізнання. Специфіка історичного пізнання полягає в тому, що історик, як правило, не може безпосередньо спостерігати події та явища минулого, а основне покликання джерел — слугувати носієм історичної інформації. Джерельна інформація, сприйнята та опрацьована істориком, перетворюється на наукове історичне знання, в чому виражається ще одна закономірність функціонування джерел в історичній науці.

Безперечно, рівень розвитку наукового історичного знання закономірно залежить від об'єктивних і суб'єктивних можливостей істориків сприймати й використовувати інформацію, що міститься в історичному джерелі, від можливостей вільного доступу до різних джерельних комплексів, повноти джерельної бази дослідження тієї чи іншої наукової проблеми, панівної ідеології та низки інших суттєвих причин. Крім того, необхідно враховувати суспільну позицію як окремих істориків, так і цілих історичних шкіл, їхнє бачення ролі джерел у науковому пізнанні історії тощо.

Третя група закономірностей відбиває процеси функціонування самого джерелознавства, а також його компонентів у системі історичної науки, характеризує відношення "джерелознавство-історична наука". Саме виникнення, існування та розвиток джерелознавства тісно пов'язані з потребами історичної науки. Значення історичних джерел, розуміння складності розкриття Їхнього змісту, необхідність удосконалення роботи дослідників з джерелами — все це зумовило виділення джерелознавства в спеціальну галузь наукових історичних знань, у спеціальну науку про історичні джерела, що має свій предмет і завдання, — як теоретичні, так і практичні (прикладні).

Розвиток джерелознавства закономірно відображає розвиток історичної науки і навпаки, адже кожен історик тією чи іншою мірою — джерелознавець, а кожен джерелознавець насамперед — історик. Звичайно, можна назвати чимало учених, які хоча й не були професійними істориками (наприклад, А. Скальковський, П. Куліш), проте, досліджуючи значні комплекси історичних джерел, створили праці, що увійшли до скарбниці історичної науки. Потреби розвитку суспільства спонукають до вивчення різних груп джерел, набуття практичних навичок дослідження, що, своєю чергою, диктує розвиток теорії і методології історичної науки та джерелознавства.

У методології історичного джерелознавства домінуюче місце займають загальні принципи (правила) наукового дослідження джерел. Вони склалися на основі джерелознавчої практики, упродовж кількох століть, ґрунтуються на законах наукового пізнання, враховуючи особливості роботи з різними групами джерел. Теоретично узагальнена джерелознавча практика дала змогу вивести ряд регулятивних настанов і обов'язкових правил опрацювання джерел, здобування джерельної інформації. їхнє значення не обмежується лише практикою пізнання, оскільки вони мають світоглядний характер і специфічно застосовуються істориками різних напрямів і наукових шкіл.

Серед найважливіших принципів методології джерелознавства можна виділити такі:конкретно-історичного підходу об'єктивності, всебічності і цілісності джерела, або групи джерел, комплексу та ін.

Принцип конкретно-історичного підходу, або історизму, вимагає від дослідника постійно враховувати конкретно-історичні умови появи джерела, його подальшої долі, з'ясування специфіки до джерельної субстанції пам'ятки, її первинних соціальних функцій. Дослідити джерело з погляду історизму означає виявити його генетичні корені, історію та спонукальні мотиви його створення, масштаби їхнього впливу на характер і зміст джерела. Іншими словами, дотримання принципу історизму дає можливість відповісти на класичну тріаду: коли і як виникло джерело; які етапи свого розвитку воно пройшло і яких змін зазнало; чим стало це джерело сьогодні.

Принцип об'єктивності в історичному джерелознавстві виступає як гарант здобуття об'єктивної, правдивої, достовірної джерельної інформації. Він зобов'язує історика сприймати джерело як об'єктивну реальність і відкриває можливість виявити за допомогою джерелознавчої критики об'єктивно-істинний зміст джерельних відомостей, отримати в кінцевому рахунку достовірні наукові факти. У комплексі вимог, які ставить принцип об'єктивності, на чільне місце висувається завдання залучити джерела в такому обсязі, який забезпечить отримання не розрізнених, фрагментарних фактів, а їх сукупностей, уникнення прогалин у джерелах, встановлення достовірності джерельних свідчень.

З принципом об'єктивності тісно пов'язаний принцип всебічності і цілісності джерела або групи джерел чи джерельних комплексів. Він застерігає дослідника від упередженого ставлення до джерел, від будь-якої однобічності і суб'єктивізму в оцінці джерела, в передачі його змісту, уникнення неточностей і перекручень. Практика історичних досліджень знає чимало прикладів, коли до уваги береться не весь документ або їх група, а тільки та частина, яка необхідна для підтвердження заздалегідь висунутої автором концепції.

Слід мати на увазі, що успішне дослідження джерел може бути гарантованим за умови, що історик послідовно дотримуватиметься усіх трьох принципів, які тісно пов'язані між собою. Порушення навіть одного з них неминуче призведе до спотворення або обмеження повноти джерельної інформації.

Завдання та функції історичного джерелознавства

3 предмета історичного джерелознавства випливають його функції, теоретичні і практичні завдання як спеціальної галузі історичної науки. До теоретичних завдань джерелознавства належать:*

розробка загальної теорії джерелознавства, яка охоплює розвиток систематизованих знань про природу історичних джерел, їх функціонування в історичному дослідженні, основні поняття, категорії і терміни історичного джерелознавства;*

опрацювання теоретичних проблем джерелознавства окремих компонентів історичної науки, у тому числі всесвітньої історії, історії України. Кожна галузь історичної науки відповідно до свого предмета спирається на певне коло джерел і має вирішувати сукупність загальних для цих джерел питань їх вивчення. Джерелознавство окремих галузей історичної науки, спираючись на загальну джерелознавчу теорію, вивчає особливості формування джерел даної галузі, встановлює їх коло, розробляє їх класифікацію тощо;*

вироблення принципів та методів наукового дослідження історичних джерел і використання джерельної інформації.

До практичних завдань джерелознавства можна віднести такі:*

вдосконалення наукових методичних прийомів і засобів вивчення та використання джерел, розробка методики джерелознавчої критики, що займає провідне місце у методичному арсеналі історичної науки;*

аналітико-інформативне вивчення окремих джерел або їх комплексів. Це завдання полягає у спеціальному дослідженні конкретного джерела (комплексу), його походження, історії, змісту джерела як історичного факту, об'єктивно-суб'єктивного феномена, носія історичної інформації, його цінності для науки. Аналітико-інформативне вивчення джерел дає можливість вирішувати пріоритетні питання джерелознавчої практики, реалізація яких спирається на теоретико-методологічні засади;*

забезпечення історичних досліджень вірогідними джерелами і фактичними знаннями, що складають основу для подальших науково обґрунтованих висновків;*

формування на базі джерел сукупності наукових фактів. Ідеться про той етап дослідження, на якому джерелознавча критика тісно переплітається з іншими методами та прийомами наукової роботи історика. Таким чином, джерелознавча практика є невід'ємною

частиною завдань як джерелознавчої науки, так і процесу історичного дослідження в цілому. Історик лише