Основні методи, які обмежують операції через офшорні центри в системы міжнародного оподаткування

План

1. Заходи, прийняті в міжнародному масштабі 

2. Внутрішньо державне анти-офшорне регулювання 

3. Сполучені Штати Америки 

4. Англія 

5. Німеччина 

6. Франція 

7. Японія 

8. Італія 

Заходи, прийняті в міжнародному масштабі

Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати додатків з використанням при цьому офшорних центрів стали однією з головних цілей фінансових органів багатьох країн. Загальновизнано, що такі дії повинні носити як внутридержав-ний, так і міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна координація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а також укладення спеціальних угод між двома або більшою кількістю держав.

До найбільш впливових міжнародних організацій, які приступили до протидії зловживанням, що відбуваються в офшорних центрах, відносяться Європейський Союз і Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). Разом з тим до держав, які уклали двосторонні і багатосторонні угоди з цієї проблеми, належать США, Японія, Канада, Франція, Німеччина й Велика Британія.

Європейський Союз уже багато років займається проблемою ухилення від сплати податків. Результати таких зусиль втілилися в рапорти і науково-методичні розробки, які з'явилися вперше в 1973 р. і присвячені проблемі оподаткування холдингових компаній. У висновках, які містяться в цьому документі, констатована наявність держав, у яких оподаткування холдингових компаній здійснюється за нижчими ставками, ніж в інших країнах. Серед держав, які ввели привабливіші умови для таких платників податків, був названий Люксембург. Державам - учасницям угоди рекомендовано домагатися гармонізації податкових зобов'язань. Але результати виявилися дуже скромними: податкова ставка для холдингових компаній у Люксембурзі, яка становила 0,32%, була підвищена до мінімуму 10%.

Комісія Європейського Союзу при кожному зручному випадку наполягала на тому, що бажано ввести в практику принципи фіскальної справедливості, які б "були здатні запобігати фіскальним шахрайствам й ухиленню від сплати податків". Вона звернула увагу на той факт, що високі податкові ставки призводять до відтоку капіталів із країн Європейського Союзу. Тут же вказано на доцільність обмеження можливостей офшорних центрів, пов'язаних зі зловживаннями в частині несплати податків. Конкретним просуванням на цьому шляху були сформульовані Францією і Німеччиною вимоги до Люксембургу про зміну згаданого вище рівня податкової ставки для холдингових компаній. Від проведення таких змін було поставлено в залежність заплановане тоді розміщення в Люксембурзі Монетарного Фонду Європейського Союзу. В іншій доповіді, датованій тим же 1973 роком, Комісія Союзу критично оцінила податкові маніпуляції, практиковані багатонаціональними корпораціями. Комісія назвала факти використання корпораціями для цієї мети офшорних центрів, а також відзначила величину фінансових втрат для бюджетних надходжень різних країн. У листопаді 1977 р. Рада Європи опублікувала директиви, які стосуються даної проблеми. Вони ставили в обов'язок податковим службам країн Європейського Союзу обмінюватися між собою інформацією, але залишали в даному документі одну серйозну прогалину: було дозволено відмовляти в передачі інформації, якщо таке пред'явлення інформації призводило до порушення комерційної таємниці чи виникала погроза суспільним інтересам. Разом з тим було рекомендовано розвивати широкі зв'язки між податковими інспекторами різних країн, практикувати обмін досвідом і вивчення практичних досягнень у ліквідації податкових збитків.

Широке коло призначеної для обміну інформації про сплату податків, передбачене в модельному договорі ОЕСР, який становить основу для укладання двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Переважна більшість таких угод (а їх було укладено до моменту підготовки модельного договору близько тисячі) містить розпорядження щодо обміну інформацією про податки. Однак для держав, які не уклали договорів щодо податків (а це стосується безлічі офшорних центрів), постанови модельного договору не мають якого-небудь значення.

Багатонаціональні корпорації, які використовують офшорні центри, як великий подарунок приймають досить часту відмову урядів ряду країн надавати податковим службам країн-резидентів цікаву для них інформацію, а також випадки здійснення перешкод у зборі інформації щодо сплати податків. Якщо, наприклад, яка-небудь багатонаціональна компанія походженням із Австрії має філії як у США, так і на Багамських островах, то зусилля США одержати інформацію про діяльність цієї компанії на Багамах наштовхуються на дуже холодний прийом з боку австрійської влади. Наприклад, Австрійський уряд, дає зрозуміти, що готовий підтримати зусилля американської влади, але тільки в тому випадку, якби американські податківці навели докази того, що діяльність даної австрійської фірми на Багамах порушує австрійське податкове законодавство.

Більше того, ряд держав ввели в себе розпорядження, які особливо- гарантують захист інтересів вітчизняних компаній в частині збереження в таємниці їхньої документації, а також інформації про їхню діяльність. Власне кажучи, вона виявляється закритою для податкових та інших відомств іншої держави. Прикладом може бути англійський закон 1980 p. (British Protection of Trading Interests Act), а також розпорядження французького уряду, видані в тому самому році. В останніх, зокрема, зафіксовано, що екстериторіальні домагання, які містяться в іноземних юридичних актах, не підлягають виконанню стосовно резидентів, які знаходяться в юрисдикції французького уряду. Настільки широке формулювання може бути витлумачене як виказ відмови в доступі до фінансових документів і в контролі над бухгалтерським діловодством. Шведський адміністративний суд також визнав несумісним із законом збирання податкової інформації на території даної країни, проведеної представниками іноземних податкових служб.

Потреба в одержанні податкової інформації за кордоном вимагає підвищення кваліфікації з боку працівників податкових відомств. Американська служба внутрішнього доходу ввела спеціальне навчання для своїх співробітників з проблеми ухилення від податків, практикованого багатонаціональними корпораціями. У рамках такої підготовки слухачів ознайомлюють з податковою практикою іноземних країн, організовують для них зустрічі зі співробітниками таких компаній, демонструють прямо на місцях, як функціонує механізм дотримання банківської таємниці, й особливу увагу приділяють розкриттю механізму використання філіями цих компаній офшорних центрів. Це тим більш необхідно, оскільки офшорні центри вміло використовують огріхи і промахи у функціонуванні податкових служб, зайнятих збиранням необхідної їм інформації. Свідченням того може бути реалізація проекту "офшорна зона", проведена американською службою внутрішнього доходу (IRS). Його реалізація тривала 10 років, а метою проекту було ослаблення привабливості для неплатників податків таких місць, як, наприклад, Багамські острови. Ефект виявився більше ніж скромним. Ряд гучних судових справ, проведених за матеріалами, зібраними в ході реалізації цього проекту, закінчився вироком не на користь Служби внутрішнього доходу. Досить назвати справу Марголіса. Департамент юстиції США висунув проти нього звинувачення в нелегальному ухиленні від податків шляхом використання офшорного центру, яким є Голландські Анголи. Однак у результаті судового процесу, який тривав 6 місяців і був надзвичайно складним, Марголіс виявився на волі. Це був перший у США судовий процес із кримінальної справи, предметом якої був державний позов. У другій справі, яка стосувалася рахунків американських банків на Багамських островах, американський суд відмовився від визначення міри покарання на підставі того, що представлені звинуваченням документи були отримані незаконно (тобто за допомогою несанкціонованого зовнішнього спостереження з боку детективів і крадіжки секретних документів).

Разом з тим, використовуючи своє привілейоване становище і провідну роль в світовій економіці, США роблять ефективний тиск на деякі держави, у яких американські платники податків ховають свої капітали. Так, спираючись на відповідний законодавчий акт, схвалений конгресом (Caribbean Basin Elonomic Recovery Act), США змусили 24 міні-держави, які всі є де-факто офшорними центрами, підписати з Вашингтоном угоду про обмін податковою інформацією. Ці дані, передані за вимогою Казначейства чи Департаменту юстиції, відносяться не тільки до податків і фінансів, а й до відмивання "брудних" грошей, торгівлі наркотиками й організованої злочинності.

Сполучені Штати Америки, Франція й Індія відносяться до нечислених країн, які офіційно санкціонували податкове виказування і ввели винагороду за надання інформації про неплатників податків. Так, Служба внутрішнього доходу уже виплатила 500 тис. дол. 578-ми інформаторам. Кодекс Законів Франції містить загальні положення, які допускають винагороду інформаторів, а за індійськими законами інформатор має право на одержання від 10 до 20% суми, стягненої державою за його заявою від неплатника податків.

Полювання за інформацією відносно неплатників податків може приносити для співробітників податкових служб несподівані сюрпризи. Два французьких митники, які намагалисья здобути перелік вкладників швейцарського банку й опинилися з цією метою на території Швейцарії, одержали судові вироки. Подібна ж доля спонукала двох службовців швейцарського банку, які передали кілька магнітофонних записів французькій митній владі в обмін на грошову винагороду.

Крім згаданої вище роботи над підготовкою умов модельного Договору, ОЕСР проводила і проводить аналітико-дослідницькі роботи щодо боротьби з втечею й ухиленням від податків. З цією метою створено спеціальний орган - Робочу групу, яка в 1977 р. була перетворена на Комітет із проблем стягування податків. До цього Комітету входять представники податкових органів країн ОЕСР. Результатом таких зусиль є проведене в 1987 р. дослідження за назвою "Проблема Міжнародного ухилення і втечі від податків". Даний