Відносно держав, які не виявили готовності співробітництва зі США і відмовилися від надання їм інформації, застосовуються такі заходи впливу:

§ збільшення податкових ставок на доходи резидентів офшорних центрів;

§ скасування дозволу на застосування податкових заліків для зарубіжних філій американських корпорацій;

§ скасування дозволу на відрахування з податкової бази витрат і втрат, задекларованих філіями американських корпорацій, які функціонують в офшорних центрах доти, поки такий збиток не буде документально підтверджений;

§ заборона польотів в офшорні центри для літаків, які належать американським авіалініям.

Незалежно від доповіді Гордона законодавча і виконавча влада США підготувала свої власні документи щодо офшорних центрів. Так, у комісіях Сенату розроблена і представлена доповідь за назвою "Злочин і його таємниця: використання банків і компаній у податкових гаванях", а Департамент Казначейства розробив документ, названий "Податкові гавані в Карибському басейні". У цих двох документах особлива увага звернена на одержання максимально докладної інформації. Одним з конкретних результатів проведених досліджень стало створення спеціального центру в місті Ель Пасо, який займається збором податкової інформації, зокрема, стосовно офшорних центрів.

У 1979 р. Конгрес ухвалив закон про додержання таємниці зарубіжними банками. Цей документ набув популярності під назвою закону про швейцарський банк. Відповідно до нього були введені штрафи до 500 тис. дол., тюремне ув'язнення до 5 років або те й інше одночасно для американського резидента, який користується рахунком у зарубіжному банку з метою ухилення від сплати податків. Резиденти США за цим законом зобов'язані надавати владі щорічний звіт, який стосується іноземних банківських операцій, якщо величина внеску перевищує 1 тис. дол. протягом даного календарного року.

Разом з тим, американські комерційні банки, маклерські контори й інші фінансові установи зобов'язані надавати звіт, у якому повинні бути зазначені всі платежі і перекази (трансферти) в іноземній валюті, які перевищують 10 тис. дол. Крім того, митні органи вимагають надавати звіт про всі перекази в доларах та іноземній валюті за кордон, якщо їхня величина перевищує 10 тис. дол. Закон також вимагає контролювати приїжджих іноземців, які підозрюються в привезенні понад 10 тис. дол., включаючи в цю суму готівку, коштовності та цінні папери.

У США діє Закон "Про справедливе оподаткування і фіскальну відповідальність" (The Tax Equity and Fiscal Responsibility Act - TEFRA), який містить окреме розпорядження, контроль над дотриманням якого покладений на Службу внутрішнього доходу. Це розпорядження обмежує можливості використання пільг і переваг, які випливають з умов міжнародних угод, особливо в галузі оподаткування доходу. Надалі податкова реформа посилила розпорядження, що регулюють можливості використання системи податкових заліків американськими фірмами, які мають іноземні філії. З причин політичного характеру зовсім ліквідовано таку пільгу відносно корпорацій, які відкрили свої філії в Іраці, Лівії і на Кубі. Американська Служба внутрішнього доходу ще наприкінці 1980-х років стала звертати пильну увагу на іноземний капітал в США. Причиною такої уваги стали як фіскальні, так і суспільно-політичні міркування. Частина впливових політичних і господарських керівників стала висловлювати думку, що американські умови інвестування капіталу надто сприятливі для іноземців, у засобах масової інформації почастилися висловлювання про "розпродаж Америки". Стандартним аргументом на користь такої думки стало придбання японцями Рокфеллерівського центру в Нью-Йорку.

Тому до кодексу внутрішнього доходу було введене положення, яке зобов'язує іноземні корпорації, які вклали капітал у США, надавати в розпорядження Служби внутрішнього доходу всі цікаві для неї відомості. Американським громадянам або резидентам, які володіють п'ятьма і більше відсотками власності іноземної корпорації, поставлено в обов'язок щорічно заповнювати і представляти в розпорядження Служби внутрішнього доходу звіт про доходи, складений за визначеною владою формою (IRS Form 5471). Американські корпорації, які на 25% і більше є власністю іноземців, повинні надавати владі особливі звіти відносно оподаткування доходів. Невиконання цих розпоряджень спричиняє серйозні покарання.

Англія

Подібно до США, Англія відноситься до держав, які першими почали домагатися на міжнародній арені обмеження можливості зловживання офшорними центрами. У цій країні зберігаються високі податкові ставки. Найбільш відомі англійські юристи, які займаються проблемами оподаткування, вважають, що британський податковий кодекс не буде захищати податкові гавані. Особливою спрямованістю проти офшорних центрів вирізняються закони про податки 1970 і 1988 років. Останній з названих, діючий і понині, вимагає, щоб британський резидент, який одержує доходи з-за кордону, був зобов'язаний сплачувати податки на них у Великій Британії. Тут був ухвалений фінансовий закон, який багато в чому відповідає американським розпорядженням, які відносяться до запобігання ухиленню від сплати податків шляхом використання офшорних центрів. Іноземні компанії підлягають оподатковуванню, якщо відповідно до англійських законів вони відповідають таким вимогам:

іноземна корпорація контролюється британською компанією;

британська компанія разом із британськими резидентами володіє не менше, ніж 10% власності контрольованої іноземної корпорації;

контрольована іноземна корпорація - резидент держави або території з низьким рівнем оподаткування.

Низьким визнається такий рівень, висота якого становить менше, ніж половину від рівня оподаткування у Великій Британії.

Німеччина

Ця країна знаходиться також у числі перших держав, які включилися в боротьбу з ухиленням від податків фізичних і юридичних осіб. Бундестаг ФРН ще в 1962 р. зажадав від уряду підготувати доповідь про наслідки зміни резидентства платниками податків і про розходження в рівнях оподаткування між країнами. У 1964 р. був складений документ, який являє собою звіт про становище в податкових гаванях. Через рік був виданий декрет, який стосується переказу доходу і майна з ФРН за кордон. У 1970 р., за німецькими даними, з 20 тис. компаній, створених у Швейцарії, 8 тисяч виявилися пов'язаними з ФРН. Відлив дивідендів, гонорарів і роялті з ФРН у Швейцарію набув на той час лавиноподібний характер. Це змусило Німеччину переглянути податкові угоди зі Швейцарською Конфедерацією.

Такий перегляд приніс дуже скромні і незначні результати. Уряду ФРН довелося вдатися до більш рішучих і ефективних заходів. Вони знайшли відображення в законі про обкладання зовнішньоекономічної діяльності (Aussensteuergesetz). Серед них назвемо такі:

податковим службам наказано не визнавати реальним рівень цін чи суму гонорарів, виплачуваних фінансово пов'язаним між собою суб'єктам;

розширена обмежена колись відповідальність за несплату прибуткового податку, податку на власність і податку на спадщину і дарування;

введене правило, відповідно до якого емігрант із Німеччини, який протягом п'яти років з десяти попередніх його виїзду в "податковий рай" жив у Німеччині, залишається суб'єктом сплати німецького прибуткового податку.

Така податкова відповідальність триває протягом перших 10 років у тих місцях, де немає податків або де вони низькі (такий період становить 5 років у випадку еміграції у Швейцарію). Крім того, якщо 50% капіталу чи голосів акціонерів у зарубіжній компанії, зареєстрованій у податковій гавані, належить німецькому резиденту, то дивіденди і всі інші види доходів підлягають оподаткуванню в Німеччині незалежно від того, розподілений прибуток чи ні. Це цілком збігається з правилом, установленим Службою внутрішнього доходу США.

Франція

Франція ввела розпорядження, спрямовані проти зловживань перевагами податкових гаваней, у 1973 р. Ухвалене в тому ж році фінансове законодавство встановило, що доход, отриманий іноземною юридичною особою, яка має резиденцію у Франції, підлягає французькому оподаткуванню. Це стосується і доходів, отриманих за межами Франції. Законодавці подбали насамперед про те, щоб обмежити можливість податкових зловживань з використанням податкових гаваней з боку артистів, діячів мистецтв і спортсменів. Невизначеність, нечіткість таких розпоряджень залишається об'єктом критики, як з боку платників податків, так і з боку представників податкових служб.

У 1980 р. було ухвалено закон про фінанси, що значно обмежив пільги і переваги, якими користуються фізичні та юридичні особи, які використовують послуги податкових гаваней. Закон вимагає, щоб французький резидент, який володіє прямо чи опосередковано не менше, ніж 25% капіталу в зарубіжній компанії, що діє за межами Франції в місцях, де існує "привілейована" система оподаткування, повинен сплачувати податки у Франції. Базою оподаткування є часткова (у відсотках) участь у прибутку компанії незалежно від того, розподіляється прибуток між власниками чи інвестується. Привілейованою податковою системою визнана тут така, котра не оподатковує прибуток зовсім, або в якій податкові ставки на дві третини нижчі від тих, які існують у Франції. Основи цього порядку оподаткування зберігаються й понині.

Японія

У 1977 р. комісія