Розглянемо спочатку особливості реформ в країнах ЦСЄ.

Радикальні економічні реформи в країнах ЦСЄ розпочалися в 1989 —1991 роках.

Основними напрямками економічних перетворень стали:

§ макроекономічна стабільність та контроль ситуації в економіці;

§ реформа цін та впровадження ринкових механізмів;

§ розвиток приватного сектора, приватизація, реформування виробничої структури;

§ перегляд ролі держави в економіці.

З метою макроекономічної стабілізації вступають у дію стабілізаційні програми:

1. боротьба з інфляцією;

2. нова податкова політика, яка передбачає збільшення доходної частини бюджету;

3. врегулювання зовнішніх розрахунків шляхом зниження зовнішньої заборгованості, реструктуризації її і навіть списання частини боргів в обмін на продовження ринкових реформ.

Щодо реформи цін та впровадження ринкових механізмів, то передбачався перехід до конкурентних ринкових відносин і ринкових цін. З цією метою здійснені:

§ лібералізація цін і торгівлі;

§ лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

§ зміна попередньої системи постачання, відмова від адміністративної розподільчої системи;

§ лібералізація рийка робочої сили;

§ реформування фінансів. Йдеться про становлення на комерційних принципах банківської системи, запровадження ринкового механізму визначення рівня відсоткової ставки, розвиток фінансових ринків.

Спочатку ці перетворення призвели до хаосу в економіці, але через кілька років ситуація стабілізується і названі програми дали свої позитивні результати.

Програма розвитку приватного сектора, приватизації та реформи виробничої структури означала здійснення структурної перебудови економіки країн ЦСЄ, зміну відносин власності, запровадження процедури банкрутства, ліквідацію монополій, галузеву та виробничу реформу.

Програма перегляду ролі держави в економіці передбачала, що держава від диктату періоду існування командно-адміністративної системи перейшла до опосередкованого регулювання, яке здійснюється в усьому цивілізованому світі. З цією метою була запроваджена реформа законодавства. Нині до компетенції держави відноситься податкове і бюджетне регулювання економіки, кредитно-грошова політика. Внесені також відповідні корективи в соціальні програми.

Мета економічних перетворень у країнах ЦСЄ зводилась до того, щоб на першому її етапі проводилася макроекономічна стабілізація, тобто зупинення падіння виробництва, вирішення проблеми зовнішнього і внутрішнього боргу. У подальшому здійснювалася реформа цін і торгівлі, впроваджувалася конвертованість національної валюти, ціни приводились у відповідність до витрат виробництва і рівнів світових цін. 1 лише потім проводилася реформа податкової і соціальної сфер, підприємці отримували податкові стимули, а населення захищалося від загрози безробіття.

Проте наслідки реформи виявилися дещо гіршими, ніж передбачалися напочат-ку. Так, падіння виробництва в перші роки реформ виявилося надто істотним, вільне ціноутворення викликало значне зростання цін при одночасному зниженні доходів населення, виникало масове безробіття, зруйнувались всі попередні зв'язки в рамках РЕВ, а відтак довелось в найкоротші строки адаптуватись до нових умов господарювання.

Заради справедливості слід відзначити, шо спочатку реформи передбачалися тривалими, поступовими, еволюційними, які проводяться через змішану економіку і за підтримки Заходу. Фактично ж реформи виявилися більш динамічними, майже повсюдно було обрано шлях входження в ринок за допомогою "шокової терапії". Класичним прикладом цього шляху слугує Польша, а автором цього шляху був прем'єр-міністр Лешек Бальцерович.

План Бальцеровича включав такі заходи:

§ різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування державного бюджету Центральним банком країни (припинення ірошової емісії), встановлення реальної відсоткової ставки;

§ прив'язування курсу національної грошової одиниці до американського долара (впровадження конвер гованості злотого);

§ лібералізація цін і зовнішньої торгівлі;

§ отримання кредитів МВФ на стабілізацію економіки;

§ швидку структурну перебудову економіки внаслідок проведення прискореної приватизації;

§ прийняття нового економічного законодавства, яке відповідало б сучасним потребам (закону про банкрутство, про гарантії інвестора тощо);

§ відкриття економіки для іноземних інвесторів.

Якими ж були результати перших років "шокової терапії"" в країнах ЦСЄ? Цими наслідками були:

§ більш глибоке, ніж передбачувалось, падіння виробництва (20% падіння промислового виробництва) на рік. На початок 1993 - 1994 pp. з країн ЦСЄ лише Польщі вдалося вийти на дореформений рівень виробництва;

§ розпад попередніх економічних зв'язків в рамках РЕВ, необхідність налагодження нових, переорієнтація ринку збуту продукції країн ЦСЄ зі Східної на Західну Європу;

§ структурне безробіття внаслідок ліквідації соціалістичної "надлишкової зайнятості";

§ стійка інфляція, темпи якої хоча і знизились, але залишаються високими порівнянно з провідними країнами;

§ поверхова приватизація, оскільки приватизовані підприємства не змогли за короткий строк адаптуватись до нових ринкових механізмів, не відіграли відведеної їм ролі. Приватизація не змінила поведінки нових власників, котрі не зразу оволоділи мистецтвом керувати власним бізнесом;

§ банкова криза, що виникла завдяки тому, що комерційні банки не зразу пристосувались до нових умов господарювання, видаючи на початку реформ не-забезпечені кредити, а також допускаючи зловживання та корупцію;

§ невиправдання сподівань на масовий приплив до країн ЦСЕ іноземних інвестицій, оскільки замість очікування прямих іноземних інвестицій в реальний сектор економіки спостерігався приплив спекулятивного фінансового капіталу, котрий досить швидко зруйнував фінансовий ринок цієї групи країн, що тільки народжувався;

§ найвідчутнішим негативним наслідком здійснюваних реформи ЦСЄ виявився обман суспільних очікувань: швидкого і суттєво підвищення рівня життя не сталося. Цим пояснюється те, що в частини населення знову повертається сподівання до повернення соціалізму. Йдеться, звичайно, про знедолену частину суспільства, для якої соціалістичні ідеї і ностальгія за старими порядками знову стають популярними. Саме тому в другій половині 1990-х років у ряді держав до влади повернулись прихильники соціалізму. Тим більше, що загальний стратегічний курс на кардинальне реформування суспільних відносин у країнах ЦСЄ залишився непорушним.

Після завершення "шокового етапу" реформування економіка країн ЦСЄ стабілізувалася й розпочався динамічний розвиток. Польща досягла дореформеного рівня виробництва в 1996 p., інші країни цієї групи - наприкінці 90-х років. Позитивними наслідками реформ стали: зникнення дефіциту товарів на ринках; поступове підвищення доходів населення; реструктуризація економіки в напрямі суттєвого підвищення частки приватного сектора; збільшення обсягів зовнішньої торгівлі; зростання продуктивності праці; поступове зростання обсягів ВВП. В 2000 р. річний приріст ВВП становив: у Польщі 5,0%, в Чехії 2,6, Угорщині 5,6%. Країни ЦСЄ стають привабливими для інвесторів. У 1999 р. до Польщі надійшло прямих іноземних інвестицій на 7500 млн. дол., до Чехії—на 5108 млн, до Угорщини - на 1 944 млн дол. В Україну в тому ж році надійшло ПП на 2 811 млн. дол. Станом на 2005 р. Польща мала прямих іноземних інвестицій на суму 93 млрд дол., Чехія - 59 млрд, Угорщина - 61 млрд дол. (Україна - 17 млрд дол.)

У країнах СНД реформи проходили важче й позитивний ефект дали пізніше. Практично тільки з 2000 р. почалося наростання темпів економічного розвитку; протягом же 90-х років виробництво в колишніх республіках СРСР скоротилося майже вдвічі. Зникали цілі галузі виробництва, особливо в сфері високих технологій. З'явилося й наростало безробіття. Рівень життя основної маси населення суттєво впав. Вражаючим стало падіння ВВП. Так, порівняно з 1990 р. ВВП Росії складав у 1999 р. 59%, в Україні - 41, тоді як в Польщі - 132, Китаї - 227%.

Така ситуація склалася через застосування методів "шокової терапії", для яких у нас умови були менш сприятливими, ніж у країнах ЦСЄ. Перед початком процесу реформування держава мала майже абсолютну монополію в усіх сферах виробництва. Приватного сектора ще не склалося. Ціноутворення жорстко регламентувалося. Суб'єкти економічної діяльності не мали досвіду праці в ринкових умовах.

На перших порах основним напрямом реформування стали роздержавлення власності й лібералізація цін.

Приватизація державної власності в країнах СНД мала форму "ваучеризації", коли кожний громадянин одержував ваучер, тобто документ на право володіння часткою державної власності; цей ваучер він потім мав право вкласти у будь-яке підприємство, що підлягало приватизації. По суті, відбувався поділ на дрібнесенькі частини загальної власності. Але більшість ваучерів була згодом скуплена у населення ділками (іноді не без участі керівників приватизованих підприємств), багато підприємств стали об'єктами спекуляції. Доходило до того, що все обладнання продавалося на металобрухт і заводи закривалися. Все ж таки деякі підприємства в руках розумних хазяїв стали відроджуватися й давати продукцію за світовим рівнем якості. Основною формою власності в процесі роздержавлення стала колективна. Державна власність у більшості країн СНД становила наприкінці 90-х років не більше ніж 8%, і тільки в Білорусі й Туркменії її частка перевищувала 25%.

Лібералізація цін, яка була проведена без огляду на реальний стан економіки, призвела до інфляції нечуваних розмірів. Так, протягом 1992 - 1996 pp. індекс споживчих цін зріс у Молдові в 1,5 тис. разів, у Таджикистані - в 15,4, в Казахстані - в 21,6. у Вірменії - в 26,4, в Білорусі - в 39,6, в Україні - 42,5 тис. разів [41, с. 225].

Тільки в другій половині 90-х років інфляцію вдалося приборкати шляхом здійснення грошових реформ. Були запроваджені національні валюти (в Україні - в 1996 p., найпізніше серед всіх країн СНД). Починаючи з 2000