У Кримінальному кодексі Німеччини чітко градуйовані заходи покарання за відмивання грошей. Його межі зорієнтовані на ступінь і форму провини. У цілому ж ці заходи суворі. За навмисні дії, згідно з параграфом 261, абзац 1 і 2 КК, передбачені грошовий штраф чи позбавлення волі до п'яти років. Дії, вчинені з необачності, згідно з параграфом 261, абзац 5 КК, караються позбавленням волі терміном до двох років чи грошовим штрафом. За навмисні дії в особливо тяжких випадках (вчинене у вигляді промислу чи в складі злочинних банд) термін покарання збільшений до десяти років позбавлення волі. До обтяжуючих обставин віднесені: великі масштаби відмивання грошей, ступінь інтенсивності злочинних дій (створення фіктивних фірм, підкуп чиновників держапарату і т. ін.), тривалість відмивання ірошей. підриви банківської, економічної й адміністративної системи.

Докладно і обгрунтовано викладений порядок вилучення, арешту і конфіскації майна, яке відмивається. Усі предмети, які мають відношення до справи, підлягають вилученню згідно з параграфом 261, абзац 7 КК Німеччини з урахуванням так званої "розширеної передумови". Суть її в тому, що у випадку відмивання ірошей, проведеного у вигляді промислу чи злочинними об'єднаннями, може бути застосована санкція про розширену конфіскацію. При багатоступінчастому (багаторазовому) відмиванні грошей здійснюється вилучення багаторазової вартості майнового об'єкта, тому що при кожному черговому акті відмивання в організований злочинцями "пральний" конвеєр надходить все нова й нова порція "білизни" (тобто грошей, майна чи активів, пов'язаних з "первинним" злочином і тому призначених для "прання").

Важливо й те, що докладно розписано процедуру, сам порядок виявлення і конфіскації такого майна.

Цій же меті слугує ухвалений Бундестагом 25 жовтня 1993 року Закон "Про виявлення прибутків від тяжких кримінальних злочинів", названий Законом про відмивання ірошей. Цей Закон ухвалено на виконання Директиви Європейського співтовариства з охорони фінансової системи від використання її з метою відмивання ірошей, ухваленої 10 червня 1991 року.

Закон має на меті полегшити проведення процедури виявлення доходів, одержаних у результаті тяжких злочинів, поставити перешкоди відмиванню грошей, сприяти викриттю організаційних структур організованої злочинності. В обов'язок банків він поставив ідентифікацію трансакції на суму, яка перевищує 20 000 марок із встановленням учасників таких угод. Закон передбачає "майнове покарання". В особливо небезпечних випадках, коли мова йде про наркобізнес, суди одержали право поряд з покаранням у вигляді позбавлення волі присуджувати до сплати великого штрафу, величина якого залежить від скоєного злочину, а в усіх інших аналогічних випадках проводити конфіскацію майна злочинців.

Закон передбачає ще один важливий захід - розширення переліку випадків оголошення доходів незаконними. Він введений для того, щоб спростити виявлення доходів, отриманих від здійснення злочинів, пов'язаних з наркобізнесом. Це дає поліції право називати незаконними предмети і майно наркоділків навіть на тій стадії здійснення злочину, коли неможливо встановити, яким чином ці предмети здобуті, але результати розслідування дають підстави припускати, що все це майно отримане в результаті злочинної діяльності.

Закон поставив банкам, усім кредитно-фінансовим установам, а також Акціонерному Товариству "Німецька пошта" зобов'язання ввести в себе правила, спрямовані на виявлення і припинення сумнівних фінансових операцій. Однак відразу ж після його вступу в дію він став викликати численні дорікання, оскільки, на думку практиків, занадто багато лазівок залишає він для аматорів відмивання грошей. Клаус Коггке наводить як приклад один великий міжнародний банк, який застосовував принципи, закладені в німецький Закон про відмивання грошей ще за рік до його вступу в дію. 1 який же результат? З багатьох тисяч проведених ним ідентифікацій клієнтів йому вдалося лише один-єдиний раз виявити відмнвателя ірошей. Та й цього разу охоронців закону очікувало гірке розчарування - ним виявився секретний співробітник Федерального відомства карної поліції [43, с. 331].

Звичайно, було б помилкою робити висновок про те, що всі аналогічні заходи не приносять позитивного результату. Тому відповідні параграфи і пункти, які вимагають від банківських установ ідентифікації клієнтів, поступово вводяться в законодавчі акти різних країн.

Франція

У законодавстві Франції до 1996 р. було дві дефініції відмивання грошей, причому обидві вони складом цього злочину вважали "володіння, переміщення, приховування і маскування доходів, які походять винятково від торгівлі наркотиками". І тільки у зв'язку з необхідністю приведення актів французького законодавства до стандартів Євросоюзу в Кримінальний кодекс країни були внесені відповідні зміни. Закон, ухвалений 13 травня 1996 p., передбачає, крім санкцій за відмивання ірошей і торгівлю наркотиками, ще й необхідність і умови міжнародного співробітництва в сфері виявлення і конфіскації доходів, отриманих злочинним шляхом. Стаття 324 Кримінального кодексу "Склад злочину відмивання грошей" включає:

§ допомогу різними засобами, в тому числі і шляхом фальсифікації доказів походження майнових цінностей чи доходів, яка надасться виконавцям злочинів і приносить їм прямі чи непрямі вигоди;

§ допомогу порадами в інвестуванні, а також у приховуванні капіталів, які отримують прямо чи побічно від злочинів.

Таким чином, дефініції відмивання грошей у французькому законодавстві, як і в правових актах інших країн, включають різні злочинні діяння, які стали джерелом походження "брудних" грошей.

Швейцарія

Швейцарське законодавство встановило, що злочин "відмивання грошей" вчиняє "кожний, хто намагається перешкодити виявленню джерела чи місця приховування активів, або хто намагається запобігти конфіскації активів, про які він знає чи має підставу судити, що вони якимось чином пов'язані зі злочином; хто, діючи відповідно до професійних обов'язків, приймає, депонує або допомагає в розміщенні чи переказі активів третьої особи, не намагаючись встановити тотожність особистості розпорядника активами з усією належною старанністю, якої варто дотримуватись при таких обставинах". Таку дефініцію багато кримінологів вважають найвдаі-шою, найбільш сучасною, яка відповідає вимогам, як правоохоронних органів, так і кредитно-фінансових установ.

Об'єкт відмивання, визначений у дефініції, - доходи, пов'язані яким-небудь чином зі злочином. Для кваліфікації злочинного характеру дії необхідне встановлення зв'язку цих доходів зі злочином. Мета відмивання грошей у дефініції визначається точно так само, як і в німецькому й американському законодавстві. У швейцарському законі, на відміну від законодавства інших країн, більший акцент зроблено на дії, які ускладнюють виявлення джерела "брудних" грошей (активів) чи місця їхнього приховування. Чіткіше сформульована сама мета протидії відмиванню грошей - позбавлення злочинців можливості користування плодами злочинної діяльності, а також їхня конфіскація правоохоронними органами.

Важливо, що швейцарський закон значно розширює коло осіб, які потенційно здатні взяти участь у процедурі відмивання грошей. Це, насамперед першу, "кваліфіковані" виконавці. Сюди зараховані члени злочинних угруповань, злочинних організацій, мета яких - систематично відмивати гроші, а також особи, які одержують прибуток за професійне здійснення процедури відмивання грошей. Закон встановлює, що виконавець підлягає кримінальному покаранню й у тому випадку, якщо первісні дії, які приносять йому "брудні" гроші, він вчинив за кордоном, у тій країні, у якій за цей вчинок він також підлягає кримінальному покаранню.

Далі швейцарський закон проводить відмінність серед виконавців - осіб, які працюють в установах, що надають фінансові послуги, і які не вжили відповідних заходів у процесі проведення фінансових угод (трансакцій), не виявили належної старанності для ідентифікації розпорядників активів. Шляхом включення до потенційних учасників процедури відмивання грошей працівників банківських установ недвозначно вказується на можливість зловживання цими установами, а також на можливість участі - усвідом-, леної чи неусвідомленої - банківських службовців у цій процедурі.

Таким чином, Швейцарія, де колись касир у банку, нічого не запитуючи, приймав на збереження валізу банкнот, перетворилася на зразкову країну, в яку шлях злочинним коштам припинили закони. Разом з тим, швейцарські закони не вважають злочином ухилення від сплати податків в інших країнах, і тому іноземній поліції заборонений доступ до конфіденційної інформації швейцарських банків [43, с. 334].

Польща

Польща стала першою посткомуністичною країною, яка доповнила своє законодавство статею про відмивання грошей, що відповідає вимогам, запропонованим Радою Європи й інших міжнародних організацій. Польські законодавці використовували досвід своїх американських, британських, німецьких і швейцарських колег і успішно застосували його в розробці Кримінального кодексу. У параграфі 1 статті 299 Закону "Про захист господарського сектора", прийнятого 12 жовтня 1994 року, основний склад злочину "відмивання грошей" дасться в такому формулюванні: "Хто платіжні засоби, шині папери чи інші валютні цінності, майнові права, рухоме чи нерухоме майно, яке одержується від доходів, пов'язаних зі злочинами, вчиненими третіми особами, особливо з виробництвом і торгівлею одурманювальними чи психотропними речовинами, з контрабандою, підробкою грошей або цінних паперів, з розбоєм чи зі здійсненням іншого майнового злочину у великих розмірах, з вимаганням викупу або з торгівлею зброєю, спорядженням чи вибуховими речовинами, приймає, передає або