Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Особливості європейських інтеграційних процесів

Особливості європейських інтеграційних процесів

План

1. Особливості європейських інтеграційних процесів

2. Особливості розвитку економічних взаємозв'язків у Північній Америці

I. Європейський Союз

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в Західній Європі. Із самого початку вони були викликані необхідністю відбудовувати економіку країн цього регіону після Другої світової війни.

Щоб полегшити реалізацію Плану Маршалла, 16 європейських країн у 1948 р. створили Організацію європейського економічного співробітництва: її цілями були:

§ стабілізувати валюти;

§ об'єднати економічний потенціалл;

§ поліпшити торговельні відносини.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.

Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямах: Перший напрям передбачав:

а) усунути перешкоди на шляху просування товарів, капіталу і людей;

б) гармонізувати політику різних країн у галузі економіки;

в) створити єдині зовнішні тарифи.

Ці ідеї, врешті-решт, втілилися в створенні Європейського Союзу. Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1) зняти обмеження на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

2) зберегти структуру зовнішніх тарифів кожної країни. Іншими словами, цей напрям передбачав надати кожній країні - учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, що залишало кожній з них можливість дотримуватися власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і складним. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу.

Перший стан пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором (8 квітня 1951 p.), Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше - і сталлю; в 1954 р.- на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування* виробництва п цих країнах. У 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.

Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського [Економічного] Співтовариства (ЄЕС) та Євроатом, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євроатому стали ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринку) - забезпечити постійний і збалансований розвиток економік країн-учасниць, підвищити рівень життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.

Мета Євроатому - розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

Третій етап пов'язаний з об'єднанням у 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейського співтовариства (ЄС).

До складу ЄС спочатку увійшли б країн: Франція, Бельгія. ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Велика Британія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС - створити єдину Європу шляхом поступового злиття національних економік і розвинути спільні інститути.

Поступове злиття національних економік досяглося за допомогою:

а) формування спільного ринку на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

б) створення Європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою сформування "зони валютної стабільності" в Європі.

Механізм Європейської валютної системи (ЄВС) грунтувався на екю - складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту (евро);

в) створення єдиного внутрішнього ринку (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.

Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 р. таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:

а) Рада Міністрів - законодавчий орган;

б) Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що мас право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;

в) Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

г) Суд Європейських співтовариств - виший судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, не передбачені у початкових договорах. Вони створювалися поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:

а) Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учасниць;

б) Європейське політичне співробітництво - комітет, у складі якого нараховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС.

У своїй роботі Європейська рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють у рамках Спільного ринку:

а) Економічної та соціальної ради;

б) Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

Четвертий етап пов'язаний з Маастрихтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопада 1993 року після ратифікації його всіма країнами) про утворення Європейського Союзу.

Нині до складу ЄС входять 27 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Велика Британія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта, Румунія, Болгарія.

Основні цілі Європейського Союзу:

§ закріпити результати, досягнуті на попередніх етапах інтеграції країн Європейського співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

§ підвищити ефективність механізмів і органів Європейського співробітництва;

§ сприяти збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах - учасницях Європейського співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;

§ підвищувати роль Європейського співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 27 країн, що виступають як єдине ціле;

§ посилити захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.

Відповідно до Маастрихтського договору, функціонування Європейського Союзу передбачає:

1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки (захист спільних інтересів, у тому числі голосуванням в ООН, ОБСЄ і таке інше; підтримання миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії; забезпечення прав людини та основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки із Західноєвропейським союзом з питань оборони).

2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ: вільне пересування і перебування на всій території Європейського Союзу; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейському Союзі; захист громадян Союзу за його межами посольством або консульством будь-якої країні - учасниці; право петицій Європейському парламенту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова політика; імміграційна політика, боротьба з контрабандою, тероризмом, наркобізнесом; співробітництво в галузі цивільного права; співробітництво національних служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній та соціальній (крім Великої Британії), а також інших сферах (умови праці, захист безпеки та здоров'я трудящих; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР; промислова політика; транс'європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура).

Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу відповідно до Маастрихтського договору включає такі етапи. Перший етап: до 31 грудня 1993 року.

§ Повна лібералізація руху капіталів всередині Європейського Союзу.

§ Завершення формування єдиного внутрішнього рийка ЄС.

§ Розроблення заходів щодо зближення ("конвергенції") ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в економічному та валютному союзі.

Другий етап: з 1 січня 1994 року.

§ Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розроблення правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення єдиної валюти - Євро.

§ Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недотримання рекомендацій ради ЄС.

§ Створення спеціального фонду, сприяння "конвергенції" (15 млрд екю на 1993-1999 pp.) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії.

Третій етап: з 1 січня 1999 року. Автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:

§ Установлення незалежної Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн - учасниць економічного та соціального союзу (ЄВІ ліквідується).

§ Установлення твердо фіксованого курсу валют країн - членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до Євро;

§ Емісія банкнот Євро Європейським центральним банком і національними байками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ; заміна національних валют на євро з 2003 року;

§ Єдина валюта політика країн - членів економічного і валютного союзу.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання.

Таке рішення викликало в багатьох громадян побоювання втратити національну самобутність, свої етнічні, моральні, культурні та державні корені. Відтак для того щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те можна вирішити "внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передасться для вирішення "вище".

Такий зважений


Сторінки: 1 2 3