Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Регулювання валютно-кредитної політики країн

Регулювання валютно-кредитної політики країн

План

1. Міжнародний валютний фонд

2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку

3. Банк міжнародних розрахунків

Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд - МВФ (International Monetary Fund - IMF) засновано в 1945 p. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції. Членами Фонду є 182 держави, в тому числі й Україна. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Основні цілі МВФ:

§ зміцнювати міжнародне співробітництве в галузі валютної політики;

§ забезпечувати життєздатність міжнародної системи платежів і стабілізувати ринок іноземної валюти;

§ надавати кредити країнам-членам.

Із самого свого заснування МВФ мав на меті сприяти подоланню проблем неко-нвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку, які панували в 30-ті й 40-ві роки. Найскладнішою є проблема стабілізації валютного ринку. Суттєва зміна позицій ключових валют (долар США, євро, фунт стерлінгів) може дестабілізувати світові фінансові ринки. Щоб знизити валютний ризик, центральні банки країни можуть скоротити операції з іноземною валютою, і це також зменшує ефективність функціонування міжнародного валютного ринку. Щоб запобігти такій ситуації, МВФ вдається до цілого комплексу заходів.

Організаційна структура МВФ:

1. Рада керуючих.

2. Виконавча рада (директорат).

3. Директор-розпорядник.

4. Комітет з розвитку.

Рада керуючих - вищий орган МВФ. Вона складається з керуючих від кожної країни-члена (звичайно це голови центральних банків або міністри фінансів) та їх заступників. Рада збирається на засіданні один раз на рік.

Компетенція Ради: прийняття нових членів, визначення їх квот, розподіл СДР, а також актуальні політичні питання, що постають перед МВФ. Рада може тимчасово припинити право участі якоїсь країни в процедурі голосування за порушення вимог Статуту.

Процедура голосування є суттєвим інструментом діяльності МВФ. Залежно від важливості питання, що обговорюється, рішення приймається простою або кваліфікованою більшістю. Звичайно рішення приймається простою більшістю, але з найважливіших питань необхідна "спеціальна більшість" - 70 або 85% голосів. Країни-члени мають неоднакову кількість голосів; вона залежить від частки кожної країни (квоти) в капіталі Фонду. Кожна держава мас 250 базових (вихідних) голосів плюс ще по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР, які вона має в Фонді. Тому розподіл голосів дуже нерівномірний (табл. 29.1).

Таблиця 29.1

Частка голосів деяких країн у Раді керуючих МВФ (за станом на середину 2005р.), %

США | 17,4 | Китай | 3,0

Японія | 6,2 | Італія | 3,3

Німеччина | 6,1 | Росія | 2,8

Франція | 5,1 | Нідерланди | 2,4

Велика Британія | 5,1 | Індія | 2,0

Канада | 3,0 | Україна | 0,6

Країни ОЕСР мають 63% голосів, решта країн - 37%.

При Раді керуючих утворено Тимчасовий комітет на рівні міністрів країн-членів (24 особи), який консультує Раду з питань, пов'язаних з поточним контролем за світовою валютною системою.

Виконавча рада або Рада директорів (директорат) складається з 24 директорів, 5 з котрих призначаються країнами з найбільшими квотами (США, Німеччина, Японія, Велика Британія, Франція).

Виконавча рада засідає тричі на тиждень і керує поточною діяльністю МВФ, включно розподіл кредитів країнам-членам. Виконавча рада призначає директора-розпорядника.

Директор-розпорядник має трьох заступників, один з яких - перший. За традицією директором-розпорядником є громадянин Європи, а його першим заступником -громадянин США. Директор розпорядник є головним офіційним представником Фонду на міжнародних форумах, ділових зустрічах. Він голосує в Виконавчій раді.

Комітет з розвитку — спільний орган МВФ і МБРР, відає питаннями надання реальних ресурсів країнам, що розвиваються. Складається з 24 членів; звичайно це міністри фінансів країн-учасниць. Комітет надсилає аналітичні доповіді й рекомендації Раді керуючих МВФ і МБРР.

МВФ виконує такі групи функцій: нагляд за валютною політикою країн-членів; кредитно-фінансова діяльність, технічна допомога; емісія СДР (рис. 29.1). 

Нагляд являє собою спостереження за політикою країн-членів у галузі встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов'язана надати МВФ за його запитом інформацію, необхідну для здійснення нагляду. Це інформація про реальний грошовий, бюджетний і зовнішній сектор економіки, про структурну політику уряду (приватизація, ринок праці, навколишнє середовище). В процесі нагляду виявляються потенційні дис-баланси, які можуть дестабілізувати валютні курси. За підсумками нагляду МВФ надає урядам відповідні рекомендації.

Нагляд здійснюється в трьох основних формах: консультації, багатосторонній нагляд, поглиблений нагляд.

Консультації являють собою підсумкову діяльність місій МВФ, котрі щороку навідують країну-члена й ведуть переговори з керівниками основних економічних інститутів, з міністрами фінансів, економіки, директорами центральних банків. За результатами переговорів місія складає свою думку про стан економіки країни й розробляє відповідні рекомендації. Ці документи доповідаються на засіданні Виконавчої ради, яка приймає остаточне рішення.

Багатосторонній нагляд здійснюється в формі аналізу Виконавчою радою міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спеціальній доповіді "Світовий економічний огляд" ("World Economic Outlook"), на основі якої складається прогноз розвитку світової економіки на найближчі 2-3 роки. Прогноз включає визначення темпів зростання реального ВВП, інфляції, стану платіжних балансів, розмірів зовнішнього боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних резервів. У процесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в міжнародній економіці й специфіка її проблем.

Поглиблений нагляд здійснюється на прохання уряду країни з метою виправлення мікроекономічних дисбалансів. Звичайно він проводиться тоді, коли країна опиняється у важкому фінансовому становищі, має велику зовнішню заборгованість і просить перенести строки платежів за зовнішнім боргом. В такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз економіки країни. За наслідками аналізу розробляють рекомендації за коригування економічної політики. Уряд повинен неухильно дотримуватися цих рекомендацій.

Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів.

Формування ресурсів МВФ. Структура ресурсів фонду складається з двох

блоків:

§ внесок кожної країни у статутний капітал МВФ відповідно з її квотою;

§ позичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів.

Квоти. Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25% в іноземній твердій валюті (раніше - золотом), а решта - в національній валюті. Розміри квот встановлюються на основі частки країни в світовій економіці. При цьому враховують: розмір ВВП країни; пересічномісячні резерви; пересічнорічні поточні платежі й надходження. У зв'язку з цим квоти серед членів розподіляються нерівномірно. На США припадає 17,4% загальної суми квот, Японію - 6,2, Німеччину - 6,1, на Велику Британію й Францію - по 5,1%. Частка 25-ти розвинутих країн становить 62,8%. Частка України - 0,6%.

Квоти періодично переглядаються, звичайно через кожні п'ять років, оскільки змінюється місце країни в світовій економіці.

Фонд також використовує позичені кошти. За узгодженням з "Групою десяти" (Г-10), МВФ користується кредитом країн "Десяти" в межах ліміту до 17 млрд СДР. Крім того, Фонд одержує позики в центральних банків і казначейств Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна перевищувати 60% загального обсягу квот.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох модифікаціях:

§ угода, або трансакція (transaction), яка полягає в наданні країнам коштів із власних ресурсів Фонду;

§ операція (operation), яка полягає в наданні посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів.

Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами.

Угода, або трансакція, не є кредитуванням у повному розумінні цього слова. Це фінансова допомога. Вона являє собою обмін національної валюти на відповідну суму іноземної валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона купує іноземну валюту за власну; коли сплачує борг - здійснює зворотну операцію: викуповує власну валюту за іноземну.

Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно з їх квотами. Квота поділяється на 4 частини, які називаються траншами. Перший кредитний транш - до 25% квоти. Ця частина квоти називається першою часткою квоти; вона може бути використана автоматично за першою вимогою. Перша частка квоти називається також резервною часткою. Сума позик, що надається Фондом понад резервну частку країни, називається її кредитною позицією. Резервна частка і кредитна позиція разом утворюють резервну позицію країни.

Якщо ж країна бажає одержати кошти, що перевищують її резервну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отримання. Особливо вони зростають при наданні третього і четвертого грантів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведення урядом країни певної економічної політики. Вона повинна бути спрямована на зниження дефіциту національного бюджету до визначеного відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обмеження номінальної заробітної плати до певного рівня. Стабілізаційні програми Фонду включають також скорочення державних витрат на освіту, здоров'я, пенсійне забезпечення. Вони часто містять вимоги збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація національної валюти. У зв'язку з цим виконання жорстких програм МВФ у країнах з дефіцитом платіжного балансу часто призводить (принаймні, на деякий час) до обмеження життєвого рівня населення.

Механізм фінансування. Фінансові ресурси МВФ надаються у формі трьох модифікацій, які називаються фінансовими можливостями: регулярні, концесійні і спеціальні.

1. Регулярне фінансування, в свою чергу, поділяється на короткострокове й подовжене.

Короткострокове, або "стенд-бай" (stand-by), здійснюється в межах резервних угод строком на 12-18 місяців. Це


Сторінки: 1 2 3