В умовах зростаючих витрат заміщення, гранична норма трансформації товару І для товару II також (див.п. 4.1) означає кількість одиниць товару II, від виробництва яких країна повинна відмовитися для виробництва кожної додаткової одиниці товару І. Це та сама крива виробничих можливостей, але вона мас іншу форму і свідчить про зростаючі витрати заміщення одного товару іншим. Таким чином гранична норма трансформації може бути іншою назвою витрат заміщення товару І, кількість якого показується на осі абсцис, та представлена нахилом кривої виробничих можливостей у точці виробництва.

Припустимо, що гранична норма трансформації країни А в точці С дорівнює '/", тоді країна повинна відмовитися від V* одиниці товару II, щоб звільнити ресурси для виробництва однієї додаткової одиниці товару І у цій точці. А якщо із збільшенням виробництва (130 І) гранична норма трансформації в точці А*дорівнюватиме І, то країна А в цій точці повинна буде відмовитися вже від однієї одиниці товару II для виробництва однієї додаткової одиниці товару І. Тобто виробництво більшої кількості товару І супроводжується зростаючими витратами заміщення.

Отже, зростаючі витрати заміщення виникають внаслідок того, що ресурси (фактори виробництва) не однорідні та не використовуються в однакових установлених пропорціях. Це означає, що країна в міру збільшення будь-якого товару повинна використовувати ресурси, які стають менш ефективними або менш придатними для виробництва даного товару. Внаслідок цього країна відмовляється від усе більшої та більшої кількості другого товару для звільнення тієї кількості ресурсів, які необхідні для виробництва кожної додаткової одиниці першого товару.

Розглянувши в стандартній моделі фактори виробництва, які відображаються в межі виробничих можливостей, слід звернути увагу на переваги в попиті даної країни, що робиться за допомогою суспільних кривих байдужості. Суспільні криві байдужості показують різні комбінації двох товарів, які дають однакову задоволеність потреб країни.

Вищий ступінь задоволеності показують високі криві, а нижчу - низькі. Суспільні криві байдужості випуклі по відношенню до початку координат.

Припустимо, що криві байдужості в країнах А та В різні, оскільки переваги попиту в них неоднакові (рис.4.3) [65, с. 49].

Точки N та С показують однаковий ступінь задоволеності потреб для країни А, оскільки знаходяться на кривій байдужості І. Вищому рівню задоволеності потреб відповідають точки Г та К. Хоч у точці Г порівняно з точкою С потреба в товарі П більша і менша в товарі І, в цілому ж рівень задоволеності потреб у точці Т більший через те, що знаходиться на кривій байдужості II. Точка Е на кривій байдужості III свідчить про ще вищий рівень задоволеності.

Суспільні криві байдужості мають негативний нахил, оскільки країна, споживаючи більше товару І, повинна споживати менше товару II, якщо вона бажає мати той самий рівень задоволеності потреб. Якщо країна буде продовжувати споживати ту саму кількість товару II при збільшенні споживання товару І, то вона опиниться на вищій кривій байдужості.

Попит, який існує на ринку, характеризується граничною нормою заміщення.

Гранична норма заміщення товару І на товар II у споживанні дорівнює кількості товару II, від якого країна повинна відмовитися, щоб держати одну додаткову одиницю товару І та при цьому забезпечити збереження існуючого рівня споживання (тобто залишитися тією самою кривою байдужості).

Гранична норма заміщення виражається в нахилі кривої байдужості в точці споживання та знижується, рухаючись униз. Так, гранична норма заміщення в точці N більша, ніж у точці С (крива байдужості І). Зниження граничної норми заміщення свідчить про те, що чим більше товару І та менше товару II споживає країна, тим дорожчий для неї приріст одиниць товару II за кожну додаткову одиницю товару І.

Розглянемо взаємодію між пропозицією (граничною нормою трансформації) та попитом (граничною нормою заміщення) в умовах автаркії (рис.4.4) [23, с. 119; 71, с. 52].

Для країни А крива байдужості L с найвищою, яку вона може досягти при своїй межі виробничих можливостей. Країна А знаходиться в рівновазі (максимізує свій добробут), коли виробництво та споживання знаходяться в точці Е. Тобто країна споживає максимальну кількість товарів І та II, які виробляє. Аналогічно країна В знаходиться в рівновазі в точці Е. Існує тільки по одній точці максимально задоволеності потреб для кожної країни, тому що криві байдужості не можуть перетинатися, а більш високої кривої в умовах обмеженості ресурсів не можна досягти.

З початком торгових відносин країна А спеціалізується на виробництві товару І, який буде експортувати, що викличе зростання виробництва товару І та скорочування виробництва товару II. Точка виробництва на кривій виробничих можливостей, починаючи з точки рівноваги в умовах автаркії (точка Ј), зміщується вниз і при цьому зіштовхується із зростаючими витратами заміщення у виробництві товару І. Нахил кривої виробничих можливостей зростає. Країна В, маючи порівняльну перевагу у виробництві

Таким чином, стандартна модель уточнює теорію порівняльних переваг із врахуванням зростаючих витрат заміщення.

Стандартна модель міжнародної торгівлі аналізує також попит. Оскільки в збалансованій економіці обсяг споживання дорівнює обсягу виробництва, то на графіку вони будуть перетинатися. Країна А збільшує виробництво товару І і переміщується з точки Е в точку С. Вона експортує 60 одиниць товару 1 (СК) та обмінює їх на 60 одиниць товару II (KN) із країни В. Внаслідок цього крива граничної норми заміщення (попит) переміщується на більш високий рівень II і буде стикатися з прямою рівноважної відносної ціни в точці N, у якій країна споживатиме на 20 одиниць більше товару І (70 І - 501) та на 20 одиниць товару II (80II - 60II). Так само країна В переміщується з точки Е' в точку С по кривій виробничих можливостей та обмінює 60 II (С7Г) на 60 I (K'N'). Крива граничної норми заміщення також переміщується на вищий рівень II і торкається з прямою рівноважної відносної ціни в точці N', у якій країна зможе споживати на 20 одиниць більше товару І (100 І - 801) та товару II (60II - 40 II). Таким чином, можливості споживання обох товарів, як у країні А, так і в країні В, зросли завдяки тому, що крива байдужості II розташована вище від кривої байдужості І.

В умовах спеціалізації та торгівлі кожна країна може споживати за межею своїх межі виробничих можливостей, а в умовах автаркії межа виробничих можливостей є межею її споживання.

Стандартна модель в умовах зростаючих витрат заміщення відрізняється від моделі порівняльних переваг з постійними витратами заміщення, тому що при зростаючих витратах заміщення не здійснюється повна спеціалізація країни А на товарі І, а країни В - на товарі II. Хоч країна А і виробляє більше товару І, але також продовжує виробляти деяку кількість товару II. Аналогічно і країна В. що спеціалізується на товарі II, продовжує виробляти і товар І. Це пов'язано з тим, що країна А, спеціалізуючись на товарі І, і країна В, спеціалізуючись на товарі II, зіштовхуються із зростаючими витратами заміщення цих товарів. Зі спеціалізацією кожної з країн відносні ціни на товари зближується поки не стануть однаковими. З цього моменту країнам стає не вигідно продовжувати нарощувати виробництво товару своєї порівняльної переваги, бо вже досягнута рівноважна ціна. Це здійснюється до повної спеціалізації країн у виробництві. Подальша спеціалізація не має сенсу, тому що через зростаючі витрати заміщення це буде дорожче, ніж імпортувати товар.

Рівноважна відносна ціна між країнами в наведеному прикладі була визначена шляхом перевірки різних відносних цін, поки не знайшли ту, при якій торгівля буде збалансованою (використовували метод проб та помилок). Слід звернути увагу, що чим вищий у країні А попит на товар II, який експортує країна В, та менший попит країни В на товар І, який вивозиться із країни А, тим ближче буде рівноважна відносна ціна в умовах торгівлі до передторгової відносної ціни країни А (до 1А) і тим менше буде частка у виграші від торгівлі в країні А. Знаючи рівноважну відносну ціну в умовах торгівлі, можна дізнатися, як поділиться виграш від торгівлі між країнами. У нашому прикладі (рнс.4.5) рівноважна відносна ціна товару І {Рс=Рс=1) забезпечує однакову вигоду для обох країн (20 1 та 20 II). Однак попит на товари в кожній з країн може бути різним, тому виграш від торгівлі розподіляється в різній пропорції.

Виграш від торгівлі складається з двох компонентів: виграшу від обміну та виграшу від спеціалізації (рис.4.6) [71, с. 57].

Якщо припустимо, що країна А все ж таки спеціалізується на товарі І та виробляє його в точці С, то вона може обміняти 601 на 60 II з країни В. Таким чином споживання