Характеристика світової фінансової системи

План

1. Міжнародні фінансові потоки

2. Світовий фінансовий ринок

3. Розвиток світової фінансової системи в сучасних умовах

Міжнародні фінансові потоки

У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу з однієї країни до іншої, що створює світові фінансові потоки.

Міжнародні фінансові потоки являють собою сукупність фінансових операцій, об'єктом яких є грошовий капітал.

Ці потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами і перерозподіл капіталів між країнами.

Типи міжнародних фінансових потоків можна класифікувати за такими ознаками: вид економічної діяльності згідно зі структурою платіжного балансу, економічні взаємовідносини між нерезидентами, строки виконання фінансових операцій, форма власності щодо джерел фінансових потоків (рис. 17.1) [46, с. 3; 47, с. 88].

Основними каналами руху фінансових потоків є:*

валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів і послуг;

зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал (ПІІ);

операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами;

валютні операції;

допомога країнам, що розвиваються, і внески держави в міжнародні організації.

Обсяг та напрями фінансових потоків залежать від різних чинників. До них, належать:

1) стан світової економіки. Економічні спади в промислово розвинутих країнах, як правило, викликають спади в темпах зростання обсягів світової торгівлі і навпаки. Так, економічний розвиток країн світу у останні роки, особливо країн, що розвиваються, призвів до щорічного зростання світового ВВП, обсягів світової торгівлі (табл. 17.1).

Приріст економіки країн світу в цілому становить 6,1%, що є найвищим показником за останні ЗО років. На світову загальногосподарчу кон'юнктуру насамперед вплинули: економічний бум у Китаї, головним фактором чого, на думку експертів Всесвітнього банку, стали переваги, одержані країною після її вступу до СОТ; збільшення китайського імпорту більше ніж на 30% стимулювало зростання економіки сусідніх країн Східної Азії; поліпшення стану економіки США (завдяки збільшенню інвестицій та * споживчих видатків), Японії (завдяки зростанню експорту, що було викликано збільшенням попиту в країнах, що розвиваються), країн Близького та Середнього Сходу (завдяки значному зростанню доходів від експорту нафти);

2) зниження торговельних бар'єрів,

3) різні темпи економічного розвитку країн (синхронність чи асинхронність в економіках провідних країн);

4) структурна перебудова економіки тієї чи іншої країни. Так, серед структурних змін в економіці країн, що розвиваються, найбільш значущим зрушенням у 2002-2005 pp. було зниження ролі сільського господарства як джерела доходу та зростання зайнятості. У країнах, що розвиваються, Східної Азії та Тихоокеанського регіону частка сільського господарства у ВВП знизилася, в той час як частка промисловості та послуг зросла. Однак на частку послуг у цих країнах припадає ще менше - 40% ВВП, а в розвинутих державах цього регіону цей показник становить 65%. Знижується також кількість зайнятих у сільському господарстві: у країнах Південної Азії вона зменшилася з 40% у 1982 р. до 27% у 2004 р.; у країнах Латинської Америки та Карибського басейну - з 14,4 до 10,6% відповідно. У країнах Центральної та Східної Європи з перехідною економікою структурні зрушення стосуються втрати промисловістю домінуючої ролі в економіці. Ця ніша була швидко зайнята послугами [46, с. 15];

5) диференційований розрив темпів інфляції та рівня відсоткових ставок. Так, згідно з оцінкою експертів Всесвітнього банку, збільшення відсоткових ставок США за довгостроковими кредитами на 200 відсоткових пунктів може призвести до зниження темпів приросту світового ВВП у короткостроковій та довгостроковій перспективі близько на 0,5% на рік. Зростання відсоткових ставок значно збільшить вартість обслуговування зовнішнього боргу країн, що розвиваються. Зростання відтоку капіталу з цих країн може викликати різне знецінення їх національних валют. Для підтримки стабільності ситуації уряди повинні будуть скоротити імпорт, споживання, інвестиції, у результаті чого темпи їх економічного зростання знизяться [46, с. 16];

6) випереджаюче зростання міжнародного руху капіталу порівняно з міжнародною торгівлею. Це відбивається на розмірах міжнародних фінансових ринків;

7) перехід промислово розвинутих країн від трудоємкого до наукоємного виробництва;

8) зростання диверсифікації діяльності ТНК, в тому числі міжнародного інвестування в спільні підприємства. Спільні підприємства знижують необхідність відправлення продукції з однієї країни до іншої. Це знижує обсяги міжнародної торгівлі, але збільшує міжнародні інвестиції. Крім того, ТНК здійснюють масштабне перенесення за рубіж низькотехнологічних виробництв;

9) зростання дефіцитів платіжних балансів унаслідок незбалансованості міжнародних розрахунків.

Міжнародні фінансові потоки спрямовуються в ті сфери та регіони світу, де на них відчувається найбільший попит та є можливість отримати найбільший прибуток.

Рух фінансових потоків (у грошовій формі, у вигляді різного роду фінансово-кредитних інструментів) здійснюється через банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи, фондові біржі, які формують світовий фінансовий ринок.

Фінансові потоки досягають величезних розмірів. За деякими оцінками, щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі.

Світовий фінансовий ринок

Світовий фінансовий ринок традиційно поділяється на міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки боргових зобов'язань, міжнародні ринки цінних паперів, кожний з яких включає євроринок (ринки євродипозитів, еврокредит і в, евроакцій, єврооблігацій, євровекселів та ін.) [4, с. 25; 26, с. 158-179; 27, с. 387; 47, с. 53]. Спрощена структура світового фінансового ринку наведена на рис. 17.2.

Структура світового фінансового ринку дуже складна і між Його складовими не завжди можна провести чітку межу. Так, міжнародний ринок облігацій, за одними критеріями, є елементом міжнародного ринку цінних паперів, а за другими - міжнародного ринку боргових зобов'язань; міжнародний ринок титулів власності водночас є елементом міжнародного ринку цінних паперів та міжнародного ринку капіталів.

Світовий фінансовий ринок вперше з'явився в 1950-х роках у формі ринку евровалют. На його подальший розвиток вплинули такі події:

§ у 1960-х роках: швидке економічне зростання Японії, що надало нові можливості для бізнесу на Далекому Сході;

§ у 1970-х роках: світова фінансова криза (1971 і 1973 pp.), що призвела до краху Бреттон-Вудської системи, і перехід від системи фіксованих до системи плаваючих валютних курсів; нафтові кризи (1974 і 1979 pp.), які були сприминені підвищенням цін на нафту ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти); банківська криза в США (1979 p.), яка призвела до загального підвищення відсоткових ставок і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються (одержувачів приватних банківських кредитів);

§ у 1980-х роках: процес лібералізації національних ринків капіталу індустріальних країн. Він стимулював швидке зростання міжнародного руху капіталу, який інтегрував національні ринки капіталу і ринок евровалют для створення єдиного глобального фінансового ринку. (Японія перетворюється на провідну міжнародну фінансову силу і джерело світового капіталу. У 1987 р. підписання „Великою сімкою" Луврської угоди, згідно з якою підтримується долар США, який падав, штучно підтримуючи обмінний курс своїх валют по відношенню до долара у вузьких межах коливання. Країни ЄЕС у 1987 р. приймають єдиний Європейський акт, яким передбачалося створення в 1992 р. у Європі уніфікованого ришу.)

Поява проблем обслуговування боргу країнами, що розвиваються (початок світової боргової кризи 1982 p.);

§ у 1990-х роках: зміна політичних систем у східноєвропейських комуністичних країнах (1989-1990 pp.) і перехід до ринкової економіки;

§ поява після 1992 р. уніфікованого європейського ринку;

§ набуття чинності в 1993 р. Північно-Американською угодою про вільну торгівлю (НАФТА). Прискорення регіонального розвитку у США;

§ лібералізація торгівлі. Створення в 1994 р. Світової організації торгівлі;

§ фінансові кризи. У Мексиці (1994-1995 pp.) фінансова криза поставила країну на межу суверенного дефолту і загрожувала поширенням на інші країни Латинської Америки. Внаслідок фінансової кризи у 1997 - 1998 pp. у Пів-денно-Східній Азії, Бразилії, Росії та інших країнах девальвувала більшість національних валют азійського регіону, а також змінилася кон'юнктура валютних і фондових ринків;

§ запровадження в 1999 р. країнами ЄС спільної валюти (євро) та проведення

§ спільної грошової політики; * у 2000 p.: злиття Паризької, Амстердамської та Бельгійської фондових бірж, створення Euronext - найбільшого за обсягами торгового фондового ринку в єврозоні; оприлюднення намірів про злиття двох найпотужніших європейських бірж - Лондонської та Франкфуртської у „Ай-Ікс". Об'єднальні процеси допомагають фондовому ринку ЄС подолати роздрібненість та посилити конкурентні позиції; " після 2005 р. динаміку світових фінансових ринків визначають розміри відсоткових ставок у США та Європі, диференціація між якими зростає, високі ціни на нафту, зниження курсу долара. Невизначеність відсоткових ставок та подальшої динаміки фінансових ринків не дає можливості передбачити ступінь ризиків (кредитних, валютних). У цих умовах інвестори вважають за краще вклади свої кошти в ринки, що розвиваються. Найбільший попит починають мати облігації Бразилії та Росії. Наслідком різкого зниження курсу національної валюти США є те, що країни, які розвиваються, які накопичили великі валютні резерви, несуть значні збитки. Загальний обсяг іноземних валютних резервів країн, що розвиваються, в 2003 р., за даними Всесвітнього банку, зріс на 292 млрд дол., в 2004 р.- на 378 млрд дол. Більша частина валютних резервів країн, що розвиваються, які на початок 2005 р. досяглії 1,6 трлн дол., припадає на частку країн Азії (при цьому частка Китаю становить близько 40% загальної суми). 70% цих валютних