Загальний характер економіки країн, що розвиваються

План

1. Фактори економічного розвитку 

2. Основні економічні проблеми 

3. Інтегрованість у світову економіку

4. Регіональні особливості 

Межа між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, досить умовна. Еквівалентом зазвичай беруть ВВП на душу населення; проводиться також класифікація за паритетами купівельної спроможності валют. Крім того, беруться до уваги історичні й політичні умови розвитку країн.

Країни, що розвиваються, іноді розглядають у рамках окремих географічних регіонів. Так, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) виділяють 22 країни, що розвиваються, в Латинській Америці і Карибському басейні - 34, на Середньому і Близькому Сході - 16, у Південній Азії - 8, в Африці - 52 країни.

З урахуванням класифікації Всесвітнього банку країни світу можна розподілити на 3 групи за рівнем душового ВВП (табл. 12.28).

§ країни з низьким ВВП на душу населення - менше ніж 1000 доларів;

§ країни із середнім душовим доходом - 1000 - 10 000 доларів;

§ країни з високим рівнем доходу - понад 10 000 доларів. 

Крім цього, країни, що розвиваються, іноді поділяють на:

§ нафтоекспортуючі, в тому числі країни ОПЕК;

§ Нові індустріальні країни (НІК);

§ країни значного потенціалу;

§ сировинні придатки і "бананові республіки".

У країнах, що розвиваються, зосереджено 79% населення світу; 42% світового ВВП; на них припадає 41,24 % світового експорту, 34,45% світового промислового і 68,28% сільськогосподарського виробництва. Чітко простежується тенденція постійного зростання частки економіки цих країн у світовому промисловому виробництві. Якщо в 1950 р. їхня частка 15,5 %,.то в 2000 р. вона зросла до 34,45%. У світовому ВВП у 1950 р. країни, що розвиваються, становили 22,24%, а в 2000 р. їх частка збільшилася до 37,63%. ВВП на душу населення в 1950 р. становив пересічно по країнах, що розвиваються, 1000 доларів, а в 2000 p.- 3800 дол. При цьому на шість найбільших країн (Мексику, Пакистан, Індію, Індонезію, Бразилію й Аргентину) припадає 35% населення, 27 світового торгового експорту, 21% ВВП країн, що розвиваються.

Промислове виробництво поступово переміщується з країн Півночі в держави Півдня. При цьому в перших знижується кількість зайнятих у промисловості і сільському господарстві за рахунок перетоку трудових ресурсів у нематеріальне виробництво; а в інших, навпаки, зростає чисельність зайнятих у промисловості. Для країн, що розвиваються, за останні 50 років характерні вищі темпи економічного зростання порівняно з розвинутими країнами ( у 2,5 разу). При цьому подібні темпи зростання країн, що розвиваються, ще не свідчать про їхній солідний економічний потенціал: якщо врожайність бавовни в Індії в 1970 р. була 1,1 ц з 1 га, а в 1989 р. збільшилася до 2,0, то це ще не значить, що країна вийшла на рівень світових стандартів (10-15 ц/га).

Таблиця 2.29

Основні показники економіки країн, що розвиваються (2003 р.)

Країни | Населення, млн чол. | ВВП

млрд

дол.

(за ПКС) | Частка у

всп | ВВП на

душу населення | Доходи на душу населення

дол. | % до середнього в світі

Країни, що розвиваються в цілому | 4 993 | 21 648 | 41,9 | 4 336 | 2 464 | 50

У тому числі: Латинська Америка | 536 | 4019 | 7.8 | 7 498 | 4 852 | 98

Азія | 3 400 | 13 997 | 27.1 | 4 117 | 2 239 | 45

Північна Африка, Близький та Середній Схід | 389 | 2 352 | 4,6 | 6 047 | 3 476 | 70

Африка | 748 | 1 104 | 2,1 | 1476 | 982 | 20

Поліпшення економічної ситуації в країнах, що розвиваються, за останні 10 років викликано рядом факторів.

Фактори економічного розвитку

§ Різними мотивами перенесення ряду виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Багато трудомістких галузей промисловості, такі як швейна, текстильна, взуттєве, приладобудування й електроніка були зорієнтовані на дешеві і чисельніші трудові ресурси країн, шо розвиваються. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, нафтопереробка, електроенергетика, деревообробка більше стали орієнтуватися на сировинні бази. Екологічно шкідливі -нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, хімія органічного синтезу через високі витрати на природоохоронні заходи в розвинутих країнах були внтиснені з них у країни третього світу. Країни третього світу для залучення інвестицій створювали сприятливий інвестиційний клімат, пільгове оподаткування як усередині країни, так і в зонах сумісного підприємництва.

§ Стабілізацією політичної ситуації в багатьох країнах, що розвиваються. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення диктаторських режимів, припинення військових конфліктів і громадянських війн підвищували привабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

§ Сформованою в 90-х роках загальною сприятливою економічною ситуацією в світі, зростанням суспільного виробництва яку розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспорті!их. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що, в свою чергу, оживило споживчий попит у середині країн, що розвиваються. Посилення ролі ТНК у світі і на ринках країн, що розвиваються, призвело до припливу іноземних інвестицій, оживило економіку, сприяло індустріалізації раніше традиційно аграрних країн, розширило кредитування країн, що розвиваються, з боку розвинутих. Капітали нафто-експортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

§ Проведенням структурних реформ в економіці країн , що розвивають' ся. У країнах, що розвиваються, продовжилися розпочаті раніше реформи по індустріалізації їхніх економік: від видобувних виробництв вони більше стали переходити до переробних, трудомістких і навіть наукомістких. Високими темпами розвивалася інженерна і соціальна інфраструктура, сфера послуг, туризм, банківська справа, страхування, зв'язок. Змінювалися форми власності: державна власність приватизувалась, приватний сектор економіки всебічно підтримувався на державному рівні інвестиціями, законодавчою і податковою базою. Проводилася жорстка фінансова політика по зниженню рівня інфляції, боротьбі з корупцією, тіньовим капіталом.

§ Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортооріентовану. Багато країн, що розвиваються, раніше залежали від кон'юнктури світового експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту численної групи товарів. У даний час вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у поліфункціо-нальні, що дало можливість, зокрема, встояти під час азіатської фінансово-економічної кризи 1997-1998 pp.

Економічний підйом у країнах третього світу сприяв зростанню загального і душового ВВП країн, що розвиваються, а це, у свою чергу, стимулювало внутрішні інвестиції і внутрішній ринок.

Високі темпи ВВП ряду країн, що розвиваються, незбалансованість галузевої структури, попиту і пропозиції на світовому ринку не утримали країни Південно-Східної Азії від кризи 1997-98 років, що негативно позначилося на темпах розвитку всіх країн, що розвиваються. Спад валютно-фінансової кризи в середині 1999 р. оживив темпи розвитку світової економіки та економіки країн, що розвиваються.

Прогресивні зміни в країнах Сходу і Півдня значною мірою визначаються інтенсифікацією міжнародного поділу праці, реіндустріалізацією, перетоком ряду трудомістких і наукомістких технологій із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Для країн, що розвиваються, характерна диспропорція їхнього господарського розвитку, осередковість передових форм виробництва. Перехід країн, що розвиваються, до індустріального розвитку призвів до зниження частки зайнятих у сільському господарстві з 75% у 1950 р. до 50% у 1998 р.

У країнах, що розвиваються, зросла роль експортоорієнтованих виробництв як запорука валютних надходжень і підйому економіки. У створенні таких виробництв головну роль відіграють філії ТНК.

ТНК та їхні філії контролюють значну частину експорту країн, що розвиваються. Найбільші ТНК монополізували світовий ринок і розділили його на окремі сегменти, контрольовані країнами "золотого мільярда" — США, Японією, Великою Британією і ФРН.

Після здобуття незалежності в 50-60-ті роки і націоналізації виробництва країни,.що розвиваються, стали накопичувати внутрішні інвестиції й одержувати іноземні. Спочатку іноземні інвестиції йшли в основному в експортоорієнтовані сировинні галузі, але згодом капітал стали вкладати й в імпортозаміщуючі галузі, тобто почала виявлятися тенденція індустріалізації країн периферії.

Таким чином, частка країн, що розвиваються, знизилася з 33% в 1995 р. до 19% у 2000 р. і знов піднялася до 36% у 2005 р. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є країни з динамічною економікою - Бразилія, Мексика, Індія.

Уповільнення темпів залучення ПН в азійські країни, що розвиваються, пов'язано із тривалою стагнацією японської економіки. Слабкі позиції на ринку ПП у Аргентини, економіка якої переживає серйозні труднощі. Збільшенню протоку інвестицій в Африку перешкоджає невисокий рівень розвитку економіки, неефективне державне управління й нестабільна політична ситуація в ряді країн.

Промислова революція в країнах, шо розвиваються, в основному здійснювалася через розвиток галузей, шо виробляють промислові товари короткострокового і серед-ньострокового користування. Галузі промисловості, що виробляють товари тривалого користування і товари виробничого призначення, стали розвиватися пізніше - за наявності відповідної економічної бази.

Істотною виявилася роль держави і державного сектора в економіці. У багатьох країнах третього