та ін. Це викликало значне прискорення динаміки і слаборозвинених країн. Якщо приріст їх ВВП на душу населення в 1900-38 р. становив 0,4-0,6%, то за 1950-99 p.- 2,6-2,8 %. У 2005 p., зокрема, приріст ВВП в Малі, Сенегалі, Чаді, Нігерії становив 6%, у Судані й Мозамбіку - 7, в Ефіопії - 9%. У той же час скоротився ВВП в Зімбабве й Малаві; дуже низькими темпи були в Бурунді, Того, Танзанії, Лесото (не більше ніж 1%).
За період із 1800 по 1998 роки абсолютний розмір розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються, зріс у 50 разів.
З 80-х років вперше в історії розвитку периферії проявилася тенденція скорочення розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються. Темпи щорічного приросту ВВП за 1991-2000 pp. з розвинутими країнами склали 2.2%, а по країнах, що розвиваються - 5,0 %. У той же час, якщо в розвинутих країнах у повоєнний період посилилися процеси конвергенції - зближення рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося розшарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих наблизилося 27 країн, а слаборозвиненими стали вважати 50.
Для більшості країн Азії економічне зростання було викликане виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці уповільнення темпів розвитку пов'язано і наслідками валютної кризи в Бразилії і промисловим спадом в Аргентині. Найближчим часом цей спад буде усунугий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліпшення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму.
Таблиця 12.32.
Зростання частки країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, %
Країни | 1950 | 1970 | 1980 | 1990 | 1998 | 2005
Країни, що розвиваються | 34,84 | 18,99 | 30,05 | 23,70 | 27,84 | 24,1
Чотири "дракони" ПСА | 2,83 | 2,13 | 3,81 | 7,65 | 9,72 | 7,2
Чотири "тигри" ПСА | 3,93 | 1,44 | 2,29 | 2,51 | 3,78 | 3,4
Мексика | 0,86 | 0.44 | 0,77 | 1,17 | 2,17 | 2,0
Індія | 1,85 | 0,64 | 0,38 | 0,52 | 0,61 | 0,9
Туреччина | 0,43 | 0,19 | 0,15 | 0,38 | 0,48 | 0,7
Аргентина | 1,90 | 0,59 | 0,41 | 0,37 | 0,47 | 0,4
Збереження за країнами, що розвиваються, репутації "сировинних придатків" або "бананових республік" згодом ще більш гостро позначиться на зниженні темпів їхнього зростання через несприятливу кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку стабільно відзначається перевищення пропозиції над попитом і далі ця тенденція зберігатиметься. Подальше впровадження матеріало- і енергозберігаючих технологій знижує попит на сировину для промисловості.
Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для проведення наукових досліджень і впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно знаходитися в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і скороченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.
Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функціональна, що унеможливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народжуваність постійно випереджає темпи економічного росту. ВВП на душу населення, при відносному зростанні виробництва, все одно падає. У даний час в країнах, що розвиваються, мешкає 5 млрд людей, а до 2025 р. очікується 7,8 млрд.
Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості країн, що розвиваються, продовжує істотно залежати від погодннх умов і стримує розвиток країн.
Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової інфраструктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозвиненість або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної, фінансової інфраструктури, зародковий рівень комп'ютеризації - усе це стримує приток іноземних інвестицій як одного з джерел зростання.
Постійно виникаючі внутрішні і зовнішні конфлікти, процвітання наркобізне-су, торгівлі зброєю і людьми, підтримка світового тероризму, розквіт тіньової економіки, відмивання "брудних грошей" знижують привабливість країн для солідного довгострокового значного і середнього бізнесу, що в черговий раз призводить до залучення цих країн у бізнес дрібних ділків, які роблять швидкі гроші за рахунок сумнівних фінансових операцій.
Інтегрованість у світову економіку
Основними зовнішніми чинниками для країн, що розвиваються, залишаються зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, іноземні кредити, впровадження передових технологій, підготовка національних кадрів.
Зовнішня торгівля продовжує відігравати вирішальну роль у визначенні міри успішності національних економік. При сприятливій кон'юнктурі світового ринку країни одержують додаткову можливість закуповувати для собе необхідну продукцію виробничого і споживчого призначення і навіть вкладати кошти в розвиток імпортозамінних та експортоорієнтовних виробництв. Несприятлива кон'юнктура світового ринку енергоносіїв, зерна, металів або чого-небудь іншого відразу ж знижує купівельну спроможність більшості країн, шо розвиваються, і затягує їх у чергову боргову яму зовнішніх позик.
Іноземні інвестиціїзавжди відігравали важливу роль у розвитку економіки країн, що розвиваються. Спочатку це були залізниці, морські й авіаційні порти, автостради. Потім концесії з розробки корисних копалин і лісових ресурсів, пізніше- матеріаломісткі й екологічно шкідливі виробництва: виплавка чорних і кольорових металів, нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, що згодом розширилися за рахунок трудомістких і навіть деяких наукомістких галузей.
У країни, що розвиваються, збільшився приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ): їхня частка у світовому обсязі зросла з 12-14% у 1988-90-х роках до 36-38% у 1999 р. і склала 166 млрд дол у 1998 році. Потім частка країн, що розвиваються, у світовому обсязі інвестицій стала спадати; при абсолютному зростанні обсягу в 2005 р. вона становила лише 24%, або 2 439 млрд дол. Проте розподілені ці інвестиції по країнах вкрай нерівномірно: 90% припадає на 20 країн.
Одним із показників участі тієї чи іншої сторони, що приймає інвестиції, у міжнародному виробництві є індекс транснаціональності (IT), що розраховується як середнє значення показників:
§ притоку ПІІ до валових вкладень в основний капітал за останні три роки;
§ загального обсягу завезених ПІІ до ВВП;
§ обсягу умовно чистої продукції іноземних філій до ВВП;
§ кількості зайнятих на іноземних філіях до загальної чисельності працюючих. Серед країн, що розвиваються, найвищий IT у Тринідаді і Тобаго (50%) та Південній Кореї (20%).
Найприваблпвіши для ШІ є НІК Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Обсяг ПІІ в країни АТР у 2005 р. склав 2399 млрд дол. На країни Африки припадало усього 264 млрд дол. (це вдвічі менше, ніж в Гонконгу). Якщо в Малайзії середньодушо-вий показник ПІІ становить 2275 дол., то в Малі - тільки 83, в Нігері - 12, Сомалі - 4 дол. Значні обсяги інвестицій ідуть у галузі, що не мають пріоритетних інтересів для країн, що розвиваються.
Основними інвесторами є ТНК. Близько 60 тисяч ТНК мають розгалужену мережу філій і дочірніх компаній у країнах Нового і Старого Світу, контролюючи понад 60% обсягу продажів наукомісткої продукції, близько 80% фінансових ринків. Інтереси ТНК не завжди збігаються з інтересами сторони, що приймає, а часто і суперечать їм, оскільки уряди країн, що приймають, зацікавлені в стимулюванні національного розвитку, тоді як ТНК орієнтуються насамперед на підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Проте, в останні роки урядам багатьох країн, що розвиваються, шляхом переговорів вдалося реінвестувати частину прибутків ТНК в життєво важливі для даних країн галузі господарства і збільшити обсяг одержуваних податків.
Не менш важливе значення має розширення внутрішнього попиту. За рахунок цього в Таїланді забезпечено 86% приросту ВВП, в Індії - 96%. Успішний розвиток внутрішнього імпортозамінного та імпортоупереджуючого ринків багато в чому залежить від створення сприятливих умов для функціонування числених дрібних і середніх підприємств.
Іноземна фінансова допомога надходить у країни або у вигляді довгострокових пільгових кредитів під гарантії держави і нерідко списується, або у вигляді державних грантів. Ця допомога може реалізовуватися в різних формах: підготовка спеціалістів у вузах розвинутих країн, підготовка спеціалістів у самій країні, надання кредитів у вигляді товарів або технологій, надання грошових сум через світові банки і т.д. Проте це, з одному боку, дає якусь можливість для розвитку на даному етапі, а з іншого - збільшує економічну і політичну залежність від країн-донорів. До того ж виплата кредитів і відсотків за ними для багатьох країн становить 30 % і більше від їх щорічного ВВП.
Таблиця 12.33.
Зовнішня заборгованість у 2005 р. (млрд дол.)
Країни | Зовнішній борг
Аргентина | 118
Бразилія | 188
Індія | 126
Республіка Корея | 154
Мексика | 137
Філіппіни | 65
Таїланд | 52
Впровадження передових технологій у країнах, що розвиваються, є багато об'єктивних труднощів: як правило, розвинуті країни не зацікавлені в передачі новітніх технологій і створенні для собе конкуренції. Часто новітні технології в ряді країн, що розвиваються, (наприклад, розширення мережі Інтернет) не можуть бути застосовані через відсутність відповідної бази. Для більшості країн морально застарілі технології розглядаються ними як нові, тому що раніше воин в країні
