Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Регулювання зовнішньої заборгованості країн

План

1. Діяльність Паризького клубу

2. Діяльність Лондонського клубу

Діяльність Паризького клубу

Паризький клуб - неформальне об'єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Норвегія, Велика Британія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія та Японія. Це об'єднання було створено в 1956 р. з метою реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються. Паризький клуб - це неформальне об'єднання, яке не має штаб-квартири, секретаріату, а головне - статуту, іншими словами - цей клуб не має юридичного статусу. Участь у Паризькому клубі означає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість та хід її погашення. Усі угоди країн-боржників з Паризьким клубом мають статтю, що регламентує їх обов'язок не надавати третім країнам більш вигідних умов погашення боргу перед ними, ніж умови, що були надані членам клубу. Найбіднішим країнам йдуть на поступки та можуть списати до 80% їх зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Практика, що прийнята Клубом, обмежує також суму поступки країною-кредитором активів на вторинному ринку боргових зобов'язань до 20 млн дол. або 10 % від загальної суми вимог до даної країни-кредитору.

Паризький клуб функціонує в тісному співробітництві з МВФ. Якщо будь-яка держава, що є боржником, потерпає від економічних труднощів, починає оздоровчу програму щодо санації економічної ситуації під егідою МВФ, то Паризький клуб пропонує угоду щодо реструктуризації її зовнішнього боргу уряду країни. Результатом цього процесу, як правило, стає змога зменшити пасивне сальдо платіжного балансу без скорочення об'єму імпорту товарів та капіталів.

У переговорах у рамках Паризького клубу може брати участь будь-яка країна-кредитор, яка є держателем зобов'язань за боргами, за якими може вимагатися перегляд умов погашення.

Найбільшу частку позик та кредитів у сучасних умовах міжнародної економіки країни, що розвиваються, а також країни Східної та Центральної Європи отримали від країн - учасниць Організації економічного співробітництва та розвитку, тому ці країни майже постійно є учасниками переговорного процесу. Серед інших традиційних учасників переговорів у Паризькому клубі слід назвати МВФ, Всесвітній банк, Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, а також, звісно, країн-боржників, що звертаються з проханням щодо перегляду заборгованості. Такий багатосторонній підхід є найбільш ефективним та полегшує роботу у адміністративно-організаційному плані, тому що боржник має змогу вести переговори з усіма кредиторами одночасно. Крім того, кредитори, надають значну увагу принципу рівномірного розподілу боргів, бо хочуть бути впевненими в тому, що надані ними пільги щодо до умов виплати боргу не використовуються для обслугу боргових зобов'язань перед іншими кредиторами.

У своїй роботі Паризький клуб дотримується трьох основних принципів:

§ наявність неопосередкованої загрози неотримання платежів;

§ обумовленість реструктуризації боргу зобов'язанням боржника проводити певну економічну політику;

§ рівномірне розподілення невиплачених боргів серед кредиторів.

Перші два принципи - це умови, які країна-боржник повинна виплатити, перш ніж питання про перегляд старих умов погашення боргу буде розглянуте Паризьким клубом. Третій принцип не обов'язковий. Він говорить про те, що кредитори повинні діяти спільно та координувати свої дії та вимоги до боржників.

Для створення більш ефективної системи реструктуризації боргу Паризький клуб розробив класифікацію країн за рівнем їхніх доходів, згідно з якою для кожної групи країн застосовуються певні умови при отриманні згоди на реструктуризацію боргу з боку Паризького клубу кредиторів. По відношенню до найбідніших країн застосовують Торонтські, Лондонські та Неапольські умови; до найбідніших країн із середнім рівнем доходу застосовують Х'юстонські умови; заможні країни із середнім рівнем доходу користуються стандартними умовами Паризького клубу.

Торонтські умови були прийняті в 1988 р. Вони застосовуються по відношенню до країн, доход на душу населення в яких не перевищує встановленого Всесвітнім банком рівня, який на сьогоднішній день становить 540 дол. на рік. До таких країн відносяться майже всі країни Африки, зокрема Нігер та Центральноафриканська Республіка. Таким країнам може бути:

§ списана третина боргу з переглядом відсоткових ставок по його обслуговуванню;

§ надатися можливість погасити борг у строк до 25 років, 14 з яких відсотки нараховуються за пільговим режимом.

§ нарахування відсотків проводиться за ставками, удвічі меншими за ринкові.

Х'юстонські умови прийняті в 1990 р. по відношенню до бідних країн, у яких річний доход на душу населення перевищує максимальний рівень, установлений Всесвітнім банком, що на сьогодні становить приблизно 785 дол. на рік. Згідно з цими умовами:

§ строк погашення комерційних кредитів збільшується до 15 років з пільговим періодом у 8 років;

§ з програм офіційної допомоги строк погашення й пільговий період становлять 20 та 10 років відповідно.

Лондонські умови означають:

§ анулювання 25% боргу з подальшою реструктуризацією суми, що залишилась, на 23 роки з шестирічним пільговим періодом;

§ реструктуризація боргу за ринковими відсотковими ставками на 25 років з 16-річним пільговим періодом;

§ реструктуризація зобов'язань по обслуговуванню кредиту, що був наданий як офіційне сприяння розвитку країни, на 30 років із 20-річним пільговим періодом.

До країн, реструктуризація боргу яким проводилась на основі Лондонських умов, належать такі, як Гвінея, Гондурас, Мозамбік, Сьєрра-Леоне.

Згідно з Неапольськими умовами, реструктуризація боргу проводиться протягом 40 років, а пільговий період може становити 16 або 20 років. У цьому випадку відсоткова ставка не переглядається.

З 1997 р. Паризький клуб почав застосовувати Ліонські умови, за якими боргові зобов'язання знижуються до 80%.

Найбільше поширені Стандартні умови Паризького клубу, які дозволяють реструктуризацію 10% боргу на 10 років з 5-річним пільговим періодом.

Серед нововведень Паризького клубу - "Ініціатива ШРС", яка передбачає цілеспрямовані зусилля щодо зниження боргу для найбідніших з країн, що розвиваються, за умов проведення в них реформ з фінансової санації, які мають буди схвалені Всесвітнім банком та МВФ.

Що стосується діяльності останніх років, то найбільш значними подіями в діяльності Паризького клубу виділяється анулювання 100% боргу Сьєрра-Леоне в 2007 pp., дозвіл на дострокову виплату 22 млрд дол. боргу з боку Російської Федерації, наданого в 2006 p., угода з урядом України на реструктуризацію зовнішнього боргу, що була підписана в 2001 році.

Діяльність Лондонського клубу

Лондонський клуб — це форум з перегляду строків погашення кредитів, що надані комерційними банками без гарантій з боку урядів країн-кредиторів. Оскільки такі переговори між боржниками та комерційними кредитори найчастіше проходять саме в Лондоні, цей клуб отримав назву „Лондонський клуб". Це неофіційна організація, до складу якої входять комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни „третього світу". Перше засідання лондонського клубу відбулося в 1976 р.

Діяльність Лондонського клубу поступово набирала масштабів, лише у 80-х роках минулого сторіччя було підписано близько 50 Угод щодо перегляду умов погашення заборгованості з країнами, що розвиваються. У 1985 р. було розроблено План Бейкера, який визначив основні завдання в проведенні аналізу програми фінансової рівності країн-боржників. Таку стратегію почали застосовувати щодо країн із середнім рівнем доходу-

Основна мета Лондонського клубу - полегшити для країн, що розвиваються, умови обслуговування боргу.

У організаційній структурі Лондонського клубу інтереси банків-кредиторів представляє консультаційний комітет, до складу якого входять ті банки, на частку яких припадає максимальна частина боргу країни. Однак при цьому організація не має постійного голови або секретаріату, тому ЇЇ процедури мають досить вільний характер, що дозволяє застосувати гнучкий підхід під час розгляду питання реструктуризації боргу для кожної конкретної країни. Лондонський клуб не має формальних процедур перегляду строків погашення боргу. Комерційні банки, які є головними кредиторами країни, яка бажає реструктуризації своєї заборгованості, становлять Банківський консультативний комітет (БКК) для захисту інтересів комерційних банків-кредиторів. До складу БКК зазвичай входить не більш 15 банків. Реструктуризація боргу в Лондонському клубі проводиться у сім етапів: спочатку боржник заявляє про мораторій на платежі, створює групу по врегулюванню боргу та складає Інформаційний меморандум. Паралельно з цим формується БКК, після чого сторони скликають раду з вивчення ситуації та узгоджують основні умови. Якщо між краіною-боржннком та комітетом була досягнута згода щодо реструктуризації, вона повинна отримати підтримку усіх банків, що мають 90-95% не-оплачених зобов'язань боржника. Після цього угода може бути офіційно підписана та оформлена.

Як правило, Лондонський клуб не переглядає розміру відсоткових ставок за кредитами. Зазвичай комерційні банки просто надають країнам-боржникам нову позику у якості мір по реструктуризації. Однак останнім часом усе більша кількість комерційних банків виражає своє незадоволення такою практикою надання додаткових фінансових коштів. Сучасні угоди про перегляд боргу створюють набір альтернативних фінансових можливостей щодо інструментів зменшення суми боргу.

Використана література

1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995.

3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002.

4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002.

5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000.

6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.:


Сторінки: 1 2