2. Промислово розвинуті країни з переважним експортом ліцензій | Великої Британія, Швейцарія. Вони мають позитивне сальдо в ліцензійній торгівлі і проводять політику стимулювання експорту ліцензій. Спеціалізуються на виготовленні високотехнологічних виробів, створюють велику кількість філій і дочірніх компаній великих фірм при порівняно невеликих можливостях промислового використання нових технологій

3. Промислово розвинуті країни з переважним імпортом ліцензій | Німеччина, Японія, Італія, Франція й інші промислово розвинуті країни. Вони широко використовують закордонний досвід і технічні знання для модернізації провідних галузей на основі передових технологій і прискорення власних науково-технічних розробок. Не прагнуть до балансування надходжень і платежів за ліцензійними угодами

4. Країни, що розвиваються, з експортно-імпортною спрямованістю торгівлі ліцензіями | Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Проводять політику цілеспрямованої закупівлі закордонних технологій для вирішення великих економічних завдань. Експортуються ліцензії, як правило, до прилеглих держав

5. Країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю ліцензійної торгівлі | Таїланд, Алжир, Панама. Закупівля нових технологій здійснюється в основному у вигляді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів

6. Країни, що розвиваються, з епізодичним характером ліцензійної торгівлі | Найменш розвинуті країни

Об'єкти ліцензій:

§ запатентований винахід чи технологічний процес;

§ технологічні знання і досвід, ноу-хау;

§ промислові зразки (нове художньо-конструкторське рішення, що визначає його зовнішній вигляд);

§ товарний знак.

Ліцензії бувають патентні, тобто такі, що підтверджують передачу права використання патенту без відповідного ноу-хау, і безпатентні, тобто такі, котрі підтверджують право використовувати ноу-хау без патентів на винахід. Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведення додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик.

За обсягом переданих прав на використання науково-технічних знань ліцензіара розрізняють три види ліцензій:

§ проста (невиняткова), при продажу якої за ліцензіаром залишається право самостійно використовувати об'єкт ліцензії, а також надавати ліцензії на дану технологію й іншим ліцензіатам на даній території;

§ виняткова, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію і відмовлення ліцензіара від самостійного використання запатентованих винаходів чи ноу-хау та їх продаж на домовленій території;

§ повна, що надає ліцензіатові виключне право на використання патенту або ноу-хау упродовж терміну дії угоди і відмовлення ліцензіара від самостійного використання предмета ліцензії упродовж цього терміну.

Ліцензія може бути відкритою, якщо патентом має право скористатися будь-яка зацікавлена особа. Відкрита ліцензія оформляється у відповідному патентному відомстві, при цьому патентне мито стягується в половинному розмірі.

Ліцензія буває примусовою у випадку, якщо компетентні органи примушують патентовласника передати іншим особам право на використання патенту.

Продаж ліцензій здійснюється на основі укладання ліцензійної угоди [9, с. 350; 55, с. 125]. Ліцензійна угода - це договір, згідно з яким ліцензіар (продавець) надає ліцензіатові (покупцеві) дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні марки і за визначену винагороду.'

За способом передачі технології ліцензійні угоди поділяються на:

§ самостійні, тобто коли технологія передається незалежно від їх матеріального носія;

§ супутні, тобто коли ліцензія надається одночасно з укладанням контракту на будівництво підприємства, постачання комплектного технологічного устаткування і надання інженерно-консультаційних послуг.

Операції з міжнародного ліцензування можуть здійснюватися на підставі таких договорів і угод:

1. Міжнародні ліцензійні угоди. Об'єктом ліцензійної угоди можуть бути ліцей" зія на винахід, ноу-хау, товарна марка.

2. Міжнародний договір купівлі-продажу, шо передбачає постачання устаткування. Договір може бути доповнений супутньою ліцензією, шо надає додаткову інформацію про технологічний процес, у якому бере участь це устаткування, частина конструкторської документації для можливого виготовлення запасних частин, ремонту устаткування.

3. Міжнародні договори про проектування і будівництво промислових об'єктів. При здійсненні проектування і будівництва промислових об'єктів за рубежем складовою частиною загального договору або доповненням до нього може бути ліцензійна частина, шо стосується передачі патентних прав і ноу-хау, які входять у проект, об'єкт будівництва, технологію й устаткування цього промислового підприємства (супутня ліцензія) і проведення проектних робіт типу інжиніринг.

4. Комбіновані міжнародні договори про продаж ліцензій і постачання устаткування. При купівлі ліцензій на виробництво складних машин ліцензіат поряд з технічною документацією і навчанням фахівців для більш якісного освоєння виробництва ставить умову про постачання ряду складних вузлів спочатку в готовому вигляді, шоб потім поступово перейти на їх самостійне виготовлення.

5. Міжнародні договори про науково-технічне співробітництво. Науково-технічне співробітництво, як правило, передбачає обмін інформацією про науково-технічні досягнення, винаходи, науково-технічні знання і т.д. Тому в цих договорах часто застережуються супутні ліцензії. Якщо відбувається взаємний обмін цими матеріалами, ліцензії можуть виступати у формі перехресних, тобто взаємних ліцензій. При перехресних ліцензіях не обов'язково здійснюються взаємні грошові розрахунки. Сторони часто зацікавлені одержати рівнозначну інформацію.

6. Міжнародні договори про промислове співробітництво. В них можуть застосовуватися умови про надання ліцензій, постачання товарів або надання послуг у різних поєднаннях. У ряді випадків основу промислового співробітництва складають ліцензійні договори,-розширені договорами про виробниче кооперування.

Змістом міжнародних ліцензійних угод є встановлення науково-технічних зв'язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. Особливістю ліцензійних угод є те, що вони охоплюють цілий комплекс взаємин, пов'язаних з організацією виробництва ліцензованої продукції або з використанням ліцензованого процесу. До цього комплексу поряд з науково-технічними взаєминами входять фінансові і виробничі відносини, відносини, які пов'язані з реалізацією продукції, з керуванням підприємствами.

Міжнародна торговельна практика розробила багато варіантів типових! ліцензійних угод, що є основою для складання конкретних угод між сторонами. Можливість типізації форм ліцензійних угод полегшує і прискорює оформлення конкретних угод; спрощує вирішення судових і арбітражних суперечок, оскільки в міжнародних ліцензійних угодах беруть участь фірми різних країн, що мають своє національне'законодавство, яке специфічно вирішує ті чи інші питання.

Тилові ліцензійні угоди розробляються різними організаціями; зокрема, комісіями ООН, галузевими асоціаціями промислових фірм, окремими фірмами, шо здійснюють ліцензійну діяльність у міжнародному масштабі. Великі фірми, які мають власні типові угоди, неохоче йдуть на зміну умов таких угод і таким чином диктують свої умови контрагентам.

Міжнародна ліцензійна угода включає такі основні-умови: сторони угоди, преамбула, предмет угоди, види ліцензій, платежі, обов'язки ліцензіара і ліцензіата за ліцензійною згодою, термін дії ліцензії й умови припинення дії ліцензійної угоди.

Одним з найбільш важливих і складних питань при продажу і купівлі ліцензій є визначення ліцензійних платежів (ціни ліцензій). Ліцензійні платежі - це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди.

Вартість ліцензії формується на базі оцінки можливого прибутку, одержуваного від використання права виготовляти продукцію в результаті впровадження винаходу, ноу-хау, а також продавати продукцію під товарним знаком. При цьому враховують усі витрати на придбання ліцензії: її ціну, витрати,-які пов'язані з освоєнням виробництва, збутом, рекламою тощо, і

На рівень ціни ліцензії впливає безліч чинників, технічного, економічного і правового характеру, до яких відносяться:

§ можливий прибуток, що може одержати ліцензіат від використання технології;

§ витрати на створення технології (втрати на НДДКР і освоєння виробництва); -зон

§ упущена вигода,: тобто втрати, пов'язані з неотриманням прибутку від самостійного застосування технології;

§ витрати, що виникають при передачі технології (витрати на відрядження фахівців для практичного ознайомлення і навчання використанню нової техні-

§ ки, надання технологічної допомоги, проведення пусконалагоджувальних робіт);

§ витрати на одержання такої самої чи аналогічної технології від альтернативного постачальника;

§ потенційні витрати від самостійної розробки технології покупцем;

§ витрати, пов'язані з порушенням патентних прав і прав інтелектуальної власності [55, с. 128].

Форми ліцензійних винагород бувають різні. Залежно від методу підрахунку вони поділяються на дві групи.

До першої Групи належать винагороди, розмір яких підраховується на базі фактичного економічного результату використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми як періодичні відсоткові відрахування й участь у прибутку ліцензіата.

До другої групи належать винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь встановлюється і вказується в договорі, виходячи з оцінок можливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на базі використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми: первісний платіж готівкою, паушальний платіж, передача пінних паперів ліцензіата, передача зустрічної технічної документації.'':

Періодичні відсоткові відрахування чи поточні відрахування ("роялті") встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені Погоджені проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісяця або на визначену дату). Вони обчислюються різними способами:

§ з вартості виробленої за ліцензією продукції;

§ з одиниці виготовлених або реалізованих виробів у вигляді відсотка до ціни чи собівартості;

§ на спеціально обумовленій базі (зі встановленої потужності запатентованого устаткування, з кількості переробленої за запатентованим способом сировини, на базі вартості переробки продукту, вартості чи кількості окремих компонентів, споживаних у процесі виробництва