сучасному етапі із всіх сфер суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання) найбільше глобалізуються національні ринкові відносини, а із ресурсів — енергетичні; найважливішими суб'єктами цих процесів виступають МВФ, Світовий банк, СОТ. Проте ринковий механізм глобалізації є найменш досконалою складовою господарського механізму, тому недоцільно, як це роблять окремі російські вчені, називати їх єдино можливими.
МВФ, замість початкової орієнтації на підтримку діяльності держави щодо компенсації "провалів ринку" відповідно до нового Вашингтонського консенсусу (між МВФ, МБРР і американським казначейством), основні зусилля спрямував на формування у країнах, що розвиваються, процесів приватизації, лібералізації та стабілізації1.
Подібно орієнтовані включені в статут Світової організації торгівлі положення, які обмежують права держави на втручання у процес економічного розвитку своєї країни, забороняють використання експортних субсидій, митний захист промисловості, категорично обумовлюють прямі іноземні інвестиції2. Руйнівної трансформації при цьому не зазнали лише ті країни (наприклад, Китай), які не послабили контроль держави над зовнішньоекономічними організаціями. Майбутня світова спрямованість глобалізації залежить насамперед від впливу прогресивних суб'єктів національних суспільних відносин — держав, політичних партій, профспілок, громадських організацій та ін., а також їх об'єднань з прогресивними силами інших країн. Усвідомили небезпеку глобалізації в контексті ринкового фундаменталізму представники антиглобалістського руху.
Найважливішим законом розвитку економічної глобалізації є закон нерівномірності економічного розвитку, дія якого за межами окремих національних країн виявляється у: нерівномірності розвитку високорозвинутих та слаборозвинутих країн; нерівномірному і навіть стрибкоподібному розвитку невеликої групи країн серед слаборозвинутих держав, з одного боку, та більшістю слаборозвинутих країн — з іншого; нерівномірності розвитку між передовими країнами; нерівномірному характері розвитку окремих інтеграційних об'єднань та ін.
Література
1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.
2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.
3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с
4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.
5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С
6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с
7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.
8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.
9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.
10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с
11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.
12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.
13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.
14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення: