Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Внесок А. Сміта і Д. Рікардо у розвиток світової економічної думки.

Видатна праця А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) складається з п'яти частин. В першій досліджено проблеми вартості і розподілу доходів; у другій — сутність капіталу та його нагромадження; у третій — розглянуто економічну історію Західної Європи в епоху феодалізму і становлення капіталізму; у четвертій — критично проаналізовано погляди меркантилістів і з'ясовано суть економічної політики; у п'ятій — висвітлено проблеми державних фінансів.

Усі основні проблеми політичної економії Сміт аналізує через призму поділу праці на мануфактурній стадії розвитку капіталізму в промисловості. Такий поділ зумовлює підвищення продуктивності праці шляхом:

а) збільшення спритності і творчості окремого робітника;

б) економії часу, необхідного для переходу від одного виду роботи до іншого;

в) винайдення машин (цей процес ініціювала спеціалізація знарядь праці). Тому недостатній розвиток сільського господарства пояснюється, на його думку, нерозвинутістю поділу праці у цій сфері. З аналогічних позицій він пояснює нерівномірний розвиток окремих районів і країн.

Економічну систему капіталізму вчений розглядав як єдину гігантську мануфактуру, де поділ праці був загальною формою співробітництва людей. Проте Сміт не бачив істотної відмінності між поділом праці всередині мануфактури і між підприємствами та галузями в суспільстві. (Лише у "Капіталі" К. Маркса три основні форми суспільного поділу праці були підведені під категорії "загальне", "особливе" і "одиничне", що дало змогу аналізувати їх в процесі діалектичної взаємодії.) Водночас Сміт розумів негативні сторони наявного тоді поділу праці: перетворення робітника в часткового (виконання ним деяких операцій, що не вимагають освіти), погіршення умов праці, монотонність праці та ін. Причину поділу праці він вбачав у такій характерній рисі людської психології і поведінки, як схильність до обміну. Поділ праці, в свою чергу, стимулює розвиток цієї схильності, тому вони розвиваються паралельно. Глибина поділу праці залежить від обсягів ринку і нагромадження капіталу. Водночас причиною поділу праці А. Сміт вважав зумовлений таким поділом ріст продуктивності праці. Значну роль у їх розвитку відіграють гроші, які стихійно виникають із товарного світу в процесі тривалого історичного розвитку, що означає товарну природу грошей. Найважливішою функцією грошей він називав засіб обігу, вважав доцільною заміну грошей в монетарній формі (золота і срібла) на паперові. Правильною була його думка про необхідність випуску обмеженої кількості грошей.

Прогресивнішими (порівняно з фізіократами) були погляди Сміта на продуктивну працю. Вартість, на його думку, створюється не лише в сільському господарстві, а й у всіх галузях матеріального виробництва. Тому він визнав рівнозначність видів праці щодо створення вартості, отже, праця загалом, загальна суспільна праця створює вартість незалежно від маси конкретних споживчих вартостей, у яких вона втілена. А. Сміт упритул підійшов до проблеми двоїстого характеру праці, проте він так і не дослідив працю як субстанцію вартості.

Поняття "вартість", за його твердженням, має два різних значення. У першому — воно означає корисність будь-якого предмета і називається споживчою вартістю; у другому значенні воно дає володіння товаром і називається міновою вартістю. Але вчений не розкрив сутність товару як діалектичну єдність (що передбачає взаємообумовленість, взаємоперехід, суперечливість та ін.) споживчої вартості і вартості, відповідних видів праці, що лежать в основі кожного із цих аспектів (як глибшу сутність, сутність другого порядку). Внаслідок цього він не розрізняв процес праці як фактор створення вартості і процес праці як фактор перенесення вартості засобів виробництва на створений продукт.

Регулятором обміну продуктами праці слугує праця товаровиробників як єдине точне мірило вартості. Він розумів також, що величину вартості продукту визначають не фактичні витрати праці окремого товаровиробника, а кількість праці, необхідна для його виробництва. Це означає, що він наблизився до розуміння індивідуальної і суспільно необхідної праці, але не зміг чітко розрізнити їх.

Економіст розмежовував вартість товару та його ціну, із цією метою виокремлював "дійсну" і "номінальну" (або грошову) ціну товару. Дійсна ціна — це вартість товару, а номінальна — її грошовий вираз, кількість золота або срібла, за які вони продаються. Дійсна ціна є своєрідною центральною ціною, стійким центром, до якого тяжіють ціни всіх товарів. Він заклав основу розуміння механізму відхилення цін від вартості товарів. Заслугою А. Сміта є розмежування простої і складної праці та їх різного впливу на величину вартості. Звернув увагу він і на вплив інтенсивності праці на утворення вартості. Але ці наукові елементи розуміння вартості поєднувалися в його теорії з поверховими (на рівні явища), зокрема, визначення вартості товару кількістю праці, яку треба затратити для того, щоб його купити, достовірне лише за умов простого товарного виробництва. За капіталістичного товарного виробництва шматок тканини, наприклад, коштує більше (за умови праці ткача на капіталістичному підприємстві), ніж праця шевця, оскільки, крім заробітної плати, тобто доходу виробника, у вартість входить додаткова вартість, привласнена капіталістом. Сміт зіткнувся з суперечністю між законом вартості (коли вартість товару визначається лише працею, затраченою на його виробництво і відбувається обмін еквівалентів) і законом додаткової вартості. Адже цей закон нібито діє при капіталізмі, оскільки капіталіст виплачує робітникові у формі заробітної плати лише частину вартості, а другу привласнює сам. Тому А. Сміт не зміг пояснити таку суперечність на основі трудової теорії вартості і дійшов висновку, що вартість товару визначає сума трьох доходів (заробітної плати, прибутку і ренти). Закон вартості, на його думку, діяв лише за умов простого товарного виробництва. Крім того, А. Сміт не розкрив якісний аспект вартості, тобто те, що вона є суспільним відношенням між товаровиробниками, яке має історичний характер, постійно поповнюється в процесі еволюції товарного виробництва елементами якісно нового змісту. Водночас він, за словами К. Маркса, відчув перетворення закону у свою протилежність (закон ціни виробництва), але не зміг розкрити цей процес.

А. Сміт правильно з'ясував співвідношення промислового і торговельного прибутків, земельної ренти, позичкового відсотка, розглянув промисловий прибуток як основну форму додаткової вартості. Науково обґрунтованим є його положення, що вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, поділяється на заробітну плату і прибуток підприємця на авансований у вигляді заробітної плати і матеріалів капітал. У положенні закладено правильне розуміння структури вартості і сукупного суспільного продукту. Вчений заперечував думку, що прибуток є видом заробітної плати за нагляд і управління підприємством (це засвідчує залежність прибутку від розмірів використовуваного капіталу, а не від складності і кількості управлінської праці; залучення до процесу управління найманих управляючих). Така позиція автора дещо однобічна, оскільки він ігнорував працю підприємця як одне із джерел прибутку. Водночас наведені ним докази свідчать, що функціонуючий капіталіст має право претендувати лише на незначну частину прибутку, а іншу повинні привласнювати наймані працівники. Одночасно він наголошував на продажі робітником праці капіталістові. Але насправді капіталіст купує лише робочу силу, право на її використання в процесі праці.

Основою заробітної плати є вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і членів його сім'ї, а нижчою межею заробітної плати А. Сміт (як і В. Петті) називав фізичний мінімум. Якщо зарплата нижча цього мінімуму, виникає загроза вимирання робітників (це можливо в країнах, що економічно регресують). У країнах, що швидко розвиваються, до заробітної плати, крім фізичного мінімуму, належить певний надлишок, розмір якого визначають усталені норми споживання, традиції, культурний рівень. При встановленні рівня заробітної плати важливе значення відіграють захист працівниками власних інтересів, співвідношення сил між класами, між попитом і пропозицією, позиція держави (яка, як правило, підтримує капіталістів). А. Сміт виступав за встановлення високої заробітної плати (оскільки вона стимулює зростання продуктивності праці, сприяє нагромадженню капіталу і підвищує попит на працю), критикував думку про те, що висока заробітна плата робить робітників лінивими.

Водночас Сміт помилково стверджував, що дохід капіталіста як винагорода за його діяльність, працю і ризик створює весь авансований капітал, зокрема витрати на заробітну плату і засоби виробництва. Тобто він не зміг розкрити сутність середнього прибутку, не зміг вирішити суперечність між законом вартості і законом середньої норми прибутку (якщо прибуток створює наймана праця, то норма прибутку повинна бути пропорційною кількості застосовуваної праці; насправді вона пропорційна капіталу, але при цьому не діє закон вартості). Крім того, не була вирішена суперечність між законом середньої норми прибутку і законом додаткової вартості (відповідно до вимог останнього додаткова вартість пропорційна величині змінного капіталу за умови незмінної норми експлуатації).

Двоїстими були його погляди щодо сутності земельної ренти та джерел її утворення. Сміт визначав ренту як нетрудовий дохід, а її величину пояснював надлишком вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера-капіталіста. Він критикував точку зору, що рента є законною платою землевласнику, своєрідним відсотком на капітал, вкладений ним у поліпшення землі (одним із доказів


Сторінки: 1 2 3