Генерального секретаря ЛАД Амре Мусу розпочати офіційну процедуру відповідно до статуту організації. Лідер Лівії Муаммар Каддафі неодноразово висловлював своє невдоволення діяльністю ЛАД, а також прагнення встановити тісніші зв'язки з арабськими країнами, розташованими на африканському континенті поза Лігою.

З березня 2003 року Ліга арабських держав, завершивши свій саміт, у заключному комюніке закликала Ірак до співпраці і виступила проти іноземного втручання у справи арабської "нації". Проте, далі справа не рушилася. Телевізійні трансляції саміту нагадували змагання серед арабських лідерів на звання найбільшого націоналіста. Лідерство досить довго утримував лівійський полковник Муаммар Каддафі, який звинувачував арабські країни у співпраці зі США. Саудівську Аравію він звинуватив у тому, що країна "уклала угоду із дияволом", коли запросила американські війська у 1990 році обороняти свої кордони.

Коронний ж принц Абдулла та фактичний правитель Саудівської Аравії наголосив, що його королівство є оборонцем ісламу, а самого лівійського лідера звинуватив у здобутті влади за допомогою американців. Щоб уникнути війни, Об'єднані Арабські Емірати вирішили запропонувати, щоб іракський лідер Саддам Хусейн відійшов від керівництва країни та виїхав за кордон. І хоча іракський міністр закордонних справ звинуватив представника Арабських Еміратів у виконанні ворожої волі, цю ідею також було відкинуто. Проблема лише у тому, що арабські лідери, які не мають широкої підтримки у себе вдома, побоювалися відкрито підтримувати ідею вигнання Саддама. Тим більше, що американський державний секретар Колін Пауелл звернувся до арабських країн напередодні саміту із проханням ухвалити цю пропозицію.

Саміт лідерів арабських країн засвідчив те, що авторитарні правителі регіону занепокоєні наслідками можливого зовнішнього втручання" насамперед для політичного ладу їхніх країн. Один з йорданських чиновників, присутніх на саміті, сказав: "Будь-який арабський лідер зараз говорить про державне будівництво, але насправді їх непокоїть питання, як втриматися на власних ногах протягом іракської кризи".

24 березня 2003 року в Каїрі відбулася чергова зустріч міністрів закордонних справ країн-членів ЛАД. Ще ніколи ці країни не були такими далекими від єдиної думки, яку треба було сформулювати щодо війни в Іраку. Більшість арабських країн мають тісні економічні зв'язки з США і, зрозуміло, підтримують політику цієї країни, інші ж — займають нейтральну позицію, і лише Сирія негативно сприйняла дії Сполучених Штатів в регіоні та вимагала конкретних дій з боку ЛАД.

З часу падіння режиму Саддама Хусейна весною 2003 року Ліга арабських держав обмежувалася лише заявами щодо ситуації в Іраку і не мала можливості реально впливати на політичні події в країні та процес її відбудови. Щоб якось змінити ситуацію, 21 лютого 2004 року прийнято рішення про відкриття представництва ЛАД у Багдаді, Генеральний секретар організації Амре Муса офіційно дав згоду надіслати в Ірак особистого посланця. Але про такий намір керівництва ЛАД довідалася раніше. У секретній доповіді, частина якої була отримана редакцією Саудівської газети "Аль-Яум", зазначалося, що ще в грудні 2003 року в Іраку перебувала з візитом делегація ЛАД на чолі з помічником Генерального секретаря Ліги Ахмедом Бен Халі. Наслідком візиту стало прийняте рішення про відкриття постійного представництва ЛАД в Іраку.

3—4 березня 2004 року відбулася 121-а сесія Ради ЛАД, на відкритті якої Генеральний секретар Амре Муса зауважив, що вона є підготовкою до шістнадцятого саміту Ліги, запланованого в Тунісі в кінці березня. Саміт мав розглянути найважливіші питання міжнародного та регіонального характеру, мала бути представлена доповідь з пропозиціями щодо реформації структури ЛАД.

На сесії країни висловили підтримку Іраку, який був і залишається членом організації. Ще одним питанням для розгляду були методи досягнення стабільності на Близькому Сході. Така стабільність, на думку Муси, неможлива без вирішення палестинського та іракського питань, питання безпеки та роззброєння. Головне — проблема звільнення регіону від зброї масового знищення, адже ще 26 січня поточного року Ліга звернулася до міжнародної громадськості з проханням вимоги від Ізраїлю надати доступ Міжнародному агентству з атомної енергетики перевірити свої ядерні об'єкти. В опублікованому комюніке Спостережний комітет за ядерною діяльністю Ізраїлю, який діє в рамках ЛАД, звернувся до громадськості з проханням впливу на Ізраїль в питанні приєднання до Договору про непоширення ядерної зброї (адже Ізраїль офіційно не підтвердив і не заперечив інформації про наявність в країні ядерної зброї, хоча США розглядають її як ядерну).

30 березня 2004 року мав відбутися вже вищезгаданий саміт ЛАД у Тунісі, але був несподівано відмінений і перенесений на невизначений термін. Як заявив Генеральний секретар, позиції країн-членів Ліги значно відрізняються, а шляхи вирішення деяких питань регіону є навіть протилежними. Таким чином, ще не почавшись, саміт завершився і буде проведений тоді, коли позиції держав-членів хоча б з більшості питань будуть співпадати.

17 квітня 2004 року Ліга арабських держав різко засудила США за їхню позицію щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту. В заяві Ліги, опублікованій після надзвичайного засідання, мова йшла про те, що США таким чином підтримують агресивні дії Ізраїлю щодо палестинців. Нагадаємо, що президент США Джордж Буш напередодні заявив, що під контролем Ізраїлю може залишитися частина Західного берега Йордану і що палестинським біженцям . не слід сподіватися на повернення тієї нерухомості, яка зараз на території Ізраїлю.

Історія показала, що в скрутних ситуаціях і при вирішенні справді важливих питань регіону Ліга стикається з непорозумінням своїх членів. Суттєві розбіжності в позиціях і поглядах політиків країн-членів ЛАД негативно впливають на діяльність та авторитет організації, викликаючи сумніви в доцільності її існування"

Список використаної літератури

1. Агарышев А. От Кемп-Девида к трагедии Ливана. — М.: Молодая гвардия, 1983. — 170 с.

2. Александрійський протокол. — Александрія, 1944.

3. Арабские государства дают совместный отпор сговору Вашингтона, Тель-Авива и Каира // За рубежом. — 1978. — № 45. — С. 10

4. Арабська мирна ініціатива. — Бейрут" 2002.

5. Гайдуков Л. Ф. Міжнародні відносини та зовнішня політика 1980 — 2000. — К.: Либідь, 2001. — 621 с.

6. Герчикова И. Н. Международные економические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности. — М.: Консалтбанкир, 2000. — 624 с.

7. Дюразель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. — К.: Основи, 1999. — 903 с.

8. КамінськийА. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій. — Л.: Світ, 1995. — 144 с.

9. Мирван Хамаде. Удар по единству арабского мира // За рубежом. — 1978. — № 51. — С. 9.

10. Повсеместный отпор // За рубежом. — 1978. — № 40. — С. 10.

11. Против капитулянтского курса Садата //За рубежом. — 1978. — № 40. — С. 4.

12. Статут ЛАД. — Каїр, 1945.

13. Dr. Ahmed Youssef Ahmed Amman Summit and the Arab League Development: A competitive criticizing vision / / Arab Affairs edition 106. — June 2001. — P. 15—22.

14. Dr. Ahmed Youssef Ahmed The Reality of the Arab Regime between Structuralism and Political Will-working Paper // Algiers. —2000.— 10—11 June.