5) відповідність структури суспільно необхідних витрат структурі суспільних потреб.

Недоліком теорії вартості є однобічне трактування вартості лише як кількості суспільно необхідної праці без достатнього врахування якості продукції, її корисного ефекту.

Сутність товару розкривається Марксом як єдність споживчої вартості і вартості, а сутністю глибшого порядку цієї елементарної клітини економічної системи капіталізму є двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Вчення про двоїстий характер праці є одним з найпомітніших наукових відкриттів Маркса. Воно дало змогу розкрити процес розгортання суперечностей. Так, суперечність між споживчою вартістю і вартістю розвивається у таких якісно нових формах, як суперечність між різними видами праці (індивідуальною і колективною, приватною і суспільною), товаром і грошима, двома сторонами капіталістичного виробництва (процесом праці і процесом зростання вартості), виробництвом та споживанням, метою виробництва і засобами її досягнення, продуктивними силами й відносинами власності у сфері безпосереднього виробництва, виробництвом і розподілом, продуктивними силами та виробничими відносинами всього суспільного способу виробництва (в єдності всіх сфер суспільного відтворення) та ін.

У праці "До критики політичної економії" Маркс уперше обґрунтовує, характеризує категорію "робоча сила", визначає її вартість. У "Економічному рукописі" (1861—1863) він глибше досліджує цю категорію, визначає відмінності між працею і робочою силою, між звичайними товарами і специфічним товаром робоча сила, вперше з'ясовує особливості вартості цього товару (виокремлює історичний і моральний елементи). Вчений називає специфічним економічним відношенням саме споживання робочої сили в процесі капіталістичного виробництва, доводить виникнення додаткової вартості без порушення закону вартості, розмежовує категорії "необхідний робочий час" і "додатковий робочий час", абсолютну і відносну додаткову вартість. Заслуговує на увагу системний аналіз Марксом історичного розвитку зростання продуктивності праці та виробництва додаткової вартості, стадій розвитку капіталізму в промисловості (простої кооперації, мануфактури і машинного виробництва) і відповідних форм капіталістичних підприємств протягом XVI—XIX ст. Він розглядає органічний взаємозв'язок між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин упродовж майже чотирьох століть, відокремлює на цій основі категорії "формальне" і "реальне підкорення праці капіталом". Надбанням економічного вчення Маркса є історичний аналіз процесу перетворення товару на гроші, зокрема аналіз форм вартості від найпростішої до найскладнішої грошової форми, якісна характеристика форм товару і форм грошей, що дало змогу розглянути в історичному аспекті форми капіталу, додаткової вартості (абсолютної і відносної), робочого дня.

Другим своїм науковим відкриттям Маркс вважав вчення про додаткову вартість, де обґрунтовується виникнення додаткової вартості за умов дії закону вартості, виокремлюється сама категорія "додаткова вартість" без внутрішніх форм її виявлення (прибутку в різноманітних різновидах — підприємницького доходу, відсотка, ренти, середнього прибутку та ін.). Джерелом додаткової вартості є, на думку Маркса, лише неоплачена праця найманих робітників. Маркс з'ясував сутність заробітної плати як специфічної категорії економічної системи капіталізму, що слугує грошовим виразом вартості і ціни товару робоча сила. Зовнішньою формою вияву заробітної плати є вартість або ціна праці.

Досліджуючи проблеми відтворення і нагромадження капіталу, Маркс вивчав перетворення законів простого товарного виробництва (закону обміну еквівалентів) у закони капіталістичного привласнення, тобто привласнення капіталістом чужої неоплаченої праці без еквівалента і наступний обмін на ще більшу кількість живої чужої праці. Він обґрунтував капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким зростання промислової резервної армії праці зумовлене зростанням органічної будови капіталу (зменшенням частки змінного капіталу порівняно з постійним). У "Капіталі" сформований абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження, змістом якого Маркс вважав відносне і абсолютне зростання промислової резервної армії, погіршення матеріального становища робітничого класу відповідно до нагромадження капіталу, зростання багатства капіталістичного суспільства. На практиці цей закон (як і решта) модифікується під впливом різних обставин, які можуть послабити його дію.

Проте на відміну від попередників (наприклад, Д. Рікардо абстрагувався від процесу обігу) Маркс розглядав капітал як рух, як діалектичну єдність процесів виробництва та обігу, а обіг як внутрішній необхідний момент самого виробництва. В обігу, як і в безпосередньому виробництві, також відбувається трансформація форм капіталу, в процесі якої виникають і діють притаманні цій сфері економічні закони. Маркс чітко розмежовував основний і оборотний капітали, з'ясував особливості обороту змінного капіталу і обороту додаткової вартості при простому і розширеному відтворенні та інші питання.

У "Капіталі" поглиблено теорію відтворення Ф. Кене ("Економічні таблиці"). Зокрема, Маркс визначив вартісну і натурально-речову структури сукупного суспільного продукту, виокремив у ньому два підрозділи, розглянув основні умови розширеного відтворення і реалізації кожної із складових сукупного суспільного продукту як за вартістю, так і за натурально-речовою формою. В. Леонтьєв зазначав, що у цій галузі реальний внесок економістів після К. Маркса дуже незначний.

К. Маркс першим аргументував, що норма прибутку надає додатковій вартості якісно нової, перетвореної форми прибутку і це перетворення є першим етапом трансформації вартості в ціну виробництва. Другим етапом цього процесу є формування внаслідок внутрігалузевої конкуренції суспільної або ринкової вартості, величину якої в різних сферах і галузях можуть регулювати середні, гірші та кращі умови виробництва основної маси товарів. Третім етапом такої трансформації є перетворення в результаті міжгалузевої конкуренції ринкової вартості в ціну виробництва, внаслідок чого починає діяти закон ціни виробництва. Тому загальний прибуток і ціна виробництва виявляються як конкретні форми руху відповідно додаткової вартості і вартості за конкуренції. Розглядаючи промисловий капітал як основну форму капіталу, Маркс розмежовував якісно різні форми капіталу (товарно-торговий, грошово-торговий та ін.) і форми їх економічної реалізації (підприємницький дохід, торговий прибуток, відсоток, земельна рента), кожну з яких пронизує основна суперечність капіталізму; наголосив, що їх розвиток відбувається як відповідно до законів капіталу взагалі, так і відповідно до підсистемних законів, зумовлених конкурентною боротьбою всередині класу капіталістів.

У третьому томі "Капіталу" Маркс обґрунтовує закон падіння норми прибутку ростом органічної будови капіталу (А. Сміт пояснював таке падіння дією конкуренції, Д. Рікардо — зростанням заробітної плати внаслідок збільшення земельної ренти при переході від кращих ділянок землі до гірших), який (як і всі інші закони) модифікується різними факторами і на певному проміжку часу може бути послаблений чи тимчасово паралізований.

К. Маркс передбачив, що акціонерний капітал (разом з усіма його суперечностями) є найдосконалішою формою, розвиток якої діалектично заперечує попередні, менш розвинуті форми капіталу (власності) в межах капіталістичного способу виробництва, і сприяє формуванню комуністичного суспільства.

Він обґрунтував закон руху капіталістичного способу виробництва (виробництво додаткової вартості), показав його внутрішні суперечності, які поряд із суперечностями інших законів (наприклад, закону тенденції норми прибутку до зниження, закону вартості та ін.) і категорій формують цілісну систему економічних суперечностей капіталістичного способу виробництва. Ці суперечності тимчасово вирішують періодичні економічні кризи, виникнення якісно нових форм капіталістичної власності (капіталу), діяльність уряду по регулюванню економіки тощо.

Позитивне значення натепер має методологія конструктивної критики Марксом різних течій і шкіл політичної економії; цінними надбаннями є використання діалектичного методу дослідження; його ідеї про органічну економічну систему, її внутрішню структуру, застосування принципу цілісності при її дослідженні, про економічний зміст законів тощо.

Водночас в економічному вченні Маркса чимало недоліків. Крім названих вище, пов'язаних з проблемою вартості, до них належать:

1) теза про несумісність товарного виробництва, вартісних відносин із соціалізмом;

2) ідея про необхідність національної централізації засобів виробництва як національної основи майбутнього ладу, яка передбачала необхідність тотального одержавлення економіки;

3) класифікація закону капіталістичного нагромадження як абсолютного, а також теза про неминучість погіршення становища робітників в міру нагромадження капіталу, незалежно від величини оплати робочої сили;

4) положення про повну несумісність комунізму з приватною власністю (а не тільки з приватною капіталістичною власністю);

5) твердження, що революція в продуктивних силах у межах капіталістичного суспільства супроводжується революцією у виробничих відносинах. Якби взаємодія двох сторін суспільного способу виробництва відбувалась у такий спосіб, то не було б основи для поглиблення між ними суперечності. Очевидно, що революція в системі продуктивних сил супроводжується більш повільними еволюційними змінами в системі виробничих відносин;

6) надмірне наполягання на принципі економічного детермінізму, згідно з яким усі явища суспільного життя (політика, право, соціальні відносини, ідеологія та ін.) залежать лише від розвитку економіки;

7) надто прямолінійне тлумачення співвідношення базису і надбудови; підміна поняття матеріального "об'єктивного" на поняття "економічний базис";

8) трактування Марксом (та іншими класиками марксизму-ленінізму) одного з основних законів діалектики — закону єдності і боротьби протилежностей — лише як революційної боротьби суперечностей, у процесі якої повинен бути знищений певний клас. Тому в законі проігноровано елемент єдності суперечностей;

9) гіперболізація ролі великого виробництва, ігнорування при цьому критерію оптимальності у зростанні масштабів підприємств, що означало застосування методу просі ої екстраполяції процесів XIX ст. на реалії майбутнього;

10) твердження, що функції управління на підприємстві перейдуть лише до найманих працівників;

11) необгрунтоване трактування класу капіталістів як паразитичного навіть у разі, коли капіталісти займаються управлінською працею;

12) однобічне визначення джерелом додаткової вартості лише праці найманих робітників. Таким джерелом є праця самого