Важливою особливістю міжнародної міграції робочої сили наприкінці XX — на початку XXI ст. стала масова міграція працездатного населення як всередині СНД, так і міграційні потоки з СНД в розвинуті країни. Наприклад, в Росії в середині 90-х років налічувалося приблизно 3 млн мігрантів, серед яких значну частку становили мігранти з України.

Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є масові переміщення науково-технічних кадрів із Західної Європи та країн СНД (насамперед з Росії та України) в США. Так, з України за 1991—2002 рр., як зазначалось, виїхало понад 6300 учених, а з урахуванням спеціалістів з вищою освітою — понад 600 тис. осіб.

Міжнародна міграція робочої сили має позитивні і негативні наслідки. Позитивними в країнах-експортерах робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, поліпшення її платіжного балансу (крім того, повертаючись додому, наймані працівники привозять суми, приблизно еквівалентні їх грошовим переказам).

Негативними наслідками для країни-експортера є відтік високоосвічених і кваліфікованих кадрів ("відплив мізків"). Якщо орієнтуватися на оцінку середньої вартості, створюваною однією складною робочою силою в США (у 90-ті роки XX ст. перевищувала 400 тис. дол., а інженера — 800 тис. дол.), то при виїзді таких спеціалістів держава-експортер несе відповідні збитки. Ще більше втрачає країна у разі виїзду кандидата або доктора наук, оскільки підготовка доктора наук за міжнародними оцінками обходиться в 1— 1,5 млн дол. У разі роботи емігранта за спеціальністю на відповідні суми зростав величина національного багатства країни-імпортера (оскільки людина-працівник є основною формою національного багатства). Надалі в процесі використання складної робочої сили, експлуатації її фізичних, розумових, організаторських здібностей ця частка зростає. До негативних наслідків для країни-експортера також належать можливе пониження кваліфікації найманих працівників-мігрантів; для класу найманих працівників країни-імпортера — зростання надмірної пропозиції робочої сили; опосередкований вплив на зниження ціни національної робочої сили; можливе послаблення класової солідарності трудящих та ін.

Державне та наддержавне регулювання міжнародної міграції робочої сили.

Воно почалось ще наприкінці XVIII ст. Так, в Англії тоді були прийняті закони, якими заборонялась еміграція робітників промисловості, а в XIX ст. — закони, що забороняли в'їзд пінних працівників. Надалі цей процес регулювався здебільшого на двосторонній основі між країною-експортером і країною-імпортером робочої сили. Деякі з цих конвенцій діють і тепер.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили — сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки І насамперед для потреб розширеного відтворення великого капіталу.

Ця сукупність залежить від особливостей історичного розвитку країни, економічної кон'юнктури, умов відтворення.

Так, з 1952 р. уряд США став регламентувати в'їзд мігрантів за такими критеріями:

1) жорсткий відбір мігрантів;

2) еміграція членів сім'ї разом з главою сім'ї;

3) значна питома вага осіб, які імігрують на основі родинних зв'язків;

4) відносна свобода вибору місця проживання і роботи;

5) надання значній частині імігрантів після п'яти років проживання в країні громадянства та ін.

Важливими методами державного регулювання процесу міграції робочої сили є регулювання чисельності і якісного складу мігрантів. Для цього використовують показник іміграційної квоти, який щорічно розраховують і затверджують залежно від статево-вікової структури, рівня освіти, безробіття, наявності ринку житла та інших параметрів.

Якісний склад працівників-мігрантів регулюють шляхом проходження процедури визнання наявних у них документів про освіту або професійну підготовку, роботи за спеціальністю, встановлення вікового цензу (більші шанси на в'їзд мають молоді працівники), врахування національності (з метою забезпечення національної рівноваги), стану здоров'я, пред'явлення додаткових професійних вимог до певних професій і спеціальностей (наприклад, програміст повинен володіти прийнятими в країні програмами та ін.), оцінки деяких якостей особистості (наприклад, характеру, якщо йдеться про в'їзд із окремих країн). Перевагу мають підприємці, які хотіли б займатися бізнесом.

Особливістю сучасного міжнародного руху робочої сили є послаблення стихійності та посилення регульованості цього процесу як з боку окремих національних країн, так і міжнародних організацій. Розвинуті країни намагаються проводити іміграційну політику, яка забезпечить оновлення іноземних працівників з метою притоку і використання найбільш працездатної, мобільної робочої сили в розквіті фізичних та розумових здібностей.

Країни-експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнародну міграцію працівників, регулюючи обсяги еміграції та якісний склад емігрантів (деякі країни обмежують еміграцію за нестачі кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації). Еміграцію використовують як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкриваються валютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюються вигідніші умови для використання цих коштів, висувається вимога про переказ в країну певної частки зарплати, залучається частина коштів посередницьких організацій та ін.). Країни-експортери намагаються захистити права емігрантів за кордоном через укладення двосторонніх угод з країною-імпортером, використання контрактної форми найму робочої сили для роботи за кордоном (контракт повинен гарантувати певну величину заробітної плати, оплати проїзду, житла, медичного обслуговування тощо), організацію спеціальних установ, фондів, представництв, аташе по праці при посольствах та ін., укладення народних конвенцій, угод по трудовій міграції, дотримання основних прав емігрантів, допомогу у забезпеченні медичними послугами, житлом, навчанні дітей у школі (цим займаються спеціальні фонди). Українська влада надто мало піклується про долю своїх співвітчизників-емігрантів.

Процес трудової міграції регулюють через запровадження обов'язкового державного ліцензування діяльності організацій із наймання працівників для роботи за кордоном. Ліцензію надають лише тим організаціям, які мають необхідні знання, досвід роботи, міжнародні зв'язки і можуть нести відповідальність (юридичну, матеріальну) за свої дії. В Україні ці процеси практично не регулюються.

Регулювання сучасної міжнародної міграції робочої сили в окремих країнах регламентовано правовими нормами і правилами, зафіксованими в документах міжнародних організацій і насамперед Міжнародної організації праці (МОП). Держави, які ратифікували міжнародні конвенції, визнають пріоритет міжнародного права над національним. МОП створена в 1919 р. У 1962 р. на 46-й сесії МОП була прийнята угода про основні цілі та норми державної політики, в якій закріплювались такі самі права мігрантів, як і корінних жителів, в тому числі в сфері соціального забезпечення. Країни, які ратифікували цю угоду, зобов'язались забезпечувати мігрантам за місцем їх проживання набуті права на отримання соціальної допомоги (оплата медичного обслуговування, допомоги по безробіттю, хворобі, інвалідності, професійних захворювань та ін.). Визначено рівність мігрантів щодо національності, релігії, статі тощо. Захист їх прав забезпечується шляхом організації безплатних служб для допомоги мігрантам, надання їм необхідної інформації і прийняття заходів проти недостовірної інформації і пропаганди стосовно еміграції та іміграції громадян, а також заходів, які допомагають від'їзду мігрантів та їх переміщенню; дозволу переводити заробітну плату і заощадження на батьківщину; необхідністю письмового оформлення трудових контрактів і дотримання прав мігрантів на їх отримання (де вказується термін найму, умови і зміст праці, рівень заробітної плати і порядок її виплати); проголошенням рівності в отриманні мінімальної заробітної плати; проголошенням права на освіту і придбання кваліфікації (а також її підвищення); участь у профспілках; рівності в освіті, працевлаштуванні і соціальному забезпеченні.

У регулюванні окремих сторін міжнародної міграції робочої сили беруть участь й інші міжнародні організації. Так, Комісія ООН по народонаселенню частину свого фонду використовує на субсидіювання національних програм міграції населення. Всесвітня організація охорони здоров'я через свої норми намагається впливати на фізичний стан мігрантів та їх сімей, ЮНЕСКО частково спрямовує свою діяльність на поліпшення освіти мігрантів. Міжнародна організація з міграції (MOM) намагається удосконалити процес міграції, надати йому планового характеру, здійснювати обмін досвідом та інформацією з цих питань.

Література

1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с

4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.

5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С

6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с

7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.

8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.

9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.

10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с

11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.

12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.

13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. —