Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Міжнародний рух капіталу

План

1. Сутність та основні форми міжнародного руху капіталів. 

2. Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів в сучасних умовах. 

3. Література

Сутність та основні форми міжнародного руху капіталів.

Визначення сутності капіталу впливає на формування теоретико-методологічної основи пізнання сутності міжнародного руху капіталу, зокрема вивезення капіталу. Західні економісти міжнародний рух капіталу розглядають здебільшого як рух одного із факторів виробництва з метою ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах.

В економічній літературі СРСР вивезення капіталу трактувалося як "...одностороннє переміщення за кордон вартості в товарній або грошовій формі з метою отримання підприємницького прибутку або отримання відсотків". У словнику "Політична економія" вивезення капіталу охарактеризовано як "одна з основних ознак, типових рис монополістичного капіталізму", а в процесі його вивезення, на думку авторів, монополії однієї країни переміщують свої капітали в інші країни з метою найвигіднішого їх застосування. В економічній енциклопедії "Політична економія" стверджується, що вивезенням капіталу є "вивіз за кордон монополіями і буржуазними країнами вартості у грошовій або товарній формі для виробництва і привласнення монопольних прибутків і отримання інших економічних і політичних вимог, на відміну від вивезення товарів, що являє собою реалізацію вартості і додаткової вартості, яка міститься в товарах".

У виданнях середини 90-х років XX ст. окреслюється відхід від політико-економічної характеристики вивезення капіталу. Так, у "Сучасному економічному словнику" (де капітал тлумачиться як "все, що здатне приносити дохід, або ресурси, створені людьми для виробництва товарів і послуг" 4) вивезення капіталу визначено як "експорт капіталу в інші країни державою, підприємцями, фірмами, приватними особами з метою більш вигідного розміщення, використання". У підручнику "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" вивезення капіталу трактується як " .. .експорт вартості в грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу". Визначення мають такі недоліки:—

однобічне тлумачення капіталу лише з точки зору речового змісту, що властиво західній економічній теорії;—

обмеження характеристики цієї категорії найпростішим визначенням сутності капіталу (як вартості, що приносить додаткову вартість);—

відсутність чіткого визначення в словнику "Політична економія", оскільки замість розкриття змісту поняття автори обмежились його класифікацією як однієї з основних рис монополістичного капіталізму (переміщення монополіями своїх капіталів в інші країни). Підхід до суб'єктів вивезення капіталу спрощений, оскільки, крім монополій, в цьому процесі беруть участь держава, міжнародні фінансово-економічні організації та інші суб'єкти;—

невідоме "вивезення капіталу" спочатку підводиться під невідоме "експорт капіталу", а наступний текст констатує лише суб'єкти та форми такого вивезення без чіткого з'ясування його мети.

У пропонованому енциклопедією "Політична економія" визначенні поняття капіталу розглядається в найпростішій формі (як вартість, що приносить додаткову вартість), не повністю з'ясовані основні суб'єкти цього процесу.

Вивезення капіталу (з точки зору суспільної форми) — процес формування в іншій некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між власниками різних ресурсів і найманими працівниками, а отже, відповідного капіталістичного виробничого відношення.

Якщо брати до уваги, що капітал за економічним змістом є сукупністю або системою відносин економічної власності, що ґрунтується на експлуатації найманої праці, то його експорт означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин. Оскільки капітал має власний речовий зміст (засоби виробництва, гроші, ресурси), то такі відносини формуються за допомогою вивезення капіталу і передусім в підприємницькій і грошовій формі.

Якщо капітал вивозять з розвинутішої в менш розвинуту країну, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, і капіталу), досконаліших форм капіталістичних виробничих відносин. У такий спосіб здійснюється процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, основаної на експлуатації тощо) і відповідно капіталістичних виробничих відносин.

Основними суб'єктами вивезення капіталу в сучасних умовах є ТНК, державні та наддержавні органи, які працюють для привласнення монопольно високих прибутків. Одночасно метою вивезення капіталу може бути отримання інших вигод (політичних, військових тощо). Вивезення капіталу за роки незалежності здійснюється в Україну та інші постсоціалістичні країни, але не в сучасних цивілізованих формах, а у формах, притаманних капіталізму XIX — початку XX ст. Так, у впливовій американській газеті "Нью-Йорк Таймс" від 4 квітня 1997 року зазначалось, що в Центральній Європі та колишньому СРСР розвивається "дикий" капіталізм1. Цьому сприяють деякі аспекти політики МВФ, невиправдана приватизація, монетаристські методи регулювання, розвал державного управління, тотальне скорочення соціальних програм тощо. Прихованою метою такої трансформації є перетворення європейської держави на периферію світового капіталістичного господарства.

На нижчій стадії розвитку капіталізму домінувало вивезення товарів (XVI—XIX ст.), вивезення капіталу починає переважати на вищій стадії еволюції капіталізму у XX ст. Це зумовлено процесом монополізації виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (зокрема олігополістичних об'єднань), появою ТНК, які нагромадили в своїх руках величезні капітали і намагаються найприбутковіше їх укласти. Так, у середині 90-х років XX ст. норма прибутку американських ТНК у країнах, що розвиваються, приблизно у 2 рази була вища, ніж у США. Причиною цього є наявність дешевої робочої сили, сировини тощо.

Вивезення капіталу зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема окремих держав і регіонів світового господарства. У передовій країні швидше створюється надлишковий капітал, який можна вкласти всередині країни і поза її межами з метою отримання найвищого прибутку. Вивезення капіталу також спричиняється асинхронним характером перебігу капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та іншими причинами.

Капітал вивозять у двохосновних формах — підприємницькій і позичковій. Загальну суму функціонуючого за кордоном капіталу утворюють іноземні інвестиції. Згодом їх джерело зростає за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін. При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі (дають змогу здійснювати контроль над підприємством — володіння приблизно 10 % акцій) та портфельні (не дають права на контроль, а лише на отримання прибутку).

За джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний (приватний, груповий), наддержавний види капіталу. В межах державного капіталу розрізняють такі форми капіталу, як позики, дари (гранти), допомоги. Недержавне вивезення капіталу може здійснюватись юридичними і фізичними особами, приватними (окремим індивідом або сім'єю) чи груповими інвесторами у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів та ін. Паралельно надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які містять певні інвестиційні можливості.

Найважливішу роль серед різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Оскільки їх суб'єкти здійснюють постійний контроль над цим капіталом (капіталом в позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер), прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн, дають право безпосереднього контролю (при наявності контрольного пакету акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакету), внутріфірмових позик або внутріфірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних та ліцензійних угод, франчайзингу та ін.).

Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів в сучасних умовах.

Напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд дол., приблизно 40 % з яких припадало на Великобританію (18 млрд дол.), на Францію — 9 млрд дол., Німеччину — 5,8, на США — лише 3,5 млрд дол. У 1938р. їх обсяг становив 53 млрд дол., в тому числі на Великобританію приблизно 23 млрд дол., на СІНА — 11,5 млрд дол., на Нідерланди — до 5 мдрд дол. (відтіснили з третього місця Францію).

Після Другої світової війни (з якої США вийшли значно сильнішими, а інші країни ослабленими) іноземні інвестиції становили майже 60 млрд дол., В 1970 р. — 285 млрд дол., в тому числі США — майже 150 млрд дол. (53 % загальної суми), Великобританії — 49 млрд дол., Франції — 19 млрд дол. У Великобританії американські прямі інвестиції становили 8 млрд дол., у Франції — приблизно 7,5 млрд дол. Після розгортання НТР значну частку іноземних інвестицій почали вкладати в авіаракетну промисловість, радіоелектроніку, хімію, верстатобудівну промисловість та ін.

Протягом періоду з Першої світової війни до 1970 р. в процесі іноземного інвестування проявилась дія закону нерівномірності, що засвідчило витіснення Великобританії Сполученими Штатами Америки з першого місця, Нідерландами Франції з третього місця (1914—1938), усунення Німеччиною Франції з третього місця після 1952 р. (після Другої світової війни і до 1952 р. ФРН було заборонено вивозити капітал) та ін.

Після розпаду колоніальної системи основна частина іноземних інвестицій спрямовується у високорозвинуті країни, що е ознакою посиленого процесу інтернаціоналізації капіталу та дії закону інтернаціоналізації виробництва. Так, прямі американські інвестиції в Західну Європу у 1970 р. становили приблизно 25 млрд дол., а інвестиції цих країн в США — 10 млрд дол. Водночас в 60—70-ті роки посилюється роль такої форми міжнародного руху капіталів, як реінвестиції отриманих прибутків. В окремих країнах частка реінвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій становила від 60 до 80 %.

Головним суб'єктом міжнародного руху


Сторінки: 1 2