Неокейнсіанський напрям в економічній нобелелогії. Теорія попиту

Досліджуючи проблеми вимірювання корисності та математичного визначення рівноваги, англійський економіст Ф. Еджуорт ще наприкінці XIX ст. запропонував апарат кривих байдужості. Крива байдужості стосується споживчих наборів благ, тому що вона є інструментом аналізу споживчих переваг. На думку вченого, такі криві повинні представляти геометричне місце точок, що характеризуються однаковим рівнем корисності. Однак у концепції Ф. Еджуорта апарат кривих байдужості відігравав порівняно невелику роль. Такі криві використовував також В. Парето, причому трактував їх інакше: він запропонував бачити в них просто відображення певних наперед заданих смаків і переваг споживача.

З часом теорія корисності втратила свою гостроту і звелася від кількісної до порядкової корисності, а від порядкової — до виявлених уподобань. Фактично зникла й концепція загальної рівноваги, оскільки вважалася занадто математичною, абстрактною і непрактичною. Відродив її Дж.-Р. Хікс. Досліджуючи проблеми загальної рівноваги на ринку товарів і на ринку грошей у праці "Вартість і капітал" (1939), він використав криві байдужості як основний засіб аналізу. Головною метою цього дослідження було виведення закону ринкової поведінки, тобто закону, що визначає реакцію споживача на зміну ринкових умов. Аналізуючи характеристики кривих попиту, Дж.-Р. Хікс виявив не реалістичність вихідних постулатів граничного аналізу А. Маршалла: неважко показати, наприклад, що передбачення про незмінну граничну корисність грошей фактично рівнозначне твердженню, що зміна доходу споживача не впливає на розміри пред'явленого ним попиту на будь-які товари. Дж.-Р. Хікс обирає центром свого дослідження визначеніші та чіткіші ринкові категорії — кількість купленого товару, його ціну, дохід покупця тощо.

Хікс Джон Річард (1904—1989) народився в м. Уоріка (Англія). Навчався в Кліфтон-коледжі, в Бейліол-коледжі (Оксфорд). Викладав у Лондонській школі економіки (у 1932 р. йому присвоєно вчений ступінь доктора природничих наук), потім займався науковою роботою у Гонвіл-енд-Кіз-коледжі в Кембриджі, а з 1938 р. — професор політичної економії Манчестерського університету. Дж.-Р. Хікс у співавторстві зі своєю дружиною У. Хікс і Л. Ростесом написав книгу "Оподаткування воєнного багатства" (1941), а згодом (знову разом з У. Хікс) — праці "Критерії витрат місцевих органів влади" (1948) і "Тягар податків, які стягуються у Великобританії місцевими органами влади" (1945), в яких розглядаються найгостріші питання функціонування місцевих бюджетів Англії в умовах воєнної економіки. Працював в Оксфорді: спочатку науковим співробітником Нафілд-коледжу, а з 1952 р. і до виходу у відставку в 1965 р. — професором політичної економії в місцевому університеті.

Найбільшим внеском Дж.-Р. Хікса в сучасну теорію грошей вважається його праця "Критичні нариси з теорії грошей" (1967). Автор праць "Методи динамічної економіки" (1985). Надрукував також монографії "Гроші, відсоток і заробітна плата" (1982) та "Класики і сучасники" (1983).

Почесний професор Оксфордського університету, йому присвоєні почесні вчені ступені багатьох університетів. На відзнаку великих заслуг його та Я. Тінбергена перед економічною наукою Європейська економічна асоціація в 1991 р. заснувала медаль Хікса— Тінбергена. Лауреат Нобелівської премії.

Започатковуючи "чистку" нагромаджених на той час західними теоріями вартості теоретичних понять, Дж.-Р. Хікс запропонував сповна відмовитися від використання принципу спадної граничної корисності, а для описання ринкової поведінки споживачів застосувати принцип спадної граничної норми заміщення. За допомогою апарату кривих байдужості вченому вдалося наглядно й чітко розмежувати ефект заміщення і ефект доходу (крива попиту в трактуванні А. Маршалла відображала тільки ефект заміщення, адже він згадував лише про фіксовану граничну корисність грошей, що еквівалентно відсутності ефекту доходу). Роздільний теоретичний аналіз ефекту заміщення і ефекту доходу дає змогу обмежити вплив, що чинять на індивідуальний попит коливання відносних цін, від впливу, пов'язаного із зміною реального доходу. Таке розмежування широко використовується в теоретичних і прикладних економічних дослідженнях.

Алгебраїчні вирази, що характеризують зміни цін і ефект заміщення, мають протилежні знаки: підвищення цін завжди пов'язане з скороченням, а зниження — з розширенням попиту. У деяких працях ці ефекти названі "хіксіанськими".

Ефект доходу залежить від характеру розподілу доходів і від суспільного стереотипу споживання. Наприклад, значне підвищення реального доходу може призвести до скорочення попиту на низькоякісний і дешевий товар (від'ємний ефект доходу); якщо ж, навпаки, споживання цього товару раніше обмежувалося лише браком доходів, то із збільшенням кількості грошей у споживача купівля його може зростати (позитивний ефект доходу). Оскільки витрати на товар, що виділений на карті (кривій) байдужості, становлять, на думку Дж.-Р. Хікса, лише невелику частину загальної суми затрат, то й ефект доходу, за такими міркуваннями, повинен бути порівняно невеликим.

Аналітичне описання цих ефектів містилося в роботі засновника української економіко-математичної школи Є. Слуцького "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915), яка була надрукована майже за двадцять років до виходу статті Дж.-Р. Хікса і Р. Аллена "Ще раз про теорію вартості" (1934). Працюючи над книжкою "Вартість і капітал", Хікс глибоко вивчив дослідження Є. Слуцького. Віддаючи належне нашому землякові, він зауважив, що саме український учений є фундатором основного рівня вартості, який засвідчує, як зміна ціни певного товару впливає на попит індивіда на інший товар.

У звичайних умовах ефект заміщення і ефект доходу діють в однаковому напрямі. Але іноді може скластися ситуація, коли, по-перше, від'ємний ефект доходу виражений досить різко і, по-друге, на певний товар витрачається значна частина всього доходу. Тоді від'ємний ефект доходу домінуватиме над ефектом заміщення і може спричинити парадоксальну, на перший погляд, ситуацію, коли зниження ціни на товар зумовить скорочення попиту на цей товар. До таких ситуацій, зокрема, відноситься згаданий А. Маршаллом "парадокс Гіффена".

На основі аналізу карт байдужості Дж.-Р. Хікс виводить криві, що окремо характеризують залежність споживання від цін та від доходу. Конфігурацію цих кривих задають умови рівноваги — точки, в яких кожний раз бюджетні лінії торкаються відповідних кривих байдужості. Криві залежності споживання від цін і доходу повинні, за задумом автора, поєднати карти байдужості з аналізом конкретних характеристик ринкового попиту. З'ясувавши залежність споживання від цін, можна, наприклад, дійти висновків про еластичність попиту за цінами, а залежність споживання від доходу характеризує вплив ефекту доходу. Однак рівень ціни залежить не тільки від попиту, а й від пропозиції, а розміри виробництва впродовж певного періоду безпосередньо пов'язані з витратами виробництва. Умови рівноваги у цій галузі частіше подібні до співвідношень, що формулюються в теорії попиту: рівності між відношенням цін та граничною нормою заміщення відповідає рівність між відношенням цін (на відповідний фактор виробництва і готовий продукт) та граничною нормою трансформації, а місце принципу спадної граничної норми заміщення займає принцип спадної продуктивності факторів виробництва. До цього додається передбачення, що, починаючи з певного моменту, середні витрати повинні виявляти тенденцію до збільшення.

Взаємодія між ринковим попитом і пропозицією товарів неминуче спричинить зміни в структурі цін (що означає за інших рівних умов зміну кута нахилу дотичної до кривих байдужості), а це, в свою чергу, зумовлює перехід до нових співвідношень як у сфері споживчого попиту, так і в сфері виробництва. Процес триватиме доти, поки не встановиться рівноважна структура цін.

Важливою частиною праці "Вартість і капітал" є теоретичний аналіз принципів переходу від індивідуальних величин до агрегатних статистичних показників. Дж.-Р. Хікс аргументував, зокрема, такі співвідношення: якщо ціни на низку різнорідних товарів змінюються в однаковій пропорції (якщо їхні відносні ціни продовжують зберігати попередні значення), то сукупний попит на ці товари з формальної точки зору має такі самі характеристики, які властиві попиту на будь-який з товарів, що формують досліджуваний набір. П.-Е. Самуельсон ("Основи економічного аналізу") вважає цей висновок найважливішим теоретичним результатом.

Дж.-Р. Хікс у праці "Ще раз про теорію попиту" (1956) прагнув розвинути загальнішу, позбавлену обмежень, пов'язаних з використанням кривих байдужості, теорію попиту. Зокрема, частину попередніх обмежень він упустив у зв'язку з тим, що тепер передбачається лише існування окремих точок, які характеризують байдужість покупця при виборі між певними кількостями двох товарів чи двома товарними наборами.

У XIX ст. Роберт Гіффен під час голоду в Ірландії (1846) висунув гіпотезу, згідно з якою крива попиту на нижче благо (картоплю) є зростаючою, тобто споживання картоплі зростає зі зменшенням доходу за інших рівних умов, супроводжуючись відмовою від інших продуктів. Але жодних записів про таке передбачення Р. Гіффена не виявлено.

Дж.-Р. Хікс запроваджує поняття "граничні оцінки" (оцінки граничного прирощення товару, що купується) і "середні оцінки" (прийнятна для покупця середня ціна певної кількості товарів). Криві граничних і середніх оцінок стають важливим засобом характеристики ринкової поведінки споживача. Так, при збереженні доходу покупців на незмінному рівні за досконалої конкуренції крива граничної оцінки, за твердженням автора, поводиться приблизно так, як звичайна крива ринкового попиту.

Одним із факторів, що спонукали Дж.-Р. Хікса до перегляду ранніх поглядів, стало поширення у перше повоєнне десятиліття теорії виявлених переваг. Уплив її