Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА): на політичній арені світу

План

1. Перспективи південного розширення НАФТА та утворення ПЗВТ — Панамериканської зони вільної торгівлі

2. НАФТА на політичній арені світу

3. Література

Інституційний механізм НАФТА

НАФТА володіє чіткою організаційною структурою. її керівними органами є 4 головні комісії: Економічна Комісія, Комісія праці та Комісія довкілля, а також центральна інституція — Комісія вільної торгівлі.

Керівний орган НАФТА Комісія вільної торгівлі — є постійним і складається із міністрів торгівлі трьох країн-членів та призначених ними делегатів. Засідання проводяться щонайменше раз на рік. Комісія має право скликати позачергові засідання та надсилати делегатів на переговори щодо актуальних проблем. Компетенція Комісії охоплює нормотворчу ініціативу, право контролю за виконанням договору та подальшою його розробкою, право прийняття остаточних рішень, а також право затвердження бюджету. При вирішенні суперечок між країнами-членами Комісія вільної торгівлі виступає як арбітражний суд, веде спостереження за роботою більш ніж ЗО комітетів та робочих груп НАФТА. Засідання Комісії проходили у Вашингтоні (США) у 1997 році та в Мексиці на початку 1998 року.

За згодою міністрів Комісія вільної торгівлі наприкінці 1997 року утворила Координаційний секретаріат, що слугує "офіційним архівом" роботи НАФТА та виконує роль робочого секретаріату при Комісії. Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем готує для Комісії порядок денний та вирішує нагальні питання меншого значення у міжсесійний період. Він також наділений ще однією особливою функцією — сприяти обміну інформацією між державами-членами. Місцеперебування Секретаріату НАФТА — Канада.

1994 року в межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю була створена Комісія з охорони праці для сприяння співпраці з трудових питань між членами НАФТА та ефективного виконання національного трудового законодавства. В Комісію входить Рада міністрів, що складається з міністрів праці кожної країни-члена, та Секретаріат, розташований у Далласі (Техас). Секретаріат надає адміністративну, технічну та виробничу допомогу Раді міністрів, несе відповідальність за підготовку та виконання щорічної робочої програми. Національні адміністративні офіси, розміщені в департаментах праці кожної з трьох країн, слугують місцевими робочими станціями із реалізації Угоди про НАФТА. Стосовно дії Північноамериканської угоди про вільну торгівлю у сфері праці канадський міжурядовий договір, який вже підписали Альберта, Квебек та Манітоба, встановлює механізм участі провінцій у розвитку та управлінні діями Канади в межах Угоди у сфері праці. На червень 1997 року в межах Угоди про НАФТА у сфері праці було прийнято 7 спільних комюніке, пов'язаних зі свободою асоціацій, шість з яких стосувалися Мексики, одне — США і жодне — Канади. У 1996 році Комісія опублікувала попередній звіт про ринки праці. Вона також видала первинний звіт про трудове законодавство у Канаді, Мексиці та США в галузі виробничих відносин (свобода асоціацій та право на участь в організаціях, право на колективний захист власних інтересів та право на страйки).

Того ж 1994 року була створена Комісія з охорони довкілля, у функції якої входило посилення регіонального співробітництва, уникнення можливих конфліктів та сприяння ефективному виконанню законодавства у цій сфері. Вона також повинна сприяти співпраці та участі громадськості у прискоренні процесів зберігання природних багатств, захисту та покращення навколишнього середовища у Північній Америці. Комісія з охорони довкілля складається з Ради, Спільного громадського дорадчого комітету та Секретаріату. Рада є керівним органом Комісії і складається з представників на рівні міністрів кожної з трьох країн. Спільний громадський дорадчий комітет налічує 15 членів (5 представників з кожної країни). Він консультує Раду з будь-яких питань у межах Угоди. Секретаріат надає адміністративну, технічну та оперативну допомогу Раді та несе відповідальність за роботу щорічної програми. В обов'язки Ради входить затвердження програми роботи Комісії, а також надання підтримки Секретаріату у її виконанні. У деяких галузях вже було досягнуто прогресу. Робочі групи, що включають представників трьох країн, працюють над розвитком регіональних планів дій щодо заборони використання низки хімікатів. Одним із обов'язків Секретаріату є також розгляд скарг від неурядових організацій чи приватних осіб про порушення в країнах-членах Угоди про НАФТА законодавства в галузі охорони навколишнього середовища.

НАФТА передбачає подальшу роботу для створення повноцінної зони вільної торгівлі. Згідно з Угодою про Північноамериканську зону вільної торгівлі, з метою сприяння торгівлі та інвестиціям, забезпечення ефективного втілення в життя норм НАФТА та їх адміністрування було створено понад ЗО Робочих груп та Комітетів. Основні галузі, в яких ведеться робота щодо створення норм, включають походження товарів, мито, торгівлю сільськогосподарськими товарами та субсидії в цю галузь економіки, стандартизацію товарів, державні постачання та пересування робітників через кордони. Ці Робочі групи та Комітети щорічно подають звіт Комісії вільної торгівлі НАФТА. Вони також сприяють безпроблемному втіленню норм Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, створенню форуму для вивчення способів подальшої лібералізації торгівлі між країнами-членами. Прикладом може слугувати послідовна політика Канади, спрямована на прискорення зниження тарифів на деякі види товарів. Крім того, Робочі групи і Комітети НАФТА формують вільну від політики арену для обговорення дискусійних питань.

Торгівля у Північній Америці переважно відбувається за чіткими та стабільними нормами НАФТА і COT (Світової організації торгівлі). Однак, незважаючи на це, у сфері торгівлі такого масштабу виникають все нові проблеми. При виникненні таких ситуацій НАФТА виступає за мирне вирішення суперечок державами, інтереси яких було захоплено. У випадку недосягнення взаємовигідного рішення НАФТА передбачає швидкий та ефективний розгляд проблеми Групою експертів із фінансових суперечок.

Адміністрування положень Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, пов'язаних із вирішенням суперечок, виконують канадські, американські та мексиканські національні секції Секретаріату НАФТА [29]. Перші 9 місяців 1996/97 фінансового року Секретаріат призначив 14 справ на розгляд Груп експертів (згідно з розділом XIX Угоди [29]) та одну арбітражну справу на розгляд Комісії вільної торгівлі (згідно з розділом XX Угоди). Двадцятий розділ Північноамериканської угоди про вільну торгівлю встановлює інституційний механізм та процедуру вирішення конфліктів.

На підставі канадсько-американської угоди про вільну торгівлю (CUSTA) НАФТА включає (розділ XIX) унікальну систему розгляду експертами, які представляють три країни, національних рішень з питань антидемпінгу та компенсаційного мита, замінюючи тим самим юридичний розгляд справи кожною з трьох країн.

Для вирішення проблем, пов'язаних з інвестиціями, НАФТА використовує процедури "змішаного" арбітражу між інвестором, інтересам якого завдають збитків, та зацікавленим урядом, на підставі національного законодавства зацікавленої країни та Світовим банківським центром урегулювання суперечок, пов'язаних з інвестиціями.

Зовнішні відносини країн-членів НАФТА мають особливості. Оскільки зони вільної торгівлі не є самостійними утвореннями, то вони не мають наднаціональних органів регулювання тристоронніх відносин. Така ж ситуація і в НАФТА, що зараз влаштовує Канаду й Мексику, які вбачають у створенні таких наднаціональних органів загрозу своїй політичній та економічній незалежності. Але тільки членам НАФТА дозволено самостійно укладати договори з третіми державами. Для вступу третіх країн до Північноамериканської зони вільної торгівлі НАФТА вимагає одноголосного рішення членів. Переговори щодо вступу ведуться Комісією вільної торгівлі.

ТАФТА як результат дипломатичних відносин між НАФТА та ЄС

На початковій стадії переговорів про Північноамериканську зону вільної торгівлі порівняння з Європейським Союзом були улюбленою темою як прихильників, так і опонентів Угоди. Кожна група знаходила на захист своїх позицій ті чи інші аргументи. Так, опоненти НАФТА наводили приклад вільного пересування осіб у ЄС, щоб відтворити страшну картину посиленої еміграції мексиканських робітників у США та Канаду. Прихильники Угоди натомість охоче посилались на вдале розширення ЄС на Іспанію, Португалію та Грецію як доказ того, що національні економіки із таким обмеженим доходом на душу населення досить сприятливо інтегруються у економічному союзі. Та, як виявилось, між НАФТА та ЄС є мало спільного, тому порівняння тут недоречні. Співпраця ж між двома найбільшими регіональними організаціями була, власне, тим закономірним розвитком господарських відносин, якого неможливо уникнути.

З 1945 року роль США у зовнішній політиці Європи і процесах інтеграції на континенті полягала у "забезпеченні взаємної вигоди в економічних та військових питаннях" [10]. 1950—1970 роки продемонстрували величезний потенціал трансатлантичного співробітництва, а також його особливості, які дуже чітко виявилися у небажанні французького президента Шарля де Голля допускати американців до участі у наднаціональному розвитку Європи.

1990-ті роки почалися з Трансатлантичної декларації про відносини між ЄС та США, яка узаконила регулярні консультації, що вже відбувалися, й проголосила спільні ідеали й принципи. Тим часом ЄС наблизився до єдиного ринку, економічного і валютного об'єднання. США залишились незаперечним лідером НАТО в питаннях оборони й безпеки та стали основним діячем у НАФТА.

З грудня 1995 року ЄС та США підписали новий Трансатлантичний порядок денний (New Transatlantic Agenda), який замінив угоду 1990 року [21]. Обидві сторони бажають перш за все поглибити та інтенсифікувати свої економічні відносини та створити через деякий час ТАФТА — Трансатлантичну зону вільної торгівлі (Trans Atlantic Free Trade