Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА): передумови та етапи створення

План

1. Передумови та етапи створення НАФТА

2. Національні інтереси у Північноамериканській зоні вільної торгівлі

3. Література

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА)

В останні десятиріччя XX століття розвиток економічних та політичних процесів у різних регіонах континентів відбувався під впливом багатьох чинників та подій, але аналіз змін в економічній та політичній сферах світу дозволяє виділити дві превалюючі тенденції: сепаратизм та інтернаціоналізація з переходом до глобалізації. У першому випадку яскравими прикладами можуть слугувати сепаратистські рухи в провінції Квебек, Шотландії, Уельсі та Іспанії, а в другому — тенденції до інтернаціоналізації та транс-націоналізації економічних процесів в Європі та Америці. Ці дві тенденції, що, на перший погляд, суперечать одна одній, досить вагомо впливають на формування зовнішньої та внутрішньої політики країн світу, виявляють нові аспекти конфліктів, що сформувались історично. Водночас вони допомагають знайти нові рішення та новий погляд на існуючі проблеми, як це відбувається в Канаді, де під час загострення квебекського сепаратизму поряд з розглядом варіанта виділення провінції в суверенне державне утворення як націоналісти, так і прихильники уряду не могли не враховувати значення об'єднаної Канади в інтеграційних процесах на американському континенті, а також такі проблеми, як ускладнення та послаблення економічних зв'язків з іншими провінціями, з якими Квебеку довелось би зіткнутись у випадку відокремлення.

Вже понад два століття Америка для європейців та для населення інших континентів є "землею обітованою", відокремленою від інших країн морями та океанами. Та й самі "засновники" Америки були переконані в її особливій долі та покликанні.

З розпадом СРСР, здавалося б, у світі залишилась єдина наддержава — СІЛА. Та 90-ті роки XX ст. ознаменувались перерозподілом сил та сукупного світового обсягу виробництва, а також концентрації могутності у п'яти центрах, якими є Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Японія, Китай та Європейський Союз. Власне це й підштовхнуло США до створення НАФТА, яка за їх задумом мала стати противагою ЄС у світі.

Оскільки регіональне регулювання в країнах Американського континенту здійснюється багатосторонніми економічними організаціями, банками розвитку, інвестиційними корпораціями, метою яких є підтримка економічного розвитку їх членів, США вирішили використати вже усталену модель економічної інтеграції та політичної єдності — зону вільної торгівлі. Світовий досвід свідчить, що зони вільної торгівлі популярні. Такого висновку можна дійти, перелічивши укладені Угоди про зони вільної торгівлі.

Наша мета — аналіз процесів інтернаціоналізації та глобалізації в Північноамериканському регіоні на прикладі Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА, мовою оригіналу — NAFTA: North American Free Trade Area), аналіз передумов створення та історичних етапів політичного розвитку організації, її функціонування в країнах-членах, а також позицій НАФТА на сцені театру міжнародних відносин. Значне місце відводиться змінам в економіках країн-членів інтеграційного утворення, оскільки це є невід'ємною частиною аналізу результатів НАФТА як договору, що є в першу чергу економічним.

З огляду на те, що ця тема недостатньо ґрунтовно досліджена у вітчизняній літературі, довелось базуватись в основному на матеріалах, наданих мережею Інтернет на сайтах "НАФТА" та "Інтеграційні процеси". Окрім того, використано праці закордонних авторів стосовно Північноамериканської зони вільної торгівлі, насамперед, це книга Крістена Бауера "НАФТА", а також електронне видання книги Олександра Шефера "Ein amerikanischer Wirtschafts(t)raum von Alaska bis Feuerland: NAFTA und die Integra tionsperspek tiven".

Передумови та етапи створення НАФТА

Попередники НАФТА — мексиканські "макіладори" та канадсько-американська КУСТА

Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі і початок її функціонування цілком відповідають логіці розвитку інтеграційних процесів, що відбуваються нині у світі. Угодою про НАФТА було узаконено те, що окреслювалось вже тривалий час. Адже відносно вільний рух товарів між США та їх південним сусідом Мексикою існував ще на початку минулого століття. На перший план, звичайно, виходить заснування у північно-мексиканських прикордонних зонах у кінці 60-х років перших підприємств типу "макіладор" (ісп. maqiular — переробка). "Макіладорська промисловість" означає "монтажні підприємства". Таким чином, "макі-ладори" стали мексиканським варіантом Вільних зон продукції (FPZ). Переробні заводи могли імпортувати окремі деталі та експортувати змонтовані вироби, не сплачуючи мит. Американські компанії використовували переваги в коштах мексиканських "макіладор": низька заробітна плата, низькі соціальні та екологічні стандарти. За даними Міжнародного об'єднання вільних профспілок, "у середині 1996 року у Мексиці існувало вже понад 2700 "макіладор", в яких було зайнято понад 676 тис. робітників" [23]. Такі підприємства були вигідними, безперечно, для США: вся трудо- та капіталомістка переробка проводилась у Мексиці при невеликих витратах на зарплатню та екологію. Кінцеві продукти постачались у США без жодного ввізного чи вивізного мита. І вже у листопаді 1987 року уряди СІЛА та Мексики підписали "Угоду про торгівлю та інвестиції".

Щодо відносин США з їх північним сусідом Канадою, то слід звернути увагу на те, що вільна торгівля деякими товарами існувала між ними ще у XIX ст. Вона, щоправда, була перервана кризою світового економічного розвитку, але все ж у 60-х роках XX ст. обидві держави вдались до нових ініціатив. Так, у 1965 році між США та Канадою була підписана Угода про торгівлю продукцією автомобільної промисловості. Переговори щодо зачислення до товарів, включених у вільний обіг, продукції інших галузей промисловості були безрезультатними аж до 1986 року. Власне тоді США та Канада об'єднали зусилля для створення найближчим часом двосторонньої зони вільної торгівлі. Результатом усіх переговорів стало підписання у лютому 1988 року Угоди про вільну торгівлю між США та Канадою (CUSTA чи CUSFTA: Canada-United States Free Trade Agreement), що набула чинності 1 січня 1989 року. Як пише у своїй книзі Ю. В. Шишков, створення зони вільної торгівлі між США і Канадою було "не стільки початком інтеграційного процесу, скільки першим широкомасштабним де-юре реального інтегрування США і Канади, де-факто якого відбувається уже давно" [18]. Цю угоду було укладено з метою:

1) скасування всіх митних тарифів до 1998 року і суттєвого зниження всіх інших тарифів у торгівлі товарами та послугами між обома країнами;

2) сприяння чесній конкуренції;

3) лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, автомобілями, енергоресурсами, а також лібералізації фінансових послуг, державних замовлень та інших сфер;

4) лібералізації умов для інвестування;

5) введення ефективних адміністративних процедур та вирішення дискусійних проблем;

6) закладення основ для подальшого двостороннього та багатостороннього співробітництва [12].

Щоправда, цієї єдності було досягнуто лише в межах Договору про CUSTA. Щодо зовнішньої політики, то "зовнішні тарифи кожна з країн встановлювала самостійно" [17].

Утворення Північноамериканської зони вільної торгівлі — НАФТА

Рушійною силою створення НАФТА була Мексика. У лютому 1990 року мексиканський президент Карлос Салінас де Гортарі (Carlos Salinas de Gortari) висловив намір укласти зі США угоду про вільну торгівлю. Його план тоді схвалив президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш (George Bush). "Стабілізація мексиканського економічного процесу перебудови мала для північного сусіда більш політичне, аніж економічне значення: успіх економічних реформ забезпечив би вищий рівень життєвого стандарту у Мексиці і таким чином наблизив би його до американського, завдяки чому припинилася б нелегальна міграція мексиканців, головною причиною якої й були низькі життєві стандарти" [27].

11 червня 1990 року два президенти США та Мексики, Джордж Буш та Карлос Салінас, зустрілись з метою розпочати переговори про утворення зони вільної торгівлі між двома країнами. Коли партнери зібрались повторно, на рік пізніше (12 червня 1991 року), до них долучився новий учасник — Канада. Власне, сталось це з огляду на те, що через об'єднання у нову зону вільної торгівлі лише США та Мексики виникла б прихована загроза обмеження досягнень та дії Канадсько-американської угоди про вільну торгівлю 1989 року (CUSTA). На цій першій офіційній зустрічі партнери в особах американського президента Дж. Буша, мексиканського

Президента К. Салінаса та канадського прем'єр-міністра Б. Малроуні (Brian Mulroney) утворили 17 робочих комісій із 6 ділянок дискусії. Виключеними з кола проблем, що обговорювались, залишались зовнішня заборгованість та свобода пересування робочої сили. Соціальні питання та проблеми охорони навколишнього середовища також дискутувалися. їх, щоправда, не виділили в окрему тему.

Рівно через 14 місяців після початку переговорів, 12 серпня 1992 року, громадськості був представлений готовий проект Угоди про вільну торгівлю у Північній Америці. Підписуючи цей договір, американський президент назвав його "двигуном американського економічного зростання, що надасть змогу створити сотні тисяч високооплачуваних робочих місць та забезпечити Сполученим Штатам Америки високий рівень конкурентоспроможності" [16]. 7 жовтня того ж року Угоду підписали міністри торгівлі Мексики, Канади та США. 17 грудня 1992 року глави урядів трьох держав засвідчили своїми підписами чинність угоди, яку національні парламенти ратифікували лише через рік. 1 січня 1994 року Північноамериканська угода про вільну торгівлю набула чинності. Ця тристороння угода, що складається з 22 розділів та 2200 статей, передбачає поступове, протягом 16 років, усунення перешкод розвиткові торговельного обміну


Сторінки: 1 2 3 4 5