Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Аграрні відносини та їх система

Аграрні відносини та їх система. Місце аграрних відносин у ринковій економіці

План

1. Аграрна сфера виробництва та її особливості

2. Сутність і особливості аграрних відносин. Власність на землю

3. Форми господарювання в аграрному секторі економіки

4. Земельна рента. Абсолютна й диференціальна земельна рента

Аграрна сфера виробництва та її особливості

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. По-перше, сільське господарство є великою галуззю в господарстві країни. Від розвитку аграрного сектора залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людей. А розвиток самого аграрного сектора значною мірою залежить від природних особливостей.

У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва. На відміну від інших засобів виробництва, за умов правильного використання вона постійно відновлює свою родючість і якісно поліпшується. Природна родючість землі в різних кліматичних умовах різна. Тому в землеробстві праця однакової кваліфікації, фондоозброєності і складності дає різні результати, які залежать від природних умов. Тобто продуктивність праці тут великою мірою залежить від природних чинників.

Отже, за інших рівних умов результати виробництва тут залежать від погоди і родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можна посилити або обмежити розвитком продуктивних сил. Ідеться про економічну родючість ґрунту, підвищення якої досягається шляхом раціонального використання землі, систематичного впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо.

Таким чином у землеробстві економічний виробничий процес завжди взаємодіє з природним. Тому фермер повинен добре знати і вміло використовувати не тільки економічні закони, а й особливості природних факторів і природних процесів, які відбуваються в сільськогосподарському виробництві. Вплив людини на ці процеси обмежений. У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 місяців, і скоротити його неможливо. Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням добрив, весняним обробітком і збором урожаю. Звідси повільний оборот виробничих фондів, зумовлений природними процесами (рис. 3.13).

Рис. 3.13. Особливості аграрної сфери виробництва

Особливістю сільськогосподарського виробництва є його сезонність. У певних межах її можна згладжувати шляхом виробництва інших продуктів, час виготовлення і робочий період яких не збігаються. Ідеться про таку організацію виробництва, яка поєднує основні й допоміжні галузі, наприклад здійснення переробки і зберігання сільськогосподарської продукції та інше.

У сільському господарстві дуже важливим є своєчасне виконання робіт, наприклад, сівби, обробітку, збору врожаю, догляду за тваринами тощо. Якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то в сільському господарстві це призводить до прямих утрат продукції і погіршення її якості. А це негативно позначається на результатах виробництва.

Сільськогосподарське виробництво вимагає застосування складної системи машин, які повинні бути пристосовані до особливостей та специфіки виготовлення кожного виду продукції. Значна частина їх використовується по декілька тижнів протягом року. Дуже важливо також забезпечити максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки, з тим, щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат урожаю внаслідок затримки сівби, обробітку чи збирання.

У сільському господарстві підприємець обмежений у виборі виробництва тих чи інших продуктів природними умовами і специфікою галузі. Наприклад, високі врожаї пшениці, кукурудзи, баштанних культур можна отримати в степовій частині України. На Поліссі природні умови для них непридатні. Тут доцільніше вирощувати льон, картоплю.

Підприємництво в сільському господарстві відрізняється й тим, що земля як особливий і обов'язковий засіб виробництва обмежена за площею. Цей фактор зумовлює необхідність інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Роботи в сільському господарстві протягом року розподіляються нерівномірно. Це також зумовлено природними процесами. Найбільша напруга їх під час жнив і восени, коли відбувається збір урожаю, значно менша взимку і навесні. Тому потрібно враховувати всі природні фактори, щоб забезпечити своєчасне і якісне проведення сільськогосподарських робіт. Крім цього, деякі фактори впливу не завжди можна передбачити завчасно. Наприклад, затяжні дощі, похолоднішання і приморозки, спеку та інше.

Усе сказане вище зумовлює необхідність високого насичення сільськогосподарського виробництва технікою, а це вимагає великих капіталовкладень. З іншого боку, для цієї галузі характерні нестабільна віддача, нерівномірність доходів і навіть збитки, які також часто зумовлюються природними умовами.

Сутність і особливості аграрних відносин. Власність на землю

Земля в сільському господарстві є водночас предметом праці й засобом виробництва. Від якості землі та ефективності її використання залежить продуктивність не тільки рослинництва, а й тваринництва, бо воно може успішно розвиватися тільки на основі ефективного використання земельних угідь.

Саме використання землі як унікального фактора виробництва надає сільському господарству таких особливостей, яких немає в промисловості, транспорті, будівництві та інших галузях народного господарства. У несільськогосподарських галузях земля є лише просторовим базисом, фундаментом, коморою корисних копалин, а в сільському господарстві вона є невід'ємною умовою кожної галузі.

Взаємодія природних та економічних процесів у сільському господарстві визначає особливості кругообороту виробничих фондів. Вони полягають у тому, що тут, як уже зазначалося, використовується такий унікальний засіб виробництва як земля, а також такі специфічні основні виробничі фонди як худоба, деревно-кущові та плодово-ягідні культури і такі оборотні фонди як насіння, корми, молодняк на відгодівлі тощо. У зв'язку із сезонністю виробництва вони мають свої особливості обороту. їх оборот повільніший, ніж у багатьох інших галузях виробництва, а фондомісткість сільськогосподарського виробництва значно вища.

Аграрні відносини тісно пов'язані з власністю на землю. В Україні на неї узаконена приватна, колективна та державна власність і два способи використання земельних паїв: 1) вилучення в натуральній формі та заснування фермерських господарств; 2) можливість передачі в оренду іншим фізичним чи юридичним особам для господарського використання на умовах оренди. Такі способи використання землі покликані відродити дух господаря, створити справжню зацікавленість у кращому використанні земельних угідь.

Нині в Україні у зв'язку з тим, що з'явилося багато приватних власників земельних паїв, виникає проблема формування земельного ринку. На думку деяких економістів, є загроза масового продажу земельних ділянок за низькими цінами пенсіонерами і тими, хто, перебуває у скрутному становищі. Цим можуть скористатися деякі багаті громадяни України та іноземці, і згодом можуть з'явитися великі землевласники. Є загроза скуповування землі зарубіжними ділками через підставних осіб не для ведення сільського господарства. Тому держава повинна регулювати земельні відносини, встановлювати певні обмеження щодо землекористування і продажу землі.

Частина земель взагалі не повинна підлягати купівлі-продажу, зокрема, землі загального користування жителями населених пунктів (пасовища, сінокоси); землі природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, землі водного фонду, науково-дослідних установ і навчальних закладів тощо.

Держава має право припинити користування землею, якщо вона використовується нераціонально, що призводить до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення та погіршення екологічного стану.

Внутрішньогалузева конкуренція в сільському господарстві через недостатній рівень виробництва виявляється слабо. Недостатнє пропонування сільськогосподарської продукції гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами. Обмеженість землі призводить до того, що вартість сільськогосподарської продукції визначається за умовами виробництва на гірших за родючістю землях. Це також послаблює внутрішньогалузеву конкуренцію.

Конкуренція є могутнім стимулом НТП. У сільському господарстві держава повинна брати на себе значну частину витрат на розвиток і застосування найновіших досягнень науки і техніки, здійснювати роботи з меліорації земельних угідь, підготовки кадрів, проведення наукових досліджень, надавати на прийнятних умовах кредити.

Пріоритетного значення в сільському господарстві набувають методи нецінової конкуренції, а цінова конкуренція діє в умовах ЇЇ певного обмеження. Зниження цін на сільськогосподарську продукцію не завжди супроводжується зростанням її реалізації, бо споживання продуктів харчування має певні фізіологічні обмеження.

Спад цін і доходів у сільському господарстві не зумовлюють масового переливання капіталів в інші галузі виробництва. Отже, сільськогосподарський сектор виробництва має більш сталий характер у порівнянні з іншими галузями. Багато видів його продукції мають стабільний попит.

На сільськогосподарському ринку можуть діяти одночасно різні види конкуренції: чиста, монополістична й олігополістична. Ціни на сільськогосподарську продукцію коливаються залежно від сезону і рівня врожайності сільськогосподарських культур.

Форми господарювання в аграрному секторі економіки

Аграрні відносини в сучасних розвинутих країнах характеризуються пануванням великого землеволодіння. Панівною формою аграрних відносин у США та в Західній Європі є фермерські господарства, що базуються на приватній власності та оренді землі.

У XX ст. кількість ферм у розвинутих країнах значно зменшилась, а їх розміри збільшились. Унаслідок запровадження технічного прогресу в аграрній сфері виробництва суттєво зменшилася кількість робітників, але підвищилася продуктивність їх праці та ефективність виробництва. Значного поширення набрала оренда землі, тобто надання її власниками земель у тимчасове користування за відповідну плату.

Унаслідок поглиблення суспільного поділу праці на основі розвитку технічного прогресу посилились виробничі зв'язки між промисловістю і сільськогосподарським виробництвом, розвивається проникнення монополістичного капіталу в сільське господарство, посилюються інтеграційні процеси. Розвиваються такі організаційно-господарські форми підприємств як агропромислові об'єднання, агрофірми, комбінати та інші. Через них здійснюється


Сторінки: 1 2 3