Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Витрати виробництва

Витрати виробництва. Валовий продукт, дохід і прибуток

План

1. Витрати виробництва, їх суть та види

2. Витрати виробництва в короткостроковому і довгостроковому періодах. Закон спадної віддачі

3. Основні фактори зниження витрат виробництва

4. Валовий продукт, дохід і прибуток

Витрати виробництва, їх суть та види

Виробнича діяльність підприємства завжди пов'язана з витратами. Насамперед це затрати на оплату праці найманих працівників, купівлю засобів виробництва, тобто устаткування, машин, обладнання, сировини, матеріалів, на оплату електроенергії та інше. І перш ніж розпочати виробництво тих чи інших товарів, підприємці вивчають попит і ціни на товари, потім розраховують витрати на виробництво товарів та очікувані доходи і на цій основі приймають остаточне рішення про організацію виробництва. Далі розраховують, яку кількість товарів вони зможуть запропонувати на ринку.

Кількість товару, яку фірма планує запропонувати на ринку, залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, та ефективності їх використання, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, — з іншого.

Що ж таке економічні витрати виробництва? Розгляньмо їх із позиції фірми.Економічні витрати виробництва — це сукупні затрати на виробництво товару. Іншими словами, економічні витрати — це ті видатки, які фірма повинна зробити для того, щоб придбати ресурси для організації виробництва товарів.

Витрати виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні (рис. 2.13). Зовнішні витрати — це видатки на ресурси постачальникам, які не є співвласниками даної фірми. Це плата за сировину, паливо, транспортні та трудові послуги, енергію тощо. Внутрішні витрати — це затрати власних, неоплачуваних, внутрішніх ресурсів. До них належать використання власної праці, власних приміщень, транспорту, кормів для худоби тощо. З точки зору фірми ці внутрішні затрати рівнозначні грошовим видаткам, які довелося б зробити, купуючи відповідні ресурси. Підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал — з відсотком на нього в банку, використання площі — з доходом від здавання її в оренду, особисту працю — за найманням на іншу фірму. Одним з елементів внутрішніх витрат є нормальний прибуток підприємця як винагорода за підприємницькі функції, які він виконує. Нормальний прибуток — це плата за виконання підприємницьких функцій, це плата, необхідна для того, щоб утримати підприємницький талант на даному підприємстві.

Розрізняють також постійні та змінні витрати. Поділ витрат на постійні і змінні зумовлений тим, що збільшення або зменшення змінних витрат зумовлює зміни загальних витрат і обсягу виробництва продукції.

Рис. 2.13. Основні види витрат виробництва

Постійними називаються такі витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них належать оплата зобов'язань із позик, орендна плата, амортизаційні відрахування, заробітна плата вищого управлінського персоналу тощо. Постійні витрати пов'язані з самим існуванням фірми і тому повинні оплачуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінними називаються такі витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва товарів. До них належать затрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги і більшість витрат на оплату трудових ресурсів (працівників, задіяних у виробництві). Основу постійних витрат становлять затрати, пов'язані з використанням основних фондів, а змінних — з використанням оборотних фондів.

Постійні й змінні витрати в сумі становлять загальні або валові витрати. Якщо постійні витрати не змінюються, а величина змінних зростає в міру збільшення обсягів виробництва, то загальні витрати також будуть зростати. Величина постійних витрат не залежить від обсягу виробництва, а сума змінних витрат змінюється залежно від зміни обсягу виробництва.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства. Змінні витрати — це затрати, якими підприємство може керувати. А постійні в основному є поза впливом адміністрації, вони є обов'язковими і мають бути оплачені незалежно від обсягу виробництва.

Для виробників продукції важливе значення мають і середні витрати виробництва, тобто витрати в розрахунку на одиницю продукції. Порівнюючи середні витрати виробництва з ціною продукції, можна створити уявлення про прибутковість роботи підприємства. Середні витрати виробництва поділяються на середні постійні, середні змінні та середні загальні.

Наведена вище характеристика витрат виробництва є загальноприйнятою в західній економічній літературі. У нашій літературі і на практиці поряд з терміном "витрати виробництва" продовжує вживатись термін "собівартість продукції". Собівартість — це виражені в грошовій формі сумарні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Це частина вартості продукту праці. Структура собівартості продукції визначається постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1994 р. Вона включає:—

матеріальні затрати,—

затрати на оплату праці,—

відрахування на соціальне страхування,—

амортизацію основних фондів,—

інші витрати (затрати на науково-дослідні роботи, рекламу, управління тощо).

Витрати виробництва або собівартість продукції є основою калькуляції цін. Але треба відзначити, що в ринкових умовах економічні витрати виробництва й обігу безпосередньо цін не визначають. На ціни суттєвий вплив робить співвідношення попиту і пропозиції. Однак витрати виробництва повинні бути об'єктом постійної уваги з боку підприємств, тому що економічні витрати у порівнянні з цінами товарів показують, який прибуток може одержати фірма, реалізуючи товари за наявними цінами. Вони показують, коли діяльність підприємства є прибутковою і коли стає збитковою.

Для підприємства витрати виробництва або собівартість — це мірило витрат і доходів. При стабільному рівні цін зменшення витрат забезпечує збільшення доходів. Собівартість відображає реальні прямі витрати підприємства на виробництво продукції, що дає можливість визначити ефективність його роботи.

Витрати виробництва в короткостроковому і довгостроковому періодах. Закон спадної віддачі

Витрати виробництва, які робить фірма на виробництво продукції, залежать від тривалості заміни всіх задіяних ресурсів. Багато видів ресурсів можна замінити легко і швидко (сировину, паливо, енергію і таке інше). Інші ресурси вимагають більше часу для освоєння. Наприклад, виробничі будівлі, машини, обладнання. їх заміна вимагає тривалого часу. На деяких підприємствах заміна виробничих ресурсів може тривати кілька років. Оскільки на заміну різних використовуваних у виробничому процесі ресурсів витрачається різний час, розрізняють короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період — це період часу, протягом якого підприємство не може замінити своїх виробничих потужностей, але може змінити ступінь інтенсивності їх використання й обсяг виробництва продукції. Обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої (чи меншої) кількості живої праці, сировини та інших ресурсів, тобто наявні виробничі потужності протягом короткострокового періоду можуть використовуватися більш або менш інтенсивно.

Довгостроковий період з точки зору фірми — це період, достатній для заміни всіх задіяних ресурсів, включно з виробничими потужностями. З точки зору галузі він дозволяє підприємству розформуватися і залишити галузь, а новим фірмам організуватися і ввійти в галузь. Потрібно відзначити, що короткостроковій ь і довгостроковість є поняттями умовними і різними для різних галузей. їх тривалість залежить від характеру виробництва і його технологічного циклу.

Уже зазначалося, що протягом короткострокового періоду фірма може змінити обсяг виробництва шляхом застосування більшої кількості змінних ресурсів. А тепер простежмо, яким чином буде змінюватися обсяг виробництва в міру застосування щораз більшої кількості змінних ресурсів при незмінних виробничих потужностях.

Наведемо такий приклад. Припустімо, на виробництві працював 1 робітник і виробляв 10 одиниць продукції. Поява другого дала ще 16 одиниць. Залучення 3, 4, 5 дають менший приріст продукції (12, 10, 8). Продуктивність або віддача наступних робітників спадає, а сьомий став граничним. Його праця дала найменший приріст продукту. Залучення 8-го не дає ніякого приросту, а 9-й зумовлює зменшення приросту продукції. Його продуктивність є спадною. Такою буде продуктивність кожного наступного робітника.

Отже, на певному етапі кожен додатковий вклад праці у виробництво (при інших незмінних умовах) дає менший приріст продукту, ніж попередні. Приріст продукції за рахунок змінного фактора, за яким починається спад (скорочення) виробництва, називається граничним приростом.

Ця залежність між збільшенням кількості ресурсів і зменшенням обсягу виробництва становить закон спадної віддачі. Вів полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне залучення одиниць змінного ресурсу до незмінного дає менший додатковий ефект (у розрахунку на кожну одиницю змінного ресурсу) (рис. 2.14).

Рис. 2.14. Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

Дію закону ми показали в короткостроковому періоді, коли інші ресурси залишаються незмінними, а в довгостроковому періоді, коли змінюються всі ресурси, змінюється й дія закону. На початку збільшення змінного ресурсу виробництво зростає швидко. Діє позитивний ефект масштабу. Цьому сприяє ряд факторів, які діють у напрямку зниження середніх витрат виробництва, а саме: 1) спеціалізація праці, яка поглиблюється в міру зростання розмірів виробництва; 2) спеціалізація управлінського персоналу; 3) ефективне використання капіталу; 4) виробництво побічної продукції.

Але на певному етапі починає діяти негативний ефект масштабу. Це означає, що залучення додаткового змінного ресурсу дає негативний ефект. Отже, якщо перед підприємцем виникає проблема розширення виробництва і визначення потреби в додаткових ресурсах, то за основу потрібно брати граничні витрати. Обсяг виробництва слід розширювати доти, доки граничні витрати не перевищують граничний приріст. Максимальний прибуток буде одержано


Сторінки: 1 2