Такий розвиток циклу зберігається і на сьогодні, хоча і відбуваються певні його модифікації.

Хід розвитку циклу представлений на рисунку 16.1. На горизонтальній осі графіка відраховуються роки, на вертикальній - рівень економічної активності у відповідні роки. На цьому рисунку OA - загальна лінія розвитку виробництва за значний період часу, Y - обсяг виробництва, X - час, крива RP характеризує розвиток економіки на фазі спаду виробництва, PQ - депресії, QN- пожвавлення, NK- піднесення.

Така модель економічного циклу була розроблена К. Марксом. Це не просто гіпотетична модель, а модель, яка відображає реальний процес -| економічного розвитку в його причинних зв'язках. Вона пояснює, чому розвиток здійснюється не прямолінійно, не як рівномірне і пропорційне економічне зростання, а більш складно, через суперечності, які час від часу вимагають свого вирішення, набуваючи циклічного характеру.

Водночас, у цій моделі економічний цикл постає як органічне ціле. Це проявляється в тому, що у кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. Такий перехід здійснюється в основному за допомогою ринкових регуляторів, тобто, як правило, автоматично.

Економічна криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар або в окремій галузі тим, що класичною формою її прояву є загальне надвиробництво. Воно характеризується сильним і різким порушенням існуючої рівноваги, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків та масовою зупинкою і розоренням підприємств, зростанням безробіття тощо. Економічна наука виділяє два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Щодо останніх, то вони набули широкого розповсюдження у 90-х роках в усіх країнах СНД, у т. ч. й в Україні, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Найбільш чітко характерні ознаки циклічності функціонування і розвитку економіки проявляються у процесі протікання середніх циклів, їх розрізняють за глибиною падіння рівня економічного розвитку, часом, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан.

Причини циклічності економічного розвитку

Існує значна кількість теорій, які пояснюють причини циклічності економічного розвитку у вигляді середніх економічних циклів. Серед них слід виокремити групу теорій, які пояснюють циклічний характер розвитку економіки причинами, які не мають відношення до характерних рис ринкових відносин (натуралістичні теорії). Цю групу теорій можна поділити на дві підгрупи:

1) теорії, які головну причину криз вбачають у природних явищах (натуралістичні);

2) теорії, які пояснюють походження криз причинами, породженими природою або психологією людини.

Серед представників натуралістичних теорій, що пояснюють циклічність соціально-економічного розвитку впливом природних явищ, які не мають ніякого відношення до конкретної системи виробництва, слід назвати двох англійських економістів: С. Джевонса і Його сина Є. Джевонса. Вони пояснювали кризи впливом плям на сонці, які ніби мають десятирічний цикл. Різна інтенсивність сонячної радіації, на їхню думку, визначала відповідні цикли у врожайності сільськогосподарських культур, що потім впливало на всю економічну діяльність людей. Деякі економісти пояснювали наявність циклічності впливом інших факторів на врожай (В. Беверідж, Мур) або на їх діяльність (Хантінгтон). Існували і теорії, які пояснювали циклічність відмінностями в ритмі виробництва органічної і неорганічної матерії (В. Зомбарт).

У поясненнях циклічного характеру розвитку економіки психологічні теорії виходили з песимістичних або оптимістичних дій людей. До цієї підгрупи зараховують погляди В. Парето і А. Пігу.

Друга група теоретиків пояснює причини циклічності економічного розвитку, з огляду на економічні явища. Представники цієї групи особливої уваги надавали певним аспектам порушення рівноваги, притаманним розвитку ринкової економіки. Так, деякі з них пояснюють циклічні коливання специфікою сфери обігу - неспівпадінням у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина).

FC. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники головну причину спаду вбачали у наявності суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів. Близькими до цієї позиції є погляди і таких теоретиків, як Дж. Гобсон, Г. Мальтус, які економічний спад пояснювали недоспоживанням значної маси людей, що було викликане недоліками розподілу. М. І. Туган-Барановський і Шпітгоф причини циклічності пояснювали переважанням виробництва засобів виробництва над виробництвом споживчих товарів. И. Шумпетер вважав циклічність результатом технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, які й спричиняють піднесення виробництва. Дж. Кейнс виходив з того, що циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництві. А. І. Фішер причину циклів пояснював невідповідністю між грошовим капіталом і пропозицією.

Згадані економічні теорії, які пояснюють економічні цикли такими зовнішніми причинами як природні явища, війни та інші потрясіння, належать до екстернальних. Ті ж з них, що розглядають економічний цикл як породження внутрішніх, економічних причин, утворюють групу інтернальних теорій.

Серед видів економічних циклів найбільш яскраво виражений характер І мають середні економічні цикли, які справляють особливий вплив на розвиток ринкової економіки. Перший економічний цикл почався в 1825 р. у Великобританії з економічної кризи надвиробництва. Він

тривав і 2 років і завершився кризою 1836 p., яка вразила Великобританію і США. Наступна економічна криза розпочалася в 1847 р. і охопила Великобританію, США, Францію і Німеччину. В 1857 р. вибухнула перша світова економічна криза, чим був започаткований світовий характер цього явища. Серед світових економічних криз слід назвати кризи 1866, 1873, 1882, 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938 pp. Після Другої світової війни відбулися економічні кризи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1970, 1974-1975, 1980-1982, 1992-1993 pp. Новий спад в економічному розвитку відбувся на початку 1996 р. Восени 1997 р. у цьому циклі поглибився і почав розгортатися з більшою силою новий спад, охопивши світове господарство. В найгостріших формах у вигляді валютно-фінансової кризи він чітко окреслився спочатку в Південно-Східній Азії та на Далекому Сході, а потім втягнув у сферу свого впливу і розвинені країни (США, Німеччину, Францію та ін.). Ця криза тільки рикошетом зачепила Україну і більш суттєво вразила країни, які є складовою частиною світового ринку.

Охарактеризовані кризи відрізняються одна від одної значною кількістю ознак. Це пов'язане з тим, що кожна з них є історично неповторною. Так, у 20-70 pp. XIX ст. середня тривалість циклу серед цих економічних циклів складала 10 років. З 70-х років XIX ст. вона скоротилась до 7-8 років.

Після Другої світової війни середні економічні цикли набули цілого ряду специфічних рис. Серед них слід виокремити декілька особливостей:–

відбулося скорочення їх тривалості, що об'єктивно пов'язано зі зменшенням часу, необхідного для оновлення основного капіталу в умовах НТР;–

стало необов'язковим послідовне проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Відбувалися цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;–

після Другої світової війни зменшився руйнівний характер криз. Цьому сприяє набутий досвід державного анти циклічного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відтворюють спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою коротких циклів є процеси, які відбуваються у сфері грошових відносин. їх характерними рисами є особлива інтенсивність та гострота. Вони можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або розвиватись за їх відсутності.

Довготривалі цикли (довгі хвилі) в економіці

Довготривалі цикли (довгі хвилі) в економіці виражають тривалі коливання ділової активності. На їх існування звертали увагу ще англійський економіст С. Джевонс, а також М. Туган-БарановськиЙ, К. Каутський,

В. Парето та інші науковці. Окремі аспекти довгих циклів досліджуються більше століття. Одним з перших дослідників цього економічного явища був англійський економіст С. Джевонс. Створення ж наукової теорії довгих хвиль справедливо пов'язується з ім'ям радянського вченого М. Д. Кондратьева, який на початку 20-х років опублікував ряд важливих досліджень з цієї проблеми, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за 100-150 років. Теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьева мала значний вплив на розвиток цього напряму наукових досліджень. Надалі теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих учених, як И. Шумпетер, С. Кузнец, К. Кларк, П. Самуельсон. Проте це анітрохи не применшує наукового внеску М. Кондратьева. Визнанням цього є найменування довгих хвиль в економіці "циклами Кондратьева", яке стало загальноприйнятим.

Цією теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Воно здійснюється подвійно: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Зазначені процеси взаємопов'язані, доповнюють і зміцнюють один одного: еволюційний шлях дає можливість повною мірою використовувати потенціал існуючих технологій та підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Науково-технічні революції змінюють перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно. Врешті-решт науково-технічні революції стають серцевиною революції у продуктивних