Розподіл і використання рентного доходу

Розподіл земельної ренти може здійснюватись різноманітними шляхами. За допомогою цін такий розподіл відбувався у колишньому Радянському Союзі. В цьому разі держава встановлює диференційовані закупівельні або оптові ціни і водночас намагається, відшкодовуючи індивідуальні витрати господарств, що знаходяться в різних природно-кліматичних умовах, забезпечити їм певну рентабельність та вилучити ренту. Господарська практика продемонструвала неефективність такого механізму, неможливість реально врахувати і відобразити все, що необхідне для його дійового використання. В умовах ринкової економіки землекористувачі, які не мають власної землі, сплачують земельний податок, що визначається залежно від якості і розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Він містить і диференціальну ренту. За умов капіталізму диференціальна рента привласнюється власником землі у формі орендної плати. В тому разі, коли орендодавцем виступає держава в особі її органів, земельна рента у вигляді рентного доходу розподіляється між державою і тими, хто використовує землю. Так, Законом України „Про внесення змін до Закону „ Про оренду землі" встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до Закону і не може перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки"1.

Диференціальну ренту II, яка є наслідком додаткових вкладень коштів, інтенсифікації виробництва, протягом всього строку орендного договору одержує орендар. Після закінчення строку оренди землевласник враховує більш високу родючість землі, її здатність давати більший дохід. Тому він підвищує орендну плату при укладенні договору на новий строк. Для орендаря договір про оренду вигідно укладати на тривалий строк, а для орендодавця - на невеликий.

1 Закон України "Про внесення змін до Закону України „Про оренду землі" Голос України. -2003, II листоп.-С.Ю

Перехід до формування багатоукладної економіки в аграрному секторі та соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні робить неможливим використання диференціації закупівельних цін за природно-кліматичними зонами для вилучення ренти. В нових умовах рівень цін на сільськогосподарську продукцію визначатиметься попитом і пропозицією. На однорідні товари незалежно від того, де вони і ким вироблялись, буде однакова ціна. За таких умов господарства, що мають кращі земельні ділянки, мають вищі доходи. Було б несправедливо доходи рентного характеру повністю залишити у розпорядженні цих господарств. Засобами вилучення диференціальної ренти мають стати рентні платежі, плата за землю, величина яких диференціюється залежно від якості ділянок. Тому використання землі в нашій державі платне. Відповідно до чинного законодавства власники землі та землекористувачі щороку сплачують плату за землю у вигляді податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Отже, в земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо він надходить власнику землі, то рентний дохід перетворюється на ренту.

Розмір, форма, строки внесення, орендної плати встановлюються за погодженням сторін у договорі про оренду. В результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий дохід зростає. Доки діє строк договору, він надходить орендареві у вигляді рентного доходу. При укладанні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і вже надходить власникові землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського господарства доцільно оптимально здійснювати розподіл диференціальної ренти II між власником землі та орендарем. Орендар повинен бути зацікавлений у додаткових інвестиціях капіталу у землю, а для цього у нього має залишатися певна частина рентного доходу.

Порядок оподаткування, що визначається відповідними нормативними документами, середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати на землю в нашій державі встановлює Верховна Рада України.

Рентний дохід, як правило, спрямовується на фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів; виконання робіт із землеустрою, ведення земельного кадастру; відшкодування витрат власників землі та землекористувачів, які пов'язані з господарюванням на менш родючих та віддалених від ринків збуту ділянках землі; економічне стимулювання власників землі та орендарів.

Ринкові відносини передбачають купівлю-продаж землі за певними цінами. Ціна землі - це така грошова сума, яка, будучи покладена в банк, дасть змогу отримати її власникові дохід на процент, що дорівнює земельній ренті.

Ціна землі належить до ірраціональних форм, тобто таких товарів, ціна на які грунтується не на вартості, а на доході, який вони приносять при її використанні власником. З визначення ціни землі видно, що за інших рівних умов якраз величина ренти визначає ціну землі. Вона прямо пропорційна до розміру ренти і обернено пропорційна до норми позичкового проценту. Формула ціни землі має такий вигляд:

де R - рента;

Z - норма позичкового капіталу; 

- ціна землі

Сучасний етап розвитку економічно розвинених країн характеризується нарощуванням принципово важливих змін в аграрній сфері. Це викликає появу нових умов підприємницької діяльності у сільському господарстві.

Агропромислова інтеграція та її форми

Під впливом науково-технічної революції у сільському господарстві відбуваються значні якісні зміни речових і особистих факторів виробництва. Кількісно і якісно змінюється матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва у процесі переходу цієї галузі до широкого використання системи машин, біотехнологій, інновацій, комп'ютерної техніки. Зростає професійний рівень працівників, виникають і набувають поширення нові форми організації виробництва.

Найбільш значущим серед новітніх процесів в аграрній сфері е подальше поглиблення суспільного поділу праці під впливом використання в ній досягнень науково-технічної революції. Воно охоплює всі види поділу праці і супроводжується диференціацією і спеціалізацією галузей економіки, збільшенням самостійних виробництв, появою нових видів послуг.

Суспільний поділ праці розвивається не ізольовано, а в системі об'єктивних економічних процесів. Спеціалізація - це тільки одна сторона виробничого процесу, а друга - об'єднання (інтеграція) різноманітних видів виробничої діяльності. Спеціалізація та інтеграція праці утворюють органічну єдність, у якій зміна однієї сторони викликає зміну іншої, що закономірно породжує модифікацію першої. Внаслідок цього процеси спеціалізації та інтеграції відбуваються у взаємозв'язку.

Поглиблення суспільного поділу праці у сільському господарстві супроводжується виділенням з нього окремих виробництв, операцій, функцій, що призводить до звуження його спеціалізації. За таких умов підприємницька діяльність у цій галузі зосереджується на власне аграрних її видах, а решту функцій - переробка і зберігання сільськогосподарської продукції, обслуговування виробництва - беруть на себе нсільськогосподарські підприємницькі структури. Змінюється і функціональна роль цієї галузі. Якщо раніше вона була постачальником готової продукції, потім готової продукції і сировини, то нині - переважно, сировини. Аграрне виробництво стає тільки етапом на шляху створення товарів з його сировини. Об'єктивно необхідною умовою останнього стають міцні, постійно відновлювані міжгалузеві зв'язки між сільським господарством і сукупністю галузей, пов'язаних з ним технологічно, економічно і організаційно. Внаслідок посилення цих зв'язків і розвивається агропромислова інтеграція.

Агропромислова інтеграція — це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, повязаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва в єдину систему відтворення.

На її розвиток значний вплив має рівень технологічної і організаційної єдності взаємопов'язаних підприємств, особливості окремих галузей, специфіка перероблюваної сільськогосподарської продукції, технологій її переробки. Факторами, що впливають на інтеграцію сільського господарства і пов'язаних з ним галузей, є також рівень розвитку колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств, їх спеціалізація. Економічна основа агропромислової інтеграції визначається товарно-грошовим обміном, ринком. Останній об'єднує, організовує їх в галузевому і територіальному відношенні. Ринковий механізм регулювання виробництва створює об'єктивну необхідність для все більш тісної взаємодії і взаємозалежності окремих елементів економічної системи. Все це характеризує агропромислову інтеграцію як багатогранний процес, що розвивається у різноманітних формах.

Найбільш простою формою агропромислової інтеграції є контрактне виробництво сільськогосподарської продукції для торгових і переробних підприємств відповідно до укладених угод. У нашій державі відбувається використання угод при реалізації продукції сільського господарства переробним підприємствам і торгівлі, матеріально-технічному забезпеченню і виробничому обслуговуванню аграрного виробництва.

На рівні первинної ланки суспільного виробництва агропромислова інтеграція проявляється у формі агропромислових підприємств, комбінатів, об'єднань, агрофірм. Слід мати на увазі, що такі агропромислові формування виникають за наявності прямих і усталених зв'язків між сільськогосподарськими, з одного боку, та переробними, торговими підприємствами і організаціями, з іншого, високого рівня концентрації та товарності виробництва.

Поряд з низовими агропромисловими формуваннями в межах окремих областей, зон і районів функціонують регіональні агропромислові комплекси (РАПК). Вони охоплюють сільське господарство окремого регіону та галузі, що забезпечують цей комплекс засобами виробництва, здійснюють надання виробничих послуг та переробляють, зберігають і доставляють продукцію до споживачів. Кожен з таких комплексів не має всього набору галузей, які входять до складу агропромислового комплексу більш високого рівня.

У межах національних економік агропромислова інтеграція базується на більш масштабному інтеграційному процесі - формуванні агропромислового комплексу країни. Він є економічною категорією, що виражає сукупність виробничих відносин між аграрним виробництвом і пов 'я заним и з ним галузями з виготовлення і доведення до споживачів товарів, вироблених із сільськогосподарської сировини.

У національній економіці кожної країни агропромисловий комплекс займає одне з провідних місць і є однією з найбільших