Та обставина, що головною продуктивною силою суспільного виробництва є людина, її якісні характеристики як працівника суттєво впливають на ефективність ринкової економіки, конкурентоздатність товарів і послуг, масштаби і темпи науково-технічного й організаційного прогресу. З огляду на це розвиненість усіх галузей національної економіки кожної країни вирішальною мірою залежить від стану підготовки та використання освіченої, висококваліфікованої, творчої, активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної й територіальної мобільності. Загальновизнанною є така залежність: чим більше розвинена економіка, тим вищі вимоги до якісних характеристик робочої сили, і тим більшою стає потреба у висококваліфікованих працівниках.

Кожний історичний етап розвитку економічних систем має свої особливості розширеного відтворення робочої сили. В сучасних умовах визначальний вплив на останній має науково-технічний прогрес. Тому постійне підвищення рівня кваліфікації робочої сили є закономірністю її розширеного відтворення в сучасних умовах. За таких умов видатки на відтворення робочої сили здійснює не тільки держава; а досить часто підприємства, окремі підприємці. Це не заперечує здійснення витрат на здобуття освіти, професії, підвищення кваліфікації і окремою особою. На відтворення висококваліфікованої робочої сили спрямована діяльність потужної інфраструктури у вигляді численних приватних, державних, громадських інститутів, до складу яких входять система національної освіти, охорони здоров'я, закладів культури та інше. При цьому ні держава, ні приватнокапіталістичні або громадські організації та установи не вимагають від носія здатності до праці компенсації здійснених витрат.

Нині сформувалась певна система відтворення робочої сили, яка складається з декількох різнопланових складових. До неї входять:–

дошкільне, шкільне виховання і навчання, середня спеціальна, вища і наукова освіта;–

заробітна плата відповідно до рівня кваліфікації та освіти, вища від прожиткового мінімуму;–

фінансування професійної підготовки і перепідготовки робочої сили;–

різні види соціальної допомоги, в тому числі допомога по безробіттю;–

пенсійне забезпечення в основному в обсягах, вищих від прожиткового мінімуму кожної країни;–

фінансування розвитку охорони здоров'я та культури.

Отже, зміст розширеного відтворення робочої сили складає її кількісне зростання та якісне вдосконалення на основі зростання продуктивності праці й добробуту населення.

Серед значної кількості факторів, які впливають на відтворення робочої сили, слід виокремити державну політику зайнятості.

Державна політика зайнятості населення та її вплив на розширене відтворення робочої сили

Політика зайнятості населення являє собою систему регуляторних заходів і дій соціально-економічного, адміністративно-організаційного та правового характеру, які здійснюються державними і соціальними інститутами та спрямовані на забезпечення оптимального функціонування й розвитку сфери соціально-трудових відносин, у тому числі національного ринку праці, з метою забезпечення повної зайнятості.

Державна політика зайнятості населення виконує своєрідну роль в узгодженні економічної та соціальної політики держави. З її допомогою детермінується ієрархія цілей та завдань регулювання пропорцій суспільного відтворення, забезпечується сприяння соціально-економічному розвитку суспільства. Врешті-решт державна політика зайнятості населення безпосередньо впливає на його добробут, який є передумовою кількісного зростання та якісного вдосконалення робочої сили. Саме вона окреслює систему пріоритетів державного втручання в економіку, дає змогу розмежовувати цілі державного регулювання та засоби їх досягнення. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що економічна політика розглядається як засіб досягнення цілей, які визначаються соціальною політикою держави, а їх пов'язує та узгоджує саме політика зайнятості населення.

Інструментарій політики зайнятості населення використовується для цілеспрямованого впливу не тільки на функціонування й розвиток ринку праці, а й на людину як носія здатності до праці. За його допомогою здійснюється вплив на такі функції ринку праці, як розподіл працівників за галузями національної економіки, за географічною і професійними ознаками.

Економіко-географічні умови окремих територій країни, їх виробнича спеціалізація та рівень соціально-економічного розвитку породжують регіональні відмінності у зайнятості населення та умовах розширеного відтворення робочої сили. Це беруть до уваги при розробці територіальних програм зайнятості населення. У зв'язку з цим в політиці зайнятості розрізняють загальнонаціональний та регіональні рівні впливу, сфери прийняття рішень, компетенції структур, залучених до цього процесу.

На загальнонаціональному рівні держава для прямого та опосередкованого впливу на фактори зайнятості населення використовує такі соціально-економічні регуляторні інструменти, як кредити, субсидії, пільги та дотації підприємцям, регулювання рівня й ставок прибуткового податку. За допомогою адміністративно-організаційних важелів вона регулює кількісні співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили шляхом встановлення квот на працевлаштування, при укладанні контрактів з підприємцями; вибіркового оподаткування; зменшення або збільшення пенсійного віку; регулювання тривалості робочого часу; впливу на міграцію робочої сили, її територіальну, галузеву та професійно-кваліфікаційну мобільність. А законодавчими актами регламентуються такі складові розширеного відтворення робочої сили як її формування та використання.

На регіональному рівні вирішується більшість завдань державної політики зайнятості населення. Використовуючи арсенал її засобів, регіональні органи державного управління впливають на збалансованість регіональних ринків праці та умови відтворення робочої сили.

Державна політика зайнятості населення поширюється на всі фази відтворення робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і споживання), тобто на всі складові процесу функціонування та розвитку здатності до праці в суспільному відтворенні. Йдеться про навчання, професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації. Вони спрямовані на підтримання та розвиток якісних характеристик працівників у процесі суспільного відтворення.

Зміст політики зайнятості населення становить сукупність дій та заходів загальнодержавних і регіональних установ, спрямованих на зближення структури і пропозиції робочої сили, попиту на неї, тобто на досягнення відповідності між ними. Ці дії та заходи прямо або опосередковано впливають на параметри функціонування національного ринку праці, розширене відтворення робочої сили. До основних з них належать: працевлаштування, в тому числі тимчасове та за межами держави, професійне навчання, підвищення кваліфікації, перекваліфікація, профін-I формація, організація громадських, тимчасових та сезонних робіт, сприяння розвитку всіх форм зайнятості та збереженню і створенню нових робочих місць.

Безпосереднім організатором і провідником здійснення цих заходів в Україні є державна служба зайнятості населення, яка має для цього законодавчо встановлені повноваження. На її структурні підрозділи, якими є центри зайнятості різного рівня, покладаються і функції робочих органів виконавчої дирекції фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних соціальних гарантій у сфері зайнятості в Україні створена в 1991 р. державна служба зайнятості. Вона виконує такі функції:

аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу та інформує населення, державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та з інших питань;–

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;–

надає допомогу громадянам у підборі бажаної роботи та власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;–

організовує за необхідністю професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших закладів освіти, що здійснюють підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;–

надає послуги з працевлаштування та. професійної орієнтації працівникам, що вивільняються, і незайнятому населенню;–

реєструє безробітних і,- надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;–

бере участь у підготовці перспективних та поточних державних і територіальних програм зайнятості, заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття.

У реалізації державної політики зайнятості беруть також участь підприємства, установи й організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування людей, які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на ринку праці.

З 2001 року у зв'язку з прийняттям та введенням в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" державний центр зайнятості України набув статусу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Виконавча дирекція цього фонду організовує ; виконання його рішень, забезпечує дотримання законодавства про страхування на випадок безробіття, діє від Його імені та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом зазначеного фонду. Окрім цього, виконавча дирекція фонду та її робочі органи:–

ведуть реєстр платників страхових внесків;–

проводять збір страхових внесків;–

здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету;–

виплачують матеріальне забезпечення та надають